«Війна й мир» - одне з деяких у світовій літературі 19 століття добутків, до якого по праву додається найменування роману-епопеї. Події великого історичного масштабу, життя загальна, а не приватна, становлять основу її змісту. У ній розкритий історичний процес, досягнуть надзвичайно широке охоплення російського життя у всіх її шарах. Внаслідок цього так велике число діючих осіб, зокрема, персонажів з народного середовища. Товстої показав в all soch © 2005 своєму добутку історію народу й шлях кращих представників дворянського класу до народу, що є ідейно художнім стрижнем роману. Для історичного оповідання Толстого однаково важливі й війна, і мир, і грандіозні бої й побутові картини, як іменинний обід, святочное катання

Але в загальній концепції роману мир заперечує війну, тому що зміст і потреба миру - праця й щастя, вільний прояв особистості, а зміст і потреба війни - роз’єднання людей, руйнування, смерть і горе. Розповісти правду про війну, зауважує сам Толстой в «Війні й світі», дуже важко. Його новаторство полягає в тім, що він перший відкрив справжню героїку війни, представив війну як буденна справа й одночасно як випробування всіх щиросердечних сил людини

И неминуче трапилося так, що носіями справжнього героїзму з’явилися прості, скромні люди, такі, як капітан Тушин або Тимохін, забуті історією генерали Дохтуров і Комовницын, що ніколи не говорив про свої подвиги Кутузов. Товстої вважав, що для художника, що узявся описувати історичні події, немає й не може бути героїв, а повинні бути люди. Підійшовши із цією міркою до діячів 1812 року, він прославляє Кутузова й розвінчує Наполеона

Наполеон - єдиний образ в епопеї змальований прямо сатирично, з використанням сатиричних художніх засобів. Чому ж Толстой дає волю сарказму? Для нього Наполеон - це насамперед агресор, що претендує на світове панування. Він смішний і безглуздий у своєму переконанні, що історія рухається його волею, що всі люди не можуть на нього не молитися

Перша наша зустріч із Наполеоном відбувається 12 червня 1812 року - у день, коли він наказав своїм військам переходити ріку Німан і тим самим почав війну з Росією. На перший погляд це теперішній герой, улюбленець народу: «Війська знали про присутність імператора, шукали його очами, і коли знаходили на горі перед наметом, що відділилася від звиті фігуру в сюртуку й капелюсі, вони кидали нагору шапки, кричали: «Так здраствує імператор!» Але вже через кілька рядків Наполеон стане зовсім іншим, для якого життя людини нічого не значить. Коли польський уланський полковник запитав дозволи переплисти ріку, не відшукуючи броду Наполеон не порахував потрібним відмовитися від цього божевільного вчинку відданих йому людей

Він «не був незадоволений цією зайвою ретельністю». А улани пишалися тим, що вони пливуть і тонуть «під поглядом людини, що сидели на колоді й навіть що не смотрели на те, що вони робили». Більшість із них прибилися назад до цього берега й продовжували кричати: «Виват!» але Наполеона вже не було, його більше не цікавило це «подання» і вуж тим більше йому було однаково скільки чоловік загинуло, виражаючи йому свою захоплену відданість. Все це не подобається Толстому - більше того обурює його. Наполеон допускає, щоб люди безглуздо гинули з відданості йому. Наполеон дозволив собі звикнути до думки, що він - майже божество: «Для нього було не ново переконання в тім, що присутність його на всіх кінцях миру, від Африки до степів Московии, однаково вражає й валить людей у божевільні самозабуття».

Наполеон зовсім упевнене в тім що він може й повинен вирішувати долю інших людей, прирікати їх на загибель, робити їх щасливими або нещасними. Таке розуміння влади, на думку товстого завжди приводить до злочину, завжди несе зло, тому він ставить перед собою завдання розвінчати Наполеона, зруйнувати легенду про його незвичайність. Для Толстого Наполеон насамперед - втілення війни, а війна є «противне людському розуму й людській природі подія».