Розкладання кожного правління майже завжди починається з розкладання принципів. Принцип демократії розкладається не тільки тоді, коли втрачається дух рівності, але також і тоді, коли дух рівності доводить до крайності й кожний хоче бути рівним тим, кого він обрав у правителі. У такому випадку народ відмовляється визнати їм же самим призначені влади й хоче все робити сам: радитися замість сенату, керувати замість чиновників і судити замість суддів. Тоді в республіці вже немає місця для чесноти. Народ хоче виконувати обов’язки правителів, виходить, правителів уже не поважають. Аристократія терпить збиток, коли влада знаті стає довільною: при цьому вужі не може бути чесноти ні в тих, які керують, ні в тих, котрими керують. Монархії гинуть, коли помалу відміняються прерогативи станів і привілею міст. У першому випадку йдуть до деспотизму всіх; у другому - до деспотизму одного. Принцип монархії розкладаються також, коли вищі посади в державі стають останніми щаблями рабства, коли сановників позбавляють поваги народу й обертають їх у жалюгідне знаряддя сваволі. Принцип деспотичної держави безупинно розкладається, тому що він порочний по самій своїй природі. Якщо принципи правління розклалися, найкращі закони стають дурними й звертаються проти держави; коли принципи здорові, навіть дурні закони роблять такі ж наслідки, як і гарні, - сила принципу всі собі скоряється

Республіка по природі своєї вимагає невеликої території, інакше вона не удержиться. У великій республіці буде й більше багатства, а отже, і непомірні бажання. Монархічна держава повинне бути середньої величини: якби воно було мало, те сформувалася б як республіка; а якби було занадто велике, те перші особи держави, сильні по самому своєму положенню, перебуваючи вдалині від государя й маючи власний двір, могли б перестати йому коритися - їх не злякала б погроза занадто віддаленої й уповільненої кари. Великі розміри імперії - передумова для деспотичного правління. Треба, щоб віддаленість місць, куди розсилаються накази правителя, урівноважувалася швидкістю їхнього виконання; щоб перешкодою, що стримує недбалість із боку начальників віддалених областей, служив страх; щоб уособленням закону була одна людина

Невеликі республіки гинуть від зовнішнього ворога, а більші - від внутрішньої виразки. Республіки охороняють себе, з’єднуючись один з одним, а деспотичні держави заради тієї ж мети відділяються й, можна сказати, ізолюються друг від друга. Жертвуючи частиною своєї країни, вони спустошують окраїни й обертають їх у пустелю, внаслідок чого ядро держави стає недоступним. Монархія ніколи не руйнує сама себе, однак держава середніх розмірів може піддатися навалі - тому в монархії є міцності для захисту границь і армії для захисту цих фортець. Найменший клаптик землі обороняється там з більшим мистецтвом, завзятістю й мужністю. Деспотичні держави роблять друг проти друга навали - війни ведуться тільки між монархіями

У кожній державі є три роди влади: влада законодавча, влада виконавча, що відає питаннями міжнародного права, і влада виконавча, що відає питаннями права цивільного. Останню владу можна назвати судової, а другу - просто виконавчою владою держави. Якщо влада законодавч і виконавча будуть з’єднані в одній особі або установі, то волі не буде, тому що можна побоюватися, що цей монарх або цей сенат стануть створювати тиранічні закони для того, щоб так само тиранически застосовувати їх. Не буде волі й у тому випадку, якщо судова влада не відділена від законодавчої й виконавчої. Якщо вона з’єднана із законодавчою владою, то життя й воля громадянина виявляться у владі сваволі, тому що суддя буде законодавцем. Якщо судова влада з’єднана з виконавчої, то суддя одержує можливість стати гнобителем. Государі, стремившиеся до деспотизму, завжди починали з того, що поєднували у своїй особі всі окремі влади. У турків, де ці три влади з’єднані в особі султана, царює жахаючий деспотизм. Зате англійцям удалося за допомогою законів установити прекрасну систему рівноваги влад

