«Мене вразило дивну розмаїтість пригод, відзначена в рисах вашої особи», — скаже один раз Жиль Бласу випадковий зустрічний — один з великої кількості людей, з ким зводила героя доля й чия сповідь йому довелось почути. Так, пригод, що випали на частку Жиль Бласа із Сантильяни, дійсно з лишком вистачило б на десяток життів. Про ці пригоди й оповідає роман - у повній відповідності зі своєю назвою. Оповідання ведеться від першої особи - сам Жиль Блас перевіряють читачеві свої думки, почуття й таємні надії. І ми можемо зсередини простежити, як він втрачає юнацьких ілюзій, взрослеет, мужніє в самих неймовірних випробуваннях, помиляється, прозріває й кається, і нарешті знаходить щиросердечну рівновагу, мудрість і щастя

Жиль Блас був єдиним сином відставного військового й прислуги. Батьки його одружилися будучи вже підтоптаний і незабаром після народження сина переїхали із Сантильяни в настільки ж маленьке містечко Овьедо. Статок вони мали самий скромний, тому хлопчикові стояло одержати погане утворення. Однак йому допомогли дядько-канонік і місцевий доктор. Жиль Блас виявився дуже здатним. Він навчився відмінно читати й писати, вивчив латинь і грецький, приохотився до логіки й полюбив затівати дискусії навіть із незнайомими перехожими. Завдяки цьому до сімнадцяти років він заслужив в Овьедо репутацію вченого

Коли йому минуло сімнадцять, дядько оголосив, що пора його вивести в люди. Він вирішив послати племінника в Саламанкский університет. Дядько дав Жиль Бласу кілька дукатів на дорогу й коня. Батько й мати додали до цього наставляння «жити, як повинне чесній людині, не вплутуватися в дурні справи й, особливо, не зазіхати на чуже добро». І Жиль Блас відправився в мандрівки, із працею приховуючи свою радість

Тямущий і знаючий у науках, юнак був ще зовсім недосвідчений у житті й занадто довірливий. Зрозуміло, що небезпеки й пастки не змусили себе чекати. На першому ж постоялому дворі він за порадою хитрого хазяїна за безцінь продав свого коня. шахрая, Що Підсів до нього в трактирі, за кілька влесливих фраз по-царському почастував, розтративши більшу частину грошей. Потім потрапив у візок до шахрая-погонича, що раптом обвинуватив пасажирів у крадіжці ста пістолів. Від страху ті розбігаються хто куди, а Жиль Блас несеться в ліс швидше інших. На шляху його виростають два вершники. Бідолаха розповідає їм про те, що з ним струсило, ті співчутливо слухають, посміюються й, нарешті, вимовляють: «Заспокойся, друг, відправляйся з нами й не бійся нічого. Ми доставимо тебе в безпечне місце». Жиль Блас, не очікуючи нічого дурного, сідає на коня за одного із зустрічних. НА ЖАЛЬ! Дуже незабаром він виявляється в полоні в лісових розбійників, які підшукували помічника своїй куховарці…

Так стрімко розвертаються події з найперших сторінок і протягом усього величезного роману. Весь «Жиль Блас» - нескінченний ланцюг пригод-авантюр, що випадають на частку героя - при тім, що сам він аж ніяк, здається, не шукає їх. «Мені призначено бути іграшкою фортуни», - скаже він через багато років сам про себе. Це так і не так. Тому що Жиль Блас не просто підкорявся обставинам. Він завжди залишався активним, думаючим, сміливим, спритним, спритним. І головне, може бути, якість - він був наділений моральним почуттям і у своїх учинках - нехай часом беззвітно - керувався ним

Так, він зі смертельним ризиком вибрався з розбійницького полону - і не просто біг сам, але ще врятував прекрасну дворянку, теж захоплену шибениками. Спочатку йому довелося прикинутися, що він у захваті від розбійницького життя й мріє сам стать грабіжником. Не ввійди він у довіру до бандитів, втеча би не вдалася. Зате в нагороду Жиль Блас одержує вдячність і щедру нагороду від урятованої їм маркізи дони Менсии. Правда, це багатство ненадовго затрималося в руках Жиль Бласа й було викрадено черговими ошуканцями - Амвросио й Рафаелем. І знову він виявляється без гроша в кишені, перед особою невідомості - нехай і в дорогому оксамитовому костюмі, що поли на гроші маркізи…

Надалі йому призначена нескінченна низка удач і лих, піднесень і падінь, багатства й потреби. Єдине, чого ніхто не зможе його позбавити, - це життєвий досвід, що мимоволі накопичується й осмислюється героєм, і почуття батьківщини, по якій він колесить у своїх мандрівках. (Роман цим, написаним французом, весь пронизаний музикою іспанських імен і географічних назв.)

