Слава старшого з братів Тобілевичів — Івана Карповича КарпенкаКарого (1845—1907) — головним чином ґрунтується на його діяльності як драматурга, хоча він був і видатним актором. У сценічній передачі найкращими в нього виходили типи заможних селян — “хазяїнів”, тієї нової селянської буржуазії, що він змальовував у своїх п’єсах. Гра КарпенкаКарого була надзвичайно тонкою. Він давав внутрішній малюнок психології людини, був актором вдумливим і чутливим.

 Молодший брат КарпенкаКарого — Микола Карпович Садовський (1856—1933) — виконував героїчні ролі. Це був актор великого темпераменту, часто своєю натхненною грою створював справжні сценічні шедеври. Відоме блискуче виконання ним ролі городничого у п’єсі “Ревізор” М.В. Гоголя.

Третій з братів Тобілевичів — Панас Карпович Саксаганський (1859—1940) — за сценічним амплуа був переважно коміком, але надзвичайно тонким. У його грі комізм образу виявлявся не зовнішній, а внутрішній, психологічний. Прославився він роллю Голохвастