Старий сад, у саду верби. У глибині будинок, три вікна нижнього поверху освітлені. Батько сидить у камелька. Мати облокотилась на стіл і дивиться в порожнечу. Дві молоді дівчини в білому вишивають. Схилившись голівкою на ліву руку матері, дрімає дитина. У сад обережно входять Старий і Незнайомець

Вони дивляться, чи всі домашні на місці, і переговорюються, вирішуючи, як краще повідомити їм про смерті третьої сестри. Старий уважає, що потрібно піти вдвох: нещастя, про яке повідомляє не одна людина, не так важко. Він підшукує слова, щоб розповісти про те, що трапилося,: «Коли її знайшли, вона плила по ріці, і руки її були складені…» Незнайомець поправляє його - руки дівчини були витягнуті уздовж тіла. Саме Незнайомець помітив і витягся утопленицю. Старий згадує, як зустрів дівчину, що потонула, ранком у церкви, - «вона посміхнулася так, як посміхаються ті, які не хочуть говорити, які бояться, щоб їх не розгадали…». У каждою людини є чимало приводів, щоб не жити, міркує Старий. У душу не заглянеш, як у кімнату. Незнайомець і Старий спостерігають за мирним, звичайним життям сім’ї. Сім’ї, який здається, що вона в безпеці: на вікнах ґрат, двері замкнені на засув. Незнайомець поривається піти розповісти про те, що трапилося,, боячись, що хто-небудь повідомить жахливу новину, не підготувавши рідних. Входить онученяти Старого, Марія. Вона повідомляє, що селяни йдуть і несуть на носилках з галузей утопленицю. Старий велить Марії глянути у вікно:

«Ти хоч небагато зрозумієш, що таке життя…»

Усередині будинку сестри підходять до вікнам і вдивляються в темряву. Потім цілують матір. Старша гладить дитини, а він не прокидається. Дівчини підходять до батькові. Ці прості, скупі рухи заворожують, що спостерігають із саду Старого, його онученяті й Незнайомця. Тепер уже Марія просить діда не повідомляти поки рідним померлої дівчини про нещастя. Старий готовий погодитися з нею й не говорити їм нічого до ранку, але пізно - юрба з тілом уже підійшла до будинку. З’являється інша внучка Старого - Марта. Зрозумівши, що дід ще нічого не сказав, вона готова сама піти в будинок з дурною звісткою. Старий велить їй залишитися й не дивитися у вікно, щоб не побачити, «яким стає людська особа, коли перед очами проходить смерть».

Стають чутні молитви. Частина юрби входить у сад. Лунають приглушені кроки й тихий говір. Старий іде в будинок. Березня й Марія сидять на ослоні спиною до вікон. Незнайомець дивиться у вікно й коментує що відбувається. От усі прислухаються - напевно, це Старий постукав у двері. Батько йде відкривати. Усі встають, тільки дитина, схиливши голівку набік, спить у кріслі. Старий бариться. Але нарешті страшні слова вимовлені. Мати, батько й обидві дівчини кидаються до дверей, але батькові не відразу вдається відкрити її. Старий намагається удержати матір. Юрба в саду розсіюється. Тільки Незнайомець продовжує стояти під вікном. Нарешті двері будинку розорюються навстіж, усі виходять одночасно. При світлі зірок і місяця видно, як на носилках несуть утопленицю. А посередині порожньої кімнати, у кріслі, дитина як і раніше спить солодким сном. Мовчання. «Дитина не прокинулася!» - говорить Незнайомець і йде

В. С. Кулагина-Ярцева