У пролозі Макиавелли говорить, що всі вважають його мертвим, але душу його перелетіла через Альпи й він прибув у Британію до друзів. Він уважає релігію іграшкою й затверджує, що немає гріха, а є тільки дурість, що влада затверджується тільки силою, а закон, як у Дракона, міцний тільки кров’ю. Макиавелли приїхав, щоб грати трагедію єврея, що розбагатів, живучи по його принципах, і просить глядачів оцінити його по заслугах і не судити занадто строго.

Варавва, мальтійський єврей, сидить у своїй конторі перед купою золота й чекає прибуття кораблів з товарами. Він міркує вголос про те, що всі ненавидять його за удачу, але чтут за багатство: «Так нехай вуж краще / Усі ненавидять багатія-єврея, / Чим жалюгідного бідняк^-бідняка-єврея-бідняка!» Він бачить у християнах тільки злість, неправду так гординю, які не в’яжуться з їхнім навчанням, а ті християни, у кому є совість, злидарюють. Він радується, що євреї захопили більше багатств, чим християни. Довідавшись, що до берегів Мальти підійшов турецький флот, Варавва не тривожиться: ні мир, ні війна його не торкають, йому важливі лише власне життя, життя дочки так нажите добро. Мальта давно вже платить данина туркам, і Варавва припускає, що турки так збільшили неї, що мальтийцам нема чим заплатити, тому турки збираються захопити місто. Але Варавва вжив заходів обережності й сховав свої скарби, так що йому не страшний прихід турків

Син турецького султана Калимат і ори вимагають сплати данини за десять років. Губернатор Мальти Фарнезе не знає, де взяти стільки грошей, і радиться з наближеними. Вони просять відстрочки, щоб зібрати гроші із всіх жителів Мальти. Калимат дає їм місяць відстрочки. Фарнезе вирішує зібрати данина з євреїв: кожному слід віддати половину свого майна; той, хто відмовиться, буде негайно похрещений, а той, хто відмовиться й віддати половину майна й хреститися, втратить все своє добро

Три євреї говорять, що охоче віддадуть половину свого майна, Варавва обурений їхньою покірністю. Він готовий віддати половину своїх багатств, але тільки якщо указ поширюється на всіх жителів Мальти, а не на одних євреїв. На кару за норовистість Варавви Фарнезе віддає розпорядження забрати все його добро. Варавва обзиває християн грабіжниками й говорить, що його змушують красти, щоб повернути награбоване. Лицарі пропонують губернаторові віддати будинок Варавви під жіночий монастир, і Фарнезе погоджується. Варавва дорікає їх у жорстокості й говорить, що вони хочуть відняти в нього життя. Фарнезе заперечує: «Про ні, Варавва, бруднити руки кров’ю / Ми не хочемо. Нам забороняє віра». Варавва проклинає підлих християн, що надійшли з ним так нелюдяно. Інші євреї нагадують йому про Іова, але ті багатства, які втратив Іов, не йдуть ні в яке порівняння з тим, чого втратився Варавва. Залишившись один, Варавва сміється над довірливими дурнями: він людина завбачливий і надійно сховав свої скарби. Варавва заспокоює свою дочку Авигею, ображену несправедливістю християнської влади. Він зберігає свої багатства в схованці, а оскільки будинок відібрали під монастьгрь і ні його, ні Авигею більше туди не пускають, він велить дочки попроситися в монастир, а вночі відсунути мостини й дістати золото й дорогоцінні камені. Авигея робить вигляд, що посварилася з батьком і хоче постригтися в черниці. Ченці Джакомо й Бернардин просять аббатису прийняти Авигею в монастир, і аббатиса веде неї в будинок. Варавва причиняється, що проклинає дочку, що звернулася в християнство. Дворянин Матиас, закоханий в Авигею, горює, довідавшись, що Авигея пішла в монастир. Син Фарнезе Лодовико, наслишанний про красу Авигеи, мріє неї побачити. Наступає ніч. Варавва не спить, очікуючи звісток від Авигеи, Нарешті вона з’являється. Їй удалося знайти схованку, і вона скидає вниз мішки зі скарбами. Варавва несе їх.

