Цей князь Олександр народився від батька милосердного й людинолюбного, і найбільше - лагідного, князя великого Ярослава й від матері Теодозії. Як сказав Исайя-Пророк: Так говорить господь: “Князів я ставлю, священні тому що вони, і я їх веду”. І воістину - не без божого веління було князювання його.

И гарний він був, як ніхто інший, і голос його - як труба в народі, особа його - як особа Йосипаа, який єгипетський цар поставив другим царем у Єгипті, сила ж його була частиною від сили Самсона (1), і дав йому бог премудрість Соломона (2), хоробрість же його - як у царя римського Веспасиана, що скорив всю землю Іудейську. Один раз приготувався той до облоги міста Иоатапати, і вийшли городяни, і розгромили військо його. І залишився один Веспасиан, і повернув виступивших проти його до міста, до міських воріт, і посміявся над дружиною своею, і докорив її, сказавши: “Залишили мене одного”. Так само й князь Олександр - перемагав, але був непереможний

Тому-Те один з іменитих чоловіків Західної країни, з тих, що називають себе слугами божими, прийшов, бажаючи бачити зрілість сили його, як у стародавності приходила до Соломона цариця Савская, бажаючи послухати мудрих мовлень його. Так і цей, по ім’ю Андреаш, побачивши князя Олександра, повернувся до своїм і сказав: “Пройшов я країни, народи й не бачив такого ні царя серед царів, ні князя серед князів”.

Почувши про таку доблесть князя Олександра, король країни Римської (3) з північної землі подумав про себе: “Піду й завоюю землю Александрову”. І зібрав силу велику, і наповнив багато кораблів полками своїми, рушив з величезним військом, пихкаючи духом ратним. І прийшов у Неву, сп’янений божевіллям, і відправив послів своїх, загордившись, у Новгород до князя Олександрові, говорячи: “Якщо можеш, захищайся, тому що я вже тут і розоряю землю твою”.

Олександр же, почувши такі слова, розгорівся серцем, і ввійшов у церкву святої Софії, і, упавши на коліна перед вівтарем, початків молитися зі слізьми: “Боже славний, праведний, боже великий, сильний, боже превічний, що створила небо й землю й установивший межі народам, ти повелів жити, не переступаючи чужих границь”. І, пригадавши слова пророка, сказав: “Суди, господи, обидящих мене й відгороди від борющихся із мною, візьми зброю й щит і встань на допомогу мені”.

И, закінчивши молитву, він устав, поклонився архієпископові. Архієпископ же був тоді Спиридон, він благословив його й відпустив. Князь же, вийшовши із церкви, осушив сльози й початків підбадьорювати дружину свою, говорячи: “Не в силі бог, але в правді. Згадаємо Піснетворця (4), що сказав: “Одні зі зброєю, а інші на конях, ми ж ім’я добродії бога нашого призвемо; вони, повалені, упали, ми ж устояли й коштуємо прямо”". Сказавши це, пішов на ворогів з малою дружиною, не чекаючи свого великого війська, але уповаючи на святу трійцю

Скорботно ж було чути, що батько його, князь великий Ярослав не знав про навалу на сина свого, милого Олександра, і йому ніколи було послати звістку батькові своєму, тому що вже наближалися вороги. Тому й багато хто новгородци не встигли приєднатися, тому що поспішив князь виступити. І виступив проти них у неділю п’ятнадцятого липня, маючи віру велику до святих мучеників Борисові й Глібові (5).

И був один чоловік, старійшина землі Ижорской, ім’ям Пелугий, йому доручена була нічна варта на море. Був він хрещений і жив серед роду свого, язичників, наречене ж ім’я йому у святому хрещенні Пилип, і жив він богоугодне, дотримуючи поста в середовище й п’ятницю, тому й удостоїв його бог бачити бачення дивовижне в той день. Розповімо коротенько.

Довідавшись про силу ворога, він вийшов назустріч князеві Олександрові, щоб розповісти йому про стани ворогів. Стояв він на березі моря, спостерігаючи за обома шляхами, і провів всю ніч без сну. Коли ж початок сходити сонце, він почув шум сильний на море й побачив один насад (6), що пливе по морю, і вартих посередині насада святих мучеників Бориса й Гліба в червоних одягах, що тримає руки на плечах один одного. Веслярі ж сиділи, немов мглою одягнені. Вимовив Борис: “Брат Гліб, вели гребти, так допоможемо сроднику (7) своєму князеві Олександрові”. Побачивши таке бачення й почувши ці слова мучеників, Пелугий стояв, трепетний, поки насад не зник з око його.

Незабаром після цього прийшов Олександр, і Пелугий, радісно зустрівши князя Олександра, повідав йому одному про бачення. Князь же сказав йому: “Не розповідай цього нікому”.

