Дія перше. У будинку паризького міщанина пана Журдена звучить музика - серенада, замовлена хазяїном. Тут же присутні вчитель музики й учитель танців. Всі разом вони обговорюють достоїнства мелодії. Учитель музики дуже задоволений тим, що йому вдалося одержати роботу в людини, божевільного «на дворянстві й на світському обходженні». Учитель танців уважає, що «сама приємна нагорода - бачити, що утвір ваше визнаний, що вас ушановують за нього рукоплескания». Його колега готовий глузувати із цих слів, адже вчитель танців не менше слави любить грошика Журдена.

З’являється й сам хазяїн будинку Він спізнився до початку занять, оскільки змушено тепер одягатися як важливі вельможі. На плечах у нього новий халат, під ним - новий костюмчик для домашніх занять, але головне - новий костюм для прийомів, він покаже вчителям пізніше: його ще закінчує кравець. Нарешті, сидячи в халаті, Журден перетворюється в слух. Перед ним з’являється співачка. Ледь вона проспівала чотири фрази, какжурден занудився. Він відразу пригадав простеньку народну пісеньку, що і проспівав з більшим задоволенням. Учителі намагаються повернути думки свого учня до музики. Вони викликають співаків і грають музичний діалог. Співачка й співаки співають про любов і вірність. Журден цілком оцінив високе мистецтво: «По-моєму, спритно закручено,- містить він.- Подекуди попадаються дуже занятние слівця». Учитель танців пропонує хазяїнові подивитися й на його досягнення. Переджурденом танцюють чотири танцівники, якими керує вчитель танців

Дія друге. «Танцюристи відколюють хоробро»,- містить Журден, переглянувши балетне подання. Він повідомляє вчителям, що чекає в гості поважну особу, для розваги якої буде потрібно їхнє мистецтво. Учителі розповідають йому, що в знатних вельмож даються концерти, і хазяїн вирішує теж улаштовувати в себе музичні вечори

Для гідного прийому поважної особи г-н Журден розучує чемні уклони. За цим заняттям його застає вчитель фехтування. Він прямо приступає до справи: видає учневі рапіру й наставляє його в мистецтві фехтувати. Журден намагається щосили, але вчитель легко наступає на нього й коле кілька разів. Захоплюючись майстерністю учня, учитель фехтування презирливо озивається про музику й танці, чим викликає обурення інших учителів. Вони вступають у перепалку, що доходить до бійки. У цей момент у кімнату входить учитель філософії. Журден кидається до нього й просить допомогти вгамувати вчителів. Учитель філософії намагається зрозуміти причину сварки, з поважним виглядом вимовляючи мудрі виречення древніх філософів. Але вчителі не можуть заспокоїтися й сперечаються до того, що ображають і вчителі філософії. Зав’язується загальна бійка, що ніхто не може зупинити. Журден відходить убік: «Великим дурнем треба бути, щоб з ними зв’язуватися,- говорить він,- не рівна година, так уперіщать, що своїх не довідаєшся».

Учитель філософії, вернувшись, приступає до занять. Він розпитує учня про те, що б тому хотілося вивчати: логіку, етику або фізику. Журден відмовляється від логіки: поняття, що вживаються в цій науці, «боляче хитромудрі»; від етики, тому що він «запальний, як сто чортів, і ніяка етика» не зможе зупинити його: «коли мене розбирає злість, я бажаю біситися, скільки влізе»; від фізики: «занадто багато тріскотні, занадто багато всього навернене». Для навчання він вибирає правопис і науку, що допомагає дізнаватися, коли на небі з’являється місяць. Учитель філософії приступає куроку.

Дія третє. Нарешті пан Журден готовий до прогулянки по місту в новому костюмі. Він кличе служницю Ніколь, щоб віддати їй необхідні доручення по будинку й оголосити, що будуть гості. «Ваші гості нароблять завжди такого безладдю, що при одній думці про їх на мене нападе туга», - відповідає служниця Входить дружина Журдена. Вона відразу ж напускає на чоловіка, висміюючи його нове вбрання й нове життя: «Власного будинку не довідатися. Можна подумати, що в нас щодня свято: із самого ранку, те й знай, пілікають на скрипках, пісні репетують,- сусідам, і тим спокою немає… Ти вчився танцювати? Знайшов коли: у самого незабаром ноги оніміють… Чи не надійти тобі одного чудового дня в школу, щоб тебе там різками били щодня?»

