Час дії роману - 1797-1812 р., п’ятнадцятиріччя після невдалого повстання Тадеуша Костюшко й третього (1795) роздягнула Польщі між Пруссією, Австрією й Росією. У центрі оповідання - юний Рафал Ольбромский, син небагатого старого шляхтича. На масницю в будинку батька він випадково знайомить із пані Геленою. Потім канікули кінчаються, і він вертається в Сандомир, де вчиться в австрійській гімназії. Там йому з товаришем і родствеиннком Кшиштофом Цедро спадає на думку прокотитися по ріці в льодохід. Вони чудом залишаються в живих, і Рафала виключають із гімназії. Він живе в батьківському маєтку в Тарнинах, батько гневается на його

Але ледь наступає можливість примирення, як Рафал робить ще одну провину - таємно зустрічається з Геленою. Після побачення на нього нападають вовки, він виживає, але втрачає коня. Гедену відвозять не те у Варшаву, не те в Париж, а Рафада виганяють із будинку. Він їде до старшого брата Петрові, якого батько вже давно прокляв. Петро, учасник повстання Костющко, повільно вмирає від отриманих ран. Конфлікт із батьком виник у нього на політичному ґрунті; Петро пішов з будинку, коли батько хотів висікти його.

У гості до Петра приїжджає його колишній соратник, а нині багатий поміщик князь Гинтулт. Посперечавшись із ним про політика, Петро не витримує напруги й умирає. Незабаром після похорону Рафал одержує запрошення князя оселитися в нього на правах придворного. Непросто складаються в Рафала відносини з гордовитою князівною Эльжбетой, сестрою Гинтулта; боляче ранить його розправа солдатів над Михциком, кріпаком Петра, якому той хотів дати вільну. Упевнений у тім, що він цю вільну одержав, Михцик відмовляється виконувати панщину, за що обвинувачується в підбурюванні кмятежу.

Князь Гинтулт від нудьги їде у Венеціанську республіку до двору пали, де його й застають воєнні дії між наполеонівською Францією й іншою Європою. На стороні Франції борються польські легіони: поляки сподіваються, що Франція допоможе їхній батьківщині знову здобути незалежність. У Парижі Гинтулт зустрічає багатьох знаменитих поляків, у тому числі генерала Домбровського й князя Сулковского, ад’ютанта Наполеона. З’ясовується, що наполеонівська армія замість звільнення Польщі планує похід Вегипет.

Тим часом Рафал, закінчивши ліцей, одержує право надходити в академію й записується в клас філософії. Живучи в Кракові практично без догляду, він поводиться легковажно, грає в карти. Зрештою навчання йому набридає, і він вертається додому. Там його зустрічають всупереч очікуванням радо, і він поринає в сільськогосподарські роботи, намагаючись забути свою любов Кгелене.

Успевший за цей час відвідати Єгипет, Палестину й Грецію, князь Гинтулт виявляється в Мантуе, розраховуючи незабаром потрапити додому, але бойові дії в самім серці Європи зупиняють його, і він змушений вступити в польський легіон у чині каноніра. Незабаром він стає ад’ютантом генерала Бортона, командуючого артилерією, а потім його направляють у штаб генерала Якубовского. Однак Мантую, що так доблесно захищали поляки, все-таки доводиться здати. За умовами капітуляції гарнізон одержує право вільного виходу, і лише польські солдати, здебільшого вихідці із приналежної Австрії земель, підлягають видачі австрійському командуванню, а офіцери - висновку вкрепости.

Лише восени 1802 р. князь вертається нарешті на батьківщину. Довідавшись про цьому, Рафал пише йому, і Гинтулт запрошує його до себе в секретарі. Рафал переїжджає у Варшаву. Князь веде замкнутий спосіб життя, і Рафала це обтяжує, так само як і вбогий провінційний костюм. Зустрівши на вулиці колишнього товариша по класі філософії Яржимского, він із задоволенням починає пропалювати життя в компанії «золотої молоді», що забула ідеали польського патріотизму

Незабаром з’ясовується, що князь Гинтулт - масон, і завдяки йому Рафала приймають у польсько-німецьке суспільство «У золотого світильника». Один раз відбуваються об’єднані збори чоловічої й жіночої лож, де Рафал зустрічають Гелену. Вона тепер носить прізвище де Кручений і є дружиною майстра ложі. З’ясовується, що чоловіка вона не любить і дотепер тужить за Рафалу.

