У своєму першому великому романі «Адам Бид» (1859) Дж. елиот знову «припиняє оповідання» заради естетической декларації. Вона писала цей роман у Німеччині, де часто відвідувала Мюнхенську пінакотеку й Дрезденську картинну галерею. Імовірно, тому згадана декларація вбрана у форму оцінки переваг голландського живопису перед всіма іншими школами

«За бездоганну правдивість я так люблю багато картин голландської школи, які люди з піднесеним розумом нехтують, - пише елиот на початку другої частини роману. - Я знаходжу джерело найбільшої людської насолоди в цих вірних зображеннях одноманітного буденного життя, що дістається в долю величезній більшості моїх братів людей, - незрівнянно частіше, ніж трагічні страждання або голосні, блискучі подвиги

Малюйте нам, якщо вмієте, ангела у фіолетовому одіянні, що розвівається, із блідим ликом, осіянним світлом небесним; але не нав’язуйте нам естетических правил, що виганяють із області мистецтва цих простих звичайних бабів, що чистять морква загрубілими від роботи руками; цих незграбних мужиків, що справляють свято в брудному кабачку; цими бурими, засмаглі, поритими зморшками особи й сутулі плечі людей, що все своє століття гнули спину, виконуючи чорну роботу миру…»

«На землі мало пророків, мало піднесено-прекрасних жінок, мало героїв. Я не можу віддати всю мою любов і вся моя повага настільки рідким зразкам людства, мені потрібні ці почуття для повсякденних супутників мого життя… Мальовничі лаццарони й романтичні злочинці зустрічаються далеко не так часто, як прості селяни, що добувають свій хліб чесною працею й съедающие його самим прозаїчним образом за допомогою кишенькового ножа».

Тут Дж. елиот подробней розвиває ту ж думку, що й в «Сценах з життя духівництва». Уточнено соціальну характеристику улюблених героїв елиот, простих скромних трудівників, і знову висловлений докір у невірогідності персонажів романтичних, тому що немає правди життя, уважає елиот, там, де зображені тільки виняткові особистості й події, «трагічні страждання або голосні, блискучі подвиги». Слова про «ангела у фіолетовому одіянні, що розвівається,»- свого роду випад проти прерафаелитов, що відроджували у своєму мистецтві містицизм дорафаелевских художників. Але в цілому ця критика знов-таки виходить із визнання «одноманітного буденного життя» найбільш типовою формою життя взагалі. Брюнетьер, привівши це висловлення елиот у своїй книзі «Натуралістичний роман», зауважує:

«Ні, без сумніву, ні Шанфлери, що, будьте впевнені, знаходив своїх буржуа з Моленшара неоціненно забавними, ні Флобер, що розглядає свого Бине або свого Бурнисьена як зовсім екстраординарних учителя й священика, ні Золя, що заприсяг би, що він представив в «Пастці» і в «Нана» явища справді трагічні, - ніхто з них не осме-лився б от так, без пориву красномовства й без голосних фраз захищати те, що ми при першому розгляді нашали б вульгарністю й вульгарністю». Але далі Брюнетьер відзначає, що саме карикатурність Флоберова аптекаря Оме створює свідомо розраховане враження вульгарності й вульгарності, елиот же у своїх героях знаходить якусь шляхетність. Брюнетьер пояснює це особливостями англійського реалізму в порівнянні із французьким, але, мабуть, причина тут більше конкретна. Для Флобера (як нерідко й для англійця Тік-Керея) прозаїчне, повсякденне тотожно з буржуазним- і звідси відразу художника до того, що він зображує. А для елиот повсякденний мир - це мир селян і ремісників, у яких вона знаходить багато достоїнств. І це явище не тільки англійське. Можна г. спомнить «Шварцвальдские сільські історії» Ауербаха або пізніше творчість Жорж Санд, коли замість незвичайних романтичних героїв вона стала описувати життя скромних селян і ремісників («Селянські оповідання», «Супутник у дорозі»). Однак гут є різниця: Жорж Санд приходить у село з інший світу, а Дж. елиот сама народилася й виросла серед фермерів і тому зображує їхнє життя набагато достоверней.

естетические висловлення елиот стосуються головним чином вибору теми й героя. Але вже в наведених міркуваннях можна виявити і її відношення до побудови й розвитку сюжету. Тут елиот теж виходить із закономірностей середнього повсякденного життя. В «Сценах з життя духівництва» вона заявляє: «Як ви вже могли помітити, автор не обдарований багатою й палкою уявою; я не можу забавляти вас разючим зчепленням надзвичайних подій, і все достоїнство мого оповідання повинне полягати в його вірності істині».