Німеччина, Берлін, друга світова війна. У день капітуляції Франції листоноша приносить у будинок столяра-червонодеревця Отто Квангеля звістка про те, що їхній син упав смертю хоробрих за фюрера. Цей страшний удар будить у душі Ганни, дружини Отто, ненависть до нацизму, що зріла вже давно. Отто й Ганна Квангель - прості люди, вони ніколи не лізли в політику й до останнього часу вважали Гітлера рятівником країни

Але будь-якій чесній людині важко не бачити, що діється навколо. Чому раптом їхній сусід, п’яниця Перзике, став більше поважним членом суспільства, чим літня фрау Розенталь, дружина ніколи шановного комерсанта? Тільки тому, що вона єврейка, а в нього два сини-есесівці. Чому на фабриці, де Квангель працює майстром, звільняють гарних робітників, а в гору йдуть безрукі ледарі? Тому що другі - члени нацистської партії, що репетують «Хайль Гітлер!» на зборах, а перші мають «неналежний напрям думок». Чому всі шпигують один за одним, чому на поверхню вилізла всяка потолоч, що раніше ховалося по темних кутах? Наприклад, Эмиль Боркхаузен, що ніколи в житті нічим не займався, а його дружина відкрито водила до себе чоловіків, щоб прокормити п’ятьох дітей. Тепер Боркхаузен по дріб’язках стукає в гестапо на кого прийде, тому що за кожним щось є, кожний трясеться від страху й рад відкупитися. Він і Квангеля пробує застати врасплох, але швидко розуміє, що ця людина тверда як скеля, досить глянути на його особу - «як у хижого птаха».

Квангель іде на фабрику, де працює Трудель Бауман, наречена його сина, щоб повідомити їй про смерті нареченого, і Трудель зізнається в тім, що вона складається в групі Опору. Плачуча Трудель запитує: «Батько, невже ти можеш жити як і раніше, коли вони вбили твого Отто?» Квангель ніколи не співчував нацистам, не складався в їхній партії, посилаючись на недолік засобів. Головна його якість - це чесність, вона завжди був строгий до себе й тому багато чого жадав від інших. Він давно переконався в тім, що «у нацистів немає ні сорому ні совісті, виходить, йому з ними не по шляху». Але тепер він приходить до думки, що цього мало - не можна нічого не робити, коли навколо гне, насильство й страждання

Дійсно, під самим носом, у їхньому будинку, відбуваються речі немислимі ще кілька років назад, фрау Розенталь грабують не просто злодії, а злодії на чолі зі СС і поліцією. Стара жінка відсиджується спочатку у Квангелей, потім неї рятує живучий у тім же будинку відставний радник Фром. Якийсь час вона ховається в нього, але потім все-таки піднімається у свою квартиру. Молодий есесівець Бальдур Перзике викликає поліцейського комісара з підручним. Вони намагаються дізнатися, куди фрау Розенталь сховала якісь гроші, стара жінка не витримує мучень і викидається з вікна, а Бальдур Перзике одержує в нагороду її грамофон і валіза сбельем.

Квангель вирішує боротися з фашизмом поодинці, власними силами - писати листівки із закликами проти фюрера, проти війни. Ганні Квангель спочатку здається, що це занадто дрібно, але обоє розуміють, що можуть поплатитися головою. І от написана перша листівка, у ній немає ніяких політичних гасел, простими словами говориться про те, яке зло несе людям війна, розв’язана Гітлером. Отто благополучно підкидає листівку в під’їзд, неї знаходить актор, що був улюбленець Геббельса, нині опальний, страшно лякається й несе її приятелеві, адвокатові. Обоє не випробовують нічого, крім страху й збурювання «писакою», що тільки «інших підводить під неприємності», і листівка відразу попадає в гестапо. Так починаються нерівна війна між двома простими людьми й величезним апаратом фашистської Німеччини й справа «про невидимке», доручене комісарові Эшериху, криміналістові старої школи, що трохи свисока поглядає на своїх новоспечених начальників-гестаповців. Вивчивши першу листівку, він робить тільки одне - устромляє в карту Берліна прапорець, що позначає місце, де була знайдена листівка

Через півроку Эшерих кидає оком на карту із сорока чотирма прапорцями - із сорока восьми листівок, написаних на той час Квангелями, тільки чотири не потрапили в гестапо, та й то мало ймовірності, щоб вони переходили з рук у руки, як мріяв Отто. Швидше за все, їх просто знищували, навіть не дочитавши до кінця. Комісар не квапиться, він знає, що обрав саму вірну тактику - терплячого вижидання. Тексти листівок не дають ніяких ниток, але все-таки комісар робить висновок, що невидимка - удівець або самотня людина, робітник, грамотний, але не звиклий писати. От і все. Це справа зненацька здобуває для комісара величезне значення. Йому будь-що-будь хочеться побачити людину, що вступила у свідомо нерівну боротьбу

Нарешті поліція затримує в поліклініці людини, обвинувачуваного в тім, що він підкинув листівку. Це Энно Клуге, незначність, боягуз, ледар, який дружина давно вигнала з дому. Він все життя живе за рахунок жінок і бігає від роботи. Разом зі своїм приятелем Боркхаузеном вони намагалися ограбувати фрау Розенталь, так випили занадто багато її коньяку. Але це зійшло їм з рук, тому що грабіж продовжили брати Перзике.

Энно попадає в руки Эшериха, що відразу розуміє, що той не може мати ніякого відношення ні до самих листівок, ні до їхнього автора, але проте змушує його підписати протокол про те, що якась людина передала йому листівку, і відпускає. Энно вислизає від посланих за ним шпиків і знаходить притулок у господарки зоомагазину Хете Гэберле, чоловік якої загинув у концтаборі. Але Эшериху тепер нічого не залишається, як шукати Клуге, - адже він уже доповів начальству про те, що виявлено нитку, що веде до невидимке. Він знаходить його за допомогою Боркхаузена. Той намагається одержати гроші й з комісара, і із удови Гэберле, попереджаючи її, що Энно загрожує небезпека. Фрау Гэберле готова платити за порятунок людини, якого вона сама вважає брехуном, нікчемним ледарем, і відправляє його до своєї приятельки, що вкриває в себе всіх, кого переслідують нацисти. Син Боркхаузена вистежує Энно, і той знову попадає в лабети Эшериха, якому тепер необхідно від нього позбутися, тому що на першому ж допиті з’ясується, що комісар обдурили начальство. Эшерих змушує Энно Клуге покінчити із собою й просить передати справа іншому слідчому, за що попадає в підвали гестапо.

Доля посилає Отто Квангелю два попередження, один раз він виявляється на волосок від загибелі, але ця непохитна людина не хоче зупинятися. Зрештою він допускає промах, втрачаючи листівку в цеху, де працює. Його заарештовує комісар Эшерих, що знову повернувся до виконання своїх обов’язків, тому що його спадкоємець у справі «невидимки» не домігся ніяких успіхів. Эшерих внутрішньо зломлений, він усе ще тремтить при одному спогаді про те, що йому довелося пережити в підвалах гестапо. На допиті Квангель ні від чого не відмовляється й тримається з мужністю й достоїнством людини, що творить праву справу. Він вражений тим, що тільки незначна частина листівок не потрапила в гестапо, але не вважає, що зазнав поразки, і говорить, що якби опинився на волі, то знову став би боротися, «тільки зовсім по-іншому». Квангель кидає в особу комісарові докір у тім, що той з користі «працює на кровожера», і Эшерих опускає ока під його строгим поглядом. У той же день гестаповці, що перепилися, спускаються в камеру Квангеля, знущаються з нього, змушують Эшериха разом з ними бити чарки об голову старого. Уночі комісар сидить у своєму кабінеті й думає про те, що йому «обридло поставляти видобуток цим мерзотникам», що, будь це можливо, він теж став би боротися. Але він знає, що в ньому немає твердості Квангеля й виходу в нього немає. Комісар Эшерих стріляє всебя.

Pages: 1 2