Рафал пропонує бігти, і вони з Геленою поселяються в селянській хаті високо в горах. Але їхньому щастю зненацька приходить кінець: заночувавши якось у гірській печері, вони стають жертвами розбійників. Гелену насилують на очах у Рафала, і вона, не стерпев ганьби, кидається в прірву. Загублений, бродить юнак по горам. у надії зустріти людей і натикається на загін лотарингских кірасир, які приймають його за розбійника й кидають вподземелье.

Виходить він відтіля лише на початку вересня 1804 р. тільки завдяки тому, що солдати виявили в хаті, де жив Рафал, його документи. На питання, де жінка, з якого він, за свідченням хазяїна, жил, юнак заявляє, що це повія із Кракова, що він прогнав

Рафал направляється в Краків і по дорозі заходить у корчму, де з’їдає обід, за який йому нема чим заплатити. Виручає його товариш по сандомирской гімназії Кшиштоф Цедро, що заїхав у корчму перемінити коней. Цедро запрошує друга до себе в маєток Стоклоси. Сам він живе у Відні, де шукає зв’язків, щоб домогтися камергерства. У Стоклосах Рафал знайомить зі Сцепаном Некандой Тріпанням, що розорилося шляхтичем, що живе в маєтку на правах керуючого. Тут панує дух просвітительства й польського патріотизму, неприйняття прусского панування. Натхненні оповіданням колишнього солдата, що випадково заходить у маєток, про Наполеона (поляки усе ще свято вірять, що слідом за розгромом Пруссії й Австрії він звільнить Польщу), Рафалд із Кшиштофом відправляються на війну. Їх не зупиняють ні угоди старого Цедро, ні страта трьох юнаків за спробу перебратися «до поляків»…

Потрапивши в Мисловици, де коштує французький загін, вони одержують подорожню в Севеж, комендантом якого виявляється капітан Яржимский. Він пропонує їм залишитися, обіцяючи незабаром офіцерські звання, але молоді люди хочуть дослужитися до офіцерів з рядових, тому вступають ополченцями в краківські кінноти

Отут шляхи Рафала й Цедро розходяться: Цедро залишається в Кракові, а Рафал записується в добірний кінний полк Дзевановского і йде на північ, зайнята прусскими й росіянами військами. Він бере участь у бої під Тчевом, в узятті Гданьска. Перемога над російськими військами під Фридландом 14 червня 1807 р. веде до зключению Тильзитского миру, по якому на частині польських земель створюється Велике князівство (герцогство) Варшавське, а Галичина й південні райони Польщі залишаються в Австрії

Перед участвовавшим лише в дрібних сутичках Цедро встає дилема: чи те вернутися до мирних сільських праць, чи те залишитися в Калише як офіцер мирного часу й пропалювати життя. Тоді він разом з вахмістром Гайкосем переходить в улани, щоб залишитися в наполеонівській армії, і бере участь в іспанському поході Бонапарта. 23 листопада 1808 р. за перемогу під Туделой Цедро одержує офіцерське звання, а під Калатайудом його контузить. Поранений, слухає він маніфест Наполеона, що скасовує права феодалів і церковних привілеїв, а також «святу» інквізицію. Юнак розуміє, що воював не дарма. Раптом повз його носилки проходить імператор, що заговорює з ним. Произнеся з останніх сил «Vive la Pologne!», Цедро непритомніє. Після видужання він вертається у свій полк

В 1809 р. починається нова кампанія - між Францією й Австрією. 19 квітня Рафал бере участь у бої під Рашином. Однак, незважаючи на перемогу, поляки відступають: саксонці відмовилися від своїх союзницьких зобов’язань. Поранений Рафал попадає в лазарет, улаштований у палаці Гинтулта. Князь змінився до невпізнанності; його Друг де Кручений вигин, борючись на стороні ворогів. Від Гинтулта Рафал довідається, що за договором між Францією й Австрією Варшава здана австрійцям

Після такого зрадництва в стані генералів наступає розбрід. Генерал Зайончек пропонує покинути Варшавське князівство і йти В Саксонію на з’єднання з імператором, розраховуючи згодом Повернутися. Домбровський пропонує напасти на австрійців, поки ті не перейшли Віслу й не побудували міст, захопити всю Галичину, підняти народ… Усі приймають цей план

Pages: 1 2