Дія перше. Городничий повітового міста Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, зібравши в себе місцевих чиновників: суддю Аммоса Федоровича Ляпкина-Тяпкина, піклувальника богоугодних закладів Артемія Пилиповича Землянику, доглядача училищ Луку Лукича Хлопова, поштмейстера Івана Кузьмича Шпекина,- повідомляє їм «пренеприємна звістка»: у місто їде ревізор. Кожному чиновникові він дає ради й наставляння про те, як підготуватися до появи ревізора й уникнути неприємностей. Суниці радить надягти на хворих чисті ковпаки й щоб хворих було поменше, не те можуть запідозрити дурний відхід і «не мистецтво» лікаря. З’ясовується, що лікар взагалі не може висловлюватися із хворими: він ні слова не знає по-російському.

• «Людина простій,- пояснює піклувальник,- якщо вмре, то й так умре, а якщо видужає, то й так видужає».

Судді Ляпкину-тяпкину вимовляє за те, що в приймальні ходять домашні гусаки, а від судового засідателя йде такий захід, «нібито він зараз вийшов з винокурного заводу», увага Хлопова обертає на «дивні вчинки» учителів, які «роблять пики» учням, а вчитель «по історичній частині», розповідаючи про Олександра Македонському, входить у такий раж, що не пам’ятає себе. («Воно, звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати?») Раптово в кімнату, засапавшись, вбігають два поміщики: Петро Іванович Добчинский і Петро Іванович Бобчинский. Перебиваючи один одного, вони розповідають, що в готелі вже два тижні живе чиновник, що приїхав з Петербурга, Іван Олександрович Хлестаков. Він «предивно себе атестує», «із трактиру не їде, забирає все на рахунок і ні копійку не хоче платити». Цей чиновник, затверджують вони, і є ревізор

Городничий вирішує навідатися в готель нібито для перевірки, « чине терплять приїжджаючих неприємностей», і познайомитися з ревізором. Добчинский викликається його супроводжувати. Ледь вони виходять, як у кімнату вбігають дружина городничего Ганна Андріївна й дочка Марья Антонівна. Ганні Андріївні не терпиться довідатися, у якому чині ревізор, що приїхав, які в нього очі і які вуси, і вона з нетерпінням чекає звісток

Дія друге

Слуга петербурзького чиновника Івана Олександровича Хлестакова Осип лежить на панській постелі й віддається спогадам і міркуванням. З них стає зрозуміло, що Хлестаков - простий «елистратиш-ка», тобто колезький реєстратор, що він «профинтил дорогою грошика» - програв їх у карти, а «тепер сидить і хвіст підкрутив, і не гарячиться». Трактирник відмовляється їх годувати: він сказав, що не дасть їсти, поки не заплатять за колишнє. З’являється Хлестаков, він посилає Осипа в буфет, сказати, щоб йому дали пообідати. Трактирний слуга приносить йому суп і печеня. Хлестаков говорить, що цього мало, що в супі «ніякого смаку ні, тільки смердить», а печеня - «це сокира, засмажена замість яловичини». Осипнув повідомляє, що приїхав городничий. Через хвилину в супроводі Добчинского він з’являється в кімнаті. Відбувається комічна сцена. Городничий тремтить від страху, тому що впевнено, що перед ним великий чиновник, що може призвати його до відповіді за неподобства, що діються в місті, і навіть погубити. Хлестаков боїться, що городничий приїхав заарештувати його й відправити у в’язницю за борги. Виправдуючись, він говорить: «Я заплачу, заплачу гроші, але в мене тепер немає. Я тому й сиджу тут, що в мене немає ні копійки». Почувши це, городничий вирішує ризикнути: «Що буде, то буде… Якщо ви точно маєте нестаток у грошах і в чому іншому, то я готовий служити цю хвилину,- говорить він Хлестакову. - Мій обов’язок допомагати приїжджаючої».

Він дає Хлестакову нібито в борг двісті рублів, напруженість між ними зникає, бесіда здобуває дружній характер. Зрештою городничий пропонує Хлестакову пожити в його будинку, а також оглянути деякі заклади в місті, якось богоугодні й інші, і вони відправляються впуть.