…Помізкувавши, Жиль Блас вирішує не їхати в Саламанкский університет, тому що не хоче присвячувати себе духовній кар’єрі. Подальші його пригоди суцільно зв’язані зі службою або пошуками підходящого місця. Оскільки герой гарний собою, грамотний, тямущий і моторний, він досить легко знаходить роботу. Але в жодного хазяїна він не затримується подовгу - і щораз не зі своєї вини. У результаті він одержує можливість для різноманітних вражень і вивчення вдач - як і покладено по природі жанру шахрайського роману

До речі, Жиль Блас дійсно шахрай, вірніше чарівний плутишка, що може й прикинути простачком, і прилеститися, і схитрувати. Поступово він перемагає свою дитячу довірливість і не дає вже легко себе облапошить, а часом і сам пускається в сумнівні підприємства. НА ЖАЛЬ, якості шахрая необхідні йому, різночинцеві, людині без роду й племені, щоб вижити у великому й суворому світі. Часто його бажання не поширюються далі того, щоб мати теплий дах, щодня їсти досита так трудитися в міру сил, а не на зношування

Одна з робіт, що спочатку здалася йому верхи удачі, була в доктора Санградо. Цей самовдоволений лікар для всіх хвороб знав лише два засоби - пити побільше води й пускати кров. Недовго думаючи, він навчив Жиль Бласа премудростям і відправив його з візитами до хворих переможніше. «Здається, ніколи ще у Вальядолиде не було стільки похорону», - весело оцінив герой власну практику. Лише через багато років, уже в дозрілих літах, Жиль Блас згадає цей юнацький лихий досвід і жахнеться власному неуцтву й нахабності

Інша синекура видалася героєві в Мадриді, де він улаштувався лакеєм у світського франта, що безбожно пропалював життя. Служба ця зводилася до неробства й чванства, а друзі-лакеї швидко вибили з Жиль Бласа провінційні замашки й навчили його мистецтву бовтати ні про що й дивитися на навколишніх свисока. «З колишнього розважливого й статечного юнака я перетворився в шумний, легковажний, вульгарний вітрогон», - з жахом визнав герой. Справа скінчилася тим, що хазяїн упав на дуелі - настільки ж безглуздої, який була вся його життя

Після цього Жиль Бласа дала притулок одна із приятельок покійного дуелянта - акторка. Герой занурився в нове середовище, що спочатку зачарувала його богемною яскравістю, а потім віджахнула порожнім марнославством і позамежним розгулом. Незважаючи на безбідне дозвільне існування в будинку веселої акторки, Жиль Блас один раз біг відтіля куди ока дивляться. Міркуючи про своїх різних хазяїнів, він зі смутком визнав: «В одних панують заздрість, злість і скнарість, інші отрешились від сорому… Досить, не бажаю жити більше серед семи смертних гріхів».

Так, вчасно вислизаючи від спокус несправедливого життя, Жиль Блас уник багатьох небезпечних спокус. Він не став - хоча міг би в силу обставин - ні розбійником, ні шарлатаном, ні шахраєм, ні ледарем. Йому вдалося зберегти достоїнство й розвити ділові якості, так що в розквіті сил він виявився поблизу своєї заповітної мрії - одержав місце секретаря у всесильного першого міністра герцога Лерми, поступово став його головною довіреною особою й знайшов доступ до таємних таємниць самого мадридського двору. Саме отут відкрилася перед ним моральна безодня, у яку він майже ступнув. Саме тут відбулися в його особистості самі лиховісні метаморфози…

Pages: 1 2