Ніколь особливо обурюється звичками вчителя фехтування, здорованя, що раз у раз стукає ногами. Г-н Журден соромить жінок: вони здаються йому грубими й неосвіченими

• «От, наприклад, чи знаєш ти, як ти зараз говориш?.. Я от про що запитую: те, що я тобі говорю, от те, що я тобі сказав зараз, що це таке?
• Г-жа Журден. Дурості
• Г-н Журден. Так немає. Ти мене не розумієш. Те, що ми обоє говоримо, вся наша з тобою мовлення?.. Як це називається?
• Г-жа Журден. Однаково, як не назватися
• Г-н Журден. Невіглас! Це - проза!.. Так. Проза. Усе, що проза, те не вірші, а все, що не вірші, то проза. Видала? От що значить ученість!»

У такий же спосіб він учить Ніколь вимовляти «В» і корчити пику. Жінки в один голос лають Журдена, якого вчителі водять за ніс, але той не вгамовує й змушує Ніколь фехтувати з ним. Г-жа Журден нарешті робить висновок, що її чоловік «збожеволів», як завів дружбу з особами із дворянського стану. Особливо хитр, вивертким і противним здається їй один з останніх друзів чоловіка, що занадився часто ходити в гості й увесь час позичає гроші; г-жа Журден уже не мріє одержати їх назад. Її чоловік обурений: спілкування із графом, що називає його другом, ще більше наближає Журдена до заповітної мети: стати якнайближче до дворянського кола

У розпал лайки входить сам граф Дорант. Він відразу заводить давно хвилював г-жу Журден розмову про свій борг і просить зараз же назвати йому суму боргу: мов, він людина чималий і звик платити по рахунках. Журден робко називає маленькі суми. Втручається його дружина; вона затверджує, що вони сплатили по рахунках графа тисячі. Набралася пристойна, але некругла сума. Граф, удоволений почутим, просить для рівного рахунку ще двісті пістолів. Журден відправляється за грішми; його дружина ледь стримує гнів. Одержавши гроші й запросивши господарку на придворний балетний спектакль, Дорант тихенько повідомляє Журдену, що йому із працею вдалося вмовити маркізові бути до обіду. Дорант розповідає, що передав маркізі подарований Журденом діамант і це більше красномовний доказ любові, чим всі ті слова, які Журден міг би сказати їй особисто. Журден розпікає ще більше й заявляє, що купить любов цієї особи кожної ціною

Спостерігаючи за тихою розмовою чоловіка із графом, г-жа Журден затурбувалася. Вона послала Ніколь підслухати, про що шепотяться чоловіки, але Журден, помітивши її, відвів графа убік. Г-жа Журден розуміє, що готується якась секретна справа. Однак найбільше неї хвилює доля дочки, Люсиль. У неї давно закоханий Клеонт, милий юнак, що довівся по душі й г-жі Журден. Ніколь теж зацікавлена в цьому шлюбі: вона давно любить слугу Клеонта, Ковьеля, і якщо весіллю молодих хазяїв удасться відбутися, то буде щасливо вирішена і її доля. Ніколь вирішує оголосити новина Клеонту.

Але отут відбувається смішне непорозуміння. Клеонт, зштовхнувшись із Ніколь, ббъявляет їй, що Люсиль - «підступна изменщица» і, щоб не бути відкинутим, він негайно розірве з нею першим

Клеонт скаржиться Ковьелю на підступництво своєї улюбленої Люсиль, а Ковьель, точне луна, обвинувачує у всіляких гріхах Ніколь: «Після… скількох сліз, які я пролив у її ніг,- викликував Клеонт.- Скількох цебер води, які я перетаскав за неї з колодязя! - вторив Ковьель… Як палко я неї любив - любив до повного самозабуття, - схлипував Клеонт.- Як пекуче було мені, коли я за неї возився з рожном,- пекуче до повної знемоги,- обурювався Ковьель». У цей час входять дівчини й, не підозрюючи ні про що, люб’язно заговорюють зі своїми коханими. Але розмови не виходило: юнака не хотіли нічого пояснювати й слухати заперечення. Вони довго докоряють один одного, поки нарешті все неожиданно не з’ясовується: через свою стару тітку Люсиль не змогла ранком чемно поговорити із Клеонтом. Усі умиротворені. Пані Журден відразу розпорядилася, щоб Клеонт, не втрачаючи часу, просив руки її дочки

Pages: 1 2