Ішов сніг. Подорожниця брела по замерзлому болоту, усе більше починаючи турбуватися. Посилавшие її теж не розраховували на снігопад, що зненацька почався години два назад. Тепер за Зоськой тягся виразний слід, але його незабаром сховає сніг. Гірше, що вона заблудилася. Очікуваної лесничевки все не було видно, навколо тяглося сумовите незнайоме болото. Запитати когось - до найближчого села кілометрів вісім. Зброї із собою не дали - воно могло провалити завдання, по тій же причині не дали їй і компаса

У неї був паспорт і німецький аусвайс, дуже порваний, імовірно, багато хто ним користувалися. Документ на ім’я Аделаїди Августевич, Зоське дуже подобалося ім’я. А те - Зося Нарейко, хоча кожному - своє. Їй стояло перейти болото, перебратися через невелику річечку й вийти на Скидельский шлях - там уже почнуться знайомі місця. Там будуть свої небезпеки, але тут виявилося страшнее: у неясних сутінках болото, здавалося, повнилося чудовиськами. Підходячи ближче, Зоська бачила засніжену купину або корч, чому ще бути в цю пору на болоті. Однак з темрявою рос і страх. Дівчина гнала від себе нав’язливі думки, у цей час випливало боятися людей, а тут пустельне болото, непогожий осінній вечір, і всі

Снігопад нібито зрідів, зненацька з-під ніг метнувся заєць, що змусив дівчину завмерти від жаху. Оглянувшись, вона злякалася ще більше, тому що чітко побачила силует людини. Потім їй подумалося, що вона помилилася. Зоська стрімко покрокувала вперед, не дозволяючи собі оглядатися. Болото скінчилося, десь спереду повинна бути річка. Треба пошукати брід або вузьке місце, щоб перебратися на інший берег. Зоська оглянулася - нікого не було видно. Тепер випливало подумати, як перебороти річку, пошукати підходящу жердину й спробувати перейти по ній. Дівчина обійшла кілька дерев, пробуючи рукою міцність їхніх шорстких галузей, і, кинувши оком у поле, побачила людину, що йде по еї слідам

Сутінки заважали розглянути що йде, ясно було тільки, що йде впевнений чоловік, що знає свою мету. Зоська зрозуміла, що идущий її теж бачить, їй залишався один шлях - за ріку. Випливало квапитися, вона виламала під самий корінь невелике деревце й вирішила «перебігти» по цій ненадійній опорі на інший берег, але відразу зісковзнула й упала в ріку, провалившись по пояс. Зверху пролунав голос: «Зоська, постій! Ти що, сдурела?» Вона завмерла, довідавшись голос Антона - партизана з їхнього загону. Він допоміг дівчині вибратися з ріки. Зоська зачудувалася, звідки тут бути Голу-бину, якого вона три дні назад початку називати Антоном

Зоська пояснила, що дуже злякалася переслідування, того й кинулася в ріку. Антон наказав їй бігти за ним, щоб зігрітися. Дівчина почувала, що ноги дерев’яніють, спідниця змерзнула й став колом. Зоська намагалася розпитати Антона, яким образом він виявився поруч. Але він лише відповів: «Так нічого. Добре от - приспів. А те б…» Вона не могла узяти до тями, чому він виявився за десятки кілометрів від табору, на завдання її посилали одну, про Голубине не було й мовлення. Бігти незмога, але зупинятися не можна - змерзнеш. Зоська згадала, як ранком вони попрощалися з Антоном. Вона не могла сказати, куди йде, лише пообіцяла повернутися тижня через дві. Зоська хотіла сказати, що їй треба за річку, але спочатку, дійсно, потрібно було обсушитися, і вона з радістю вхопилася за цю співчутливу допомогу. Антон знало, десь недалеко село, там можна обсушитися. Він порадив переходити річку в лесничевки. Зоська й збиралася, але через снігопад заблудилася. Антон посміхнувся: ще не вийшла із зони й уже заплутала. «Як же ти там будеш, розвідниця?» Їй нема чого було відповісти. Але не злякайся його, Зоська не полізла б у річку, отут вуж винити когось. На бігу Антон оглянувся й зрозумів, що село залишилося встороне.