Політичне рабство залежить від природи клімату. Надмірна жара підриває сили й бадьорість людей, а холодний клімат надає розуму й тілу відому силу, що робить людей здатними до дій тривалим, важким, великим і відважним. Це розходження можна спостерігати не тільки при порівнянні одного народу з іншим, але й при порівнянні різних областей однієї й тієї ж країни: народи Північного Китаю мужественнее, чим народи Південного Китаю; народи Південної Кореї уступають щодо цього народам Північної Кореї. Не слід дивуватися, що малодушність народів жаркого клімату майже завжди приводилася їх до рабства, тоді як мужність народів холодного клімату зберігалася за ними волю. Потрібно додати, що остров’яни більше схильні до волі, чим жителі континенту. Острова бувають звичайно невеликих розмірів, і там сутужніше вживати одну частину населення для гноблення іншої. Від більших імперій вони відділені морем, що перепиняє шлях завойовникам і заважає надати підтримку тиранічному правлінню, тому остров’янам легше зберегти свої закони

Великий вплив на закони робить торгівля, тому що вона зціляє людей від тяжких забобонів. Можна вважати майже загальним правилом, що скрізь, де вдачі лагідні, там є й торгівля, і скрізь, де є торгівля, там і вдачі лагідні. Завдяки торгівлі всі народи довідалися вдачі інших народів і змогли зрівняти їх. Це привело до доброчинних наслідків. Але дух торгівлі, з’єднуючи народи, не з’єднує приватних осіб. У країнах, де людей надихає тільки дух торгівлі, всієї їхньої справи й навіть моральних чеснот стають предметом торгу. Разом з тим дух торгівлі породжує в людях почуття строгої справедливості: це почуття протилежно, з одного боку, прагненню до грабежів, а з іншого боку - тим моральним чеснотам, які спонукують нас не тільки переслідувати неухильно власні вигоди, але й поступатися ними заради інших людей. Можна сказати, що закони торгівлі вдосконалюють вдачі по тій же причині, по якій вони їх гублять. Торгівля розбещує чисті вдачі - про це говорив ще Платон. Одночасно вона шліфує й зм’якшує варварські вдачі, тому що доконана відсутність торгівлі приводить до грабежів. Деякі народи жертвують торговельними інтересами заради політичних. Англія завжди жертвувала політичними інтересами заради інтересів своєї торгівлі. Цей народ краще всіх інших народів миру зумів скористатися трьома елементами, що мають велике значення: релігією, торгівлею й волею. Московия хотіла б відмовитися від свого деспотизму - і не може. Торгівля, щоб зробитися міцної, вимагає вексельних операцій, але вексельні операції перебувають у протиріччі з усіма законами цієї країни. Піддані імперії, подібно рабам, не мають права без спеціального дозволу не виїхати за кордон, не переслати туди своє майно - отже, вексельний курс, що дає можливість переказувати гроші з однієї країни в іншу, суперечить законам Московии, а торгівля по природі своєї суперечить таким обмеженням

На закони країни найсильніший вплив робить релігія. Навіть між помилковими религиями можна знайти такі, які найбільше відповідають цілям суспільного блага - вони хоч і не ведуть людину до загробного блаженства, однак можуть чимало сприяти його земному щастю. Якщо зрівняти один тільки характер християнської й магометанської релігії, варто беззастережно прийняти першу й відкинути другу, тому що набагато очевидніше, що релігія повинна зм’якшувати вдачі людей, чим те, яка з них є щирою. Магометанські государі безупинно сіяють навколо себе смерть і самі гинуть насильницькою смертю. Горі людству, коли релігія дана завойовником. Магометанська релігія продовжує вселяти людям той же дух винищування, що її створив. Навпроти, християнської релігії далекий чистий деспотизм: завдяки настільки лагідності, що пропонує наполегливо євангелієм, вона противиться неприборканому гніву, що спонукує государя до самоправності й жорстокості. Тільки християнська релігія перешкодила деспотизму затвердитися в Ефіопії, незважаючи на просторість цієї імперії і її дурний клімат - у такий спосіб усередині Африки встановилися вдачі й закони Європи. Коли два століття назад християнську релігію осягло нещасливий поділ, північні народи прийняли протестантство, південні ж залишилися католиками. Причина цьому та, що в північних народів існує й завжди буде існувати дух незалежності й волі, тому релігія без видимого глави більше відповідає духу незалежності цього клімату, чим та, котра має подібного главу

Pages: 1 2 3