Дія третє

Ганна Андріївна і Марья Антонівна чекають новин про чиновника, що приїхав. Приходить Добчинский зі звісткою про те, що потрібно підготувати кімнату для важливого гостя й побільше провина для його частування. Розорюються двері, входить Хлестаков, супроводжуваний городничим і іншими чиновниками. Він дуже задоволений зробленим йому прийомом. Городничий представляє гостеві свою дружину й дочку. Хлестаков рисується, кокетує, розповідає, що в нього так багато творів, що він і назв їх не пам’ятає. «Літераторів часто бачу. З Пушкіним у близьких стосунках. Бувало, часто говорю йому: «Ну, що, брат Пушкін?» - «Так так, брат, відповідає, бувало, так якось усе… Великий оригінал».

Хлестаков забріхується усе більше й більше. Він розповідає, що грає в карти із західними посланниками й міністром закордонних справ, що його покликали керувати департаментом і надіслали для цього «тридцять п’ять тисяч одних кур’єрів». Нарешті він заявляє, що всякий день їздить оселений і що його «завтра ж зроблять у фельдмарш…» Не домовивши цього слова, він поскальзивается й ледве не шльопається на підлогу, але чиновники шанобливо підтримують його й відводять відпочити

Дія четверте

Чиновники радяться, що робити. Вони одностайні в тім, що чиновникові, що приїхав, треба «підсунути», тобто дати хабар, але сперечаються про те, хто повинен зробити це першим. Почувши кроки й відкашлювання Хлестакова, вони поспішно залишають кімнату. Входить Хлестаков, потім суддя. Він затис у руці гроші, не знаючи, як підступитися до справи. Він тремтить від страху й роняє асигнації на підлогу. Хлестаков піднімає їх і просить суддю дати йому їх у борг. Суддя із захватом виконує його побажання й поспішає откланяться. Перед відходом він запитує: « чиНе буде якого наказу?» Хлестаков, не підозрюючи, що його приймають за ревізора, дивується: «Якого наказу?» Він проводжає суддю схвальною реплікою: «Суддя - гарна людина!»

Другим з’являється поштмейстер Шпекин. Хлестаков ще більш розв’язний. Він підбадьорений першим успіхом і просить у борг і в поштмейстера, призначаючи при цьому суму - триста рублів. І знову повний успіх. Хлестаков усе більше почуває себе начальством, і, коли Шпекин запитує, чи не буде якого зауваження почасти поштового керування, онуже не дивується, а говорить: «Ні, нічого». Наступним відвідувачем був доглядач училищ Лука Лукич Хлопов. Він більше всіх боїться Хлестакова, не може зв’язати двох слів, а Хлестаков, бачачи його боязкість, усе більше наглеет. Нарешті, одержавши триста рублів і із Хлопова, він відпускає його.

На зміну йому входить Земляника. На відміну від інших чиновників, він використає аудієнцію для того, щоб покляузничать на своїх колег. Він повідомляє Хлестакову, що суддя - самого негожого поводження, їздить тільки за зайцями, у присутственних місцях тримає собак, проводить багато часу із дружиною Добчинского, у результаті всі діти Добчинского, навіть дівчинка, як вилитий суддя; що доглядач училищ - «гірше, ніж якобінець, і такі вселяє юнацтву неблагонамірені правила, що навіть виразити важко». Коли Земляника намагається піти, не давши Хлестакову грошей, той кричить йому вслід: «Агов ви! Як вас? Я все забуваю, як ваше ім’я та по батькові». І це хамство сходить йому з рук. Суниця вертається й нагадує, як його кличуть. Хлестаков просить у борг уже чотириста рублів (апетити ростуть!) і, зрозуміло, одержує їх безвідмовно.

Приходять Добчинский і Бобчинский. Вони не служать, і в них і в думках не було давати Хлестакову хабар, але він вимагає в них целую тисячу. Такої суми в них ні, але вони наскребают 65 рублів, які переходять Кхлестакову.

Хлестаков починає підозрювати, що його приймають за «державну людину», і вирішує написати про усім, що з ним відбулося, своєму петербурзькому приятелеві Тряпичкину, що «пописує статейки». Він велить Осипові принести йому перо й папір. Осипнув уже розуміє, що в пані бачать когось іншого, і вмовляє його виїхати: «Погуляли тут два денька - ну й досить… Не рівна година: який -нибудь іншої наїде». Хлестакову дуже не хочеться їхати, але він погоджується. Осипнув відправляє лист і йде готуватися котъезду.

Pages: 1 2