Голубин став невдоволено гарчати на Зоську, що через неї збилися з дороги, а їй хотілося крикнути, що не будь його, вона не злякалася й не полізла б у ту річку, але стрималася, вирішила, що як-небудь сама вибереться. Антон побачив стіжок і покликав дівчину. У сіні можна було обсушитися й переночувати в теплі. У першому стозі сіно злежалося й не піддавалося їхнім змерзлим пальцям, зате в другому був готовий лаз. Антон наказав Зоське забратися в стіг, зняти мокрий одяг і загорнутися в його кожух (кожушок). Поки дівчина стаскивала із себе мокрі чоботи, панчохи, спідницю, Антон зашпаровував лаз. Він весело пообіцяв, що незабаром надихають і зможуть просушитися. Антон улігся, пригорнувшись до завернувшейся в кожушок Зоське. Вона запитала Антона, куди він іде? Голубин відповів, що їм майже по шляху. Зоську лякало близьке сусідство Антона, вона вперше виявилася в такій ситуації: з одного боку - він її рятівник, але що в нього на розумі, вона не відала й вирішила триматися по можливості суворіше. Антон пообіцяв, що незабаром Зоська зігріється. «Краще, ніж на грубці в хаті». Без усякого зв’язку він раптом запитав, чи пам’ятає вона Заглядки? Які там улаштовувалися вечірки. Ковалів воювати й погуляти любив. «Молодий був, - відповіла Зоська. - А вуж немає ні Кузнєцова, ні багатьох».

- Хто знає, і ми незабаром не буде, - відгукнувся Антон

Зоська мерзлякувато поежилась від такої перспективи. Їй не хотілося вмирати. Не можна про це думати, ідучи на завдання. Антон погодився, думати про смерті доводиться - війна, а говорити не обов’язково. Загорнувшись у кожушок, Зоська поступово зігрілася й стала дрімати

Зненацька неї розбудив голос Антона, що згадало, як добре вона танцювала з ним, тоді й сподобалася. Він запитав, звідки Зоська родом. І вона відповіла, що зі Скиделя, вона там жила з матір’ю. Антонові знайомі ті місця. Восени він ходив у рейд із Кузнєцовим. Голубин запитав, виходить, Зоська побачить із матір’ю, але дівчина не знала, чи вдасться свидеться. Адже вона не в гості йде, а на завдання. Антон відповів, що в Скиделе в нього дружок живе. Зоська поцікавилася, хто такий? Голубин відповів, що навряд чи вона його знає, він нова людина, що недавно оселилася в тих краях. Зоська погодилася - вона адже перед війною жила в Новокупці, училася втехникуме.

Антон, повернувшись на сіні, обійняв її за плечі. Зоська спробувала відсторонитися. Віддавши їй кожух, Антон став мерзнути, тому міцніше пригорнув дівчину до себе, відговорившись, що так тепліше. Зоська похвасталася, що вона сильна, знає прийоми рукопашного бою. Антон відповів, що краще б їй дали зброю, напевно не дозволили взяти, так документи надійні

Зоська заперечила, у неї порваний аусвайс. Голубин відповів, що порваним документам більше віри. Він зізнався, що в нього револьвер системи наган - самий надійний документ. Зоське не сподобалося, що Антон іде зі зброєю, чи знають про це в партизанському штабі? Голубин відповів: «Я сам краще знаю, із чим іти». Він порадив дівчині триматися його, з ним не пропаде. Антон ласкаво зізнався, що після їхньої ранкової зустрічі не міг собі місця знайти, так злякався за Зоську. Їй було приємно, що Антон переживає й боїться за неї. Голубин спробував обійняти дівчину, але вона занадто рішуче відхилила його пещення. Антон посміхнувся: «Спати будемо»; нехай Зоська не боїться його, він пожартував. Зоська запитала, може бути, Антон далі піде один? «Поки перегоджу», - відповів Голубин. Вони майже посварилися, що Зоське зовсім не хотілося

Зарившись у сіно, Антон зробив вигляд, що заснув. Удвох під кожухом було б тепліше, але він відсунувся від дівчини, щоб не подумала, що заради цього біг за нею. Хоча він був чоловік, і вона чимало тягла його своєю юною жіночністю. Тепер Голубин і не пам’ятав, коли вперше всерйоз звернув на неї увага, може бути, у Заглядках, коли танцював із Зоськой, або коли їхній загін залишив обжитої табір і перебазувався на болото. Після довгого маршу всі проголодались і змерзнули, командир взводу виділив трьох обладнати загонову кухню. Двоє пішли за водою, а Антон прийнявся за пристрій вогнища - топлення, воно із запалом узявся копати, угрелся, спітнів і вирішив зняти кожушок, отут і побачив Зоську, запитав: «Допомагати прийшла?» Вона відповіла, що такому працівникові допомога не потрібна, відсипала йому в долоню сушеного гороху й пішла ладь. Тоді Антонові подумалося: «Славне дівчисько!»

Всю осінь були завдання, Антонові було не до Зоськи. Голубин по натурі був не зі слабонервних, витримки в нього вистачало. Постійні бої й небезпека загартували його, не було випадку, щоб Антон злякався або розгубився. Хоча дехто в загоні схильний був обвинувачувати його в загибелі командира. Але там Антон не був винний ні в чому. Навпроти, своєю спритністю він урятував чотирьох, першим вистрибнувши з горища й крикнувши іншим: «Стрибайте!»

Pages: 1 2