На Мальту прибуває віце-адмірал Іспанії Мартін дель Боско. Він привіз полонених турків, греків і маврів і збирається продати їх на Мальті. Фарнезе не дає на це згоди: мальтийци в сполучнику з турками. Але Іспанія має права на Мальту й може допомогти мальтийцам позбутися від турецького панування. Фарнезе готовий повстати проти турків, якщо іспанці його підтримають, і вирішує не платити туркам данина. Він дозволяє Мартінові дель Боско продаж рабів

Аодовико зустрічає Варавву й заговорює з ним про алмаз, маючи на увазі Авигею. Варавва вголос обіцяє віддати йому алмаз, але сам хоче помститися губернаторові й погубити Лодовико. Матиас запитує Варавву, про що той говорив з Лодовико. Варавва заспокоює Матиаса: про алмаз, не про Авигее. Варавва купує собі раба - Итамора - і розпитує його про минуле життя. Итамор розповідає, скільки дурних справ він зробив. Варавва радується, знайшовши в ньому однодумця: «… ми обоє негідники, / Обрізані й християн клянемо». Варавва приводить до себе Лодовико, просячи Авигею бути з ним полюбезнее. Авигея любить Матиаса, але Варавва пояснює їй, що не збирається неї неволити й видавати насильно заміж за Лодовико, просто для його планів необхідно, щоб вона була з ним ласкава. Матиасу він повідомляє, що Фарнезе задумав женити Лодовико на Авигее. Юнаки, що колись були друзями, сваряться. Авигея хоче помирити їх, але Варавва посилає два помилкових виклики на двобій: один - Лодовико від імені Матиаса, іншої - Матиасу від імені Лодовико. Під час двобою юнака вбивають один одного. Мати Матиаса й батько Лодовико губернатор Фарнезе клянуться помститися тому, хто їх посварив. Итамор розповідає Авигее про підступи її батька. Авигея, довідавшись, як твердий був батько до її коханого, звертається в християнство - цього разу щиро - і знову йде в монастир. Довідавшись про цьому, Варавва боїться, що дочка видасть його, і вирішує отруїти її. Він підсипає в горщик з рисовою юшкою отрута й посилає його черницям у подарунок. Нікому не можна вірити, навіть власної дочки, тільки Итамор вірний йому, тому Варавва обіцяє зробити його своїм спадкоємцем. Итамор відносить горщик у монастир і ставить його в потайной двері

Місяць відстрочки пройшов, і на Мальту за даниною прибуває турецький засіл. Фарнезе відмовляється платити, і посол загрожує, що турецькі пушки перетворять Мальту в пустелю. Фарнезе призиває мальтийцев зарядити пушки й готуватися до битви. Ченці Джакомо й Бернардин розповідають про те, що черниць осягла невідома хворість і вони при смерті. Перед смертю Авигея на сповіді розповідає Бернардину про підступи Варавви, але просить його зберегти таємницю. Як тільки вона випускає дух, чернець поспішає обвинуватити Варавву в лиходійстві. Варавва причиняється, що покаявся, говорить, що хоче хреститися, і обіцяє віддати всі свої багатства монастирю. Бернардин і Джакомо сперечаються, чий чернечий орден краще, і кожний хоче перетягнути Варавву на свою сторону. У результаті ченці сваряться, ображають один одного й б’ються, Зрештою Бернардин іде з Итамором, а Варавва залишається із Джакомо. Уночі Варавва з Итамором душать Бернардина, потім притуляють його труп до стіни. Коли приходить Джакомо, він, думаючи, що Бернардин коштує в стіни, щоб не впустити його в будинок, ударяє його ціпком. Труп падає, і Джакомо бачить, що Бернардин мертво. Итамор і Варавва обвинувачують Джакомо в убивстві Бернардина. Вони говорять, що не коштує їм хреститися, раз християнські ченці вбивають друг друга

Куртизанка Белламира хоче заволодіти багатствами Варавви. Для цього вона вирішує спокусити Итамора й пише йому любовний лист. Итамор закохується в Белламиру й готовий заради її на все. Він пише Варавве лист, вимагаючи в нього триста крон і загрожуючи, що інакше він зізнається у всіх злочинах. Слуга Белламири відправляється за грішми, але приносить тільки десять крон. Итамор у люті пише Варавве нове послання, де вимагає вже п’ятсот крон. Варавва обурений нешанобливістю Итамора й вирішує помститися за зрадництво. Варавва дає гроші, а сам переодягається, щоб його не довідалися, і йде слідом за слугою Белламири. Итамор пиячить із Белламирой і її слугою. Він розповідає їм, як вони з Вараввой підбудували двобій Матиаса з Лодовико. До них підходить переодягнений французом-лютнярем Варавва в крислатому капелюсі. Белламире подобається, як пахнуть квіти на капелюсі Варавви, і він знімає букет з капелюха й підносить їй. Але квіти отруєні - тепер і Белламиру, і її слугу, і Итамора чекає смерть

Pages: 1 2