Після того Олександр поспішив напасти на ворогів у шостому години дня, і була січа велика з римлянами, і перебив їхній князь незліченна безліч, а на особі самого короля залишив слід гострого списа свого

Все це чув я від пана свого великого князя Олександра й від інших, що брали участь у той час у цій битві

На другий же рік після повернення з перемогою князя Олександра знову прийшли із Західної країни й побудували місто на землі Александрової. Князь же Олександр незабаром пішов і зруйнував місто їх дощенту, а їх самих - одних повісив, інших із собою повів, а інших, помилувавши, відпустив, тому що був безмірно милостивий

Після перемоги Александрової, коли переміг він короля, на третій рік, у зимовий час, пішов він з великй силою на землю німецьку, щоб не хвасталися, говорячи: “Скоримо собі слов’янський народ”.

А був ними вже взяте місто Псков і намісники німецькі посаджені. Він же незабаром вигнав їх із Пскова й німців перебив, а інших зв’язав і місто звільнив від безбожних німців, а землю їх повоевал і попалив і полонених взяв незліченну безліч, а інших перебив. Німці ж, зухвалі, з’єдналися й сказали: “Підемо, И переможемо Олександра, і захопимо його”.

Коли ж наблизилися німці, то провідали про їх стражи. Князь же Олександр приготувався до бою, і пішли вони друг проти друга, і покрилося озеро Чудское безліччю тих і інших воїнів. Батько Олександра, Ярослав, надіслав йому на допомогу молодшого брата Андрія з большою дружиною. Та й у князя Олександра було багато хоробрих воїнів, як у стародавності в Давида-Пануючи, сильних і стійких. Так і чоловіки Олександра здійснилися духу ратного, адже були серця їх як серця левів, і викликнули: “Про княже наш славний! Нині прийшло нам час покласти голів свої за тебе”. Князь же Олександр здійняв руки до неба й сказав: “Суди мене, боже, розсуди зваду мою з народом несправедливим і допоможи мені, господи…”

Була ж тоді субота, і коли зійшло сонце, зійшлися супротивники. І була січа жорстока, і стояв тріск від ламких копій і дзенькіт від ударів мечів, і здавалося, що рушило замерзле озеро, і не було видно льоду, тому що покрилося воно кров’ю

А це чув я від очевидця, що повідав мені, що бачив воїнство божие в повітрі, що прийшло на допомогу Олександрові. І так переміг ворогів допомогою божої, і звернулися вони у втечу, Олександр же рубав їх, женучи, як по повітрю, і нікуди було їм зникнути. Тут прославив бог Олександра перед усіма полками

И коли наблизився князь до міста Пскову, то ігумени, і священики, і весь народ зустріли його перед містом із хрестами, відплачуючи хвалу богові й прославляючи пана князя Олександра, поюще йому пісня: “Ти, господи, допоміг лагідної Давидові перемогти іноплемінників і вірного князя нашому зброєю віри звільнити місто Псков від иноязичников рукою Александровою”.

И прославилося ім’я його у всіх країнах, від моря Хонужского й до гір Араратских, і по ту сторону моря Варязького й до великого Рима

Багато потрудившись богові, він залишив царство земне й став ченцем, тому що мав безмірне бажання прийняти ангельський образ. Сподобив же його бог і більший чин прийняти - схиму (8). І такс миром богові дух свій зрадив місяця листопада в чотирнадцятий день, на па м’яти святого апостола Пилипа

Митрополит же Кирило говорив: “Діти мої, знайте, що вже зайшло сонце землі Суздальської!”

Було ж тоді чудо чудове й пам’яті гідне. Коли було покладено святе тіло його в гробницю, тоді Севастіан-Економ і Кирил-митрополит хотіли розтиснути його руку, щоб вкласти грамоту духовну. Він же, начебто живий, простяг руку свою й прийняв грамоту з руки митрополита. І сум’яття охопило їх, і ледь відступили вони від гробниці його. Пр цьому возвестили все митрополит і економ Севастіан. Хто не зачудується тому чуду, адже тіло його було мертво й везли його з далеких країв у зимовий час. І так прославив бог догідника свого

(1) Самсон - богатир, що володів незвичайною фізичною силою, що таїлася в нього довгих волоссях

(2) Соломон - цар Ізраїльсько-Іудейської держави в 965-928 гг. до н.е.; славився незвичайною мудрістю

(3) Країна Римська - мається на увазі католицька країна

(4) Піснетворець - цар Ізраїльсько-Іудейської держави Давид (кінець II в. - близько 950 р. до н.е.); складав псалми - пісні, які виконували співаки й народ у славу Пани

(5) Борис і Гліб - сини новгородського й київського князя Володимира Святославовича, убиті своїм братом Святополком; були визнані святими

Pages: 1 2

Збережи - » Переказ із епосу - Житіє Олександра Невського . З'явився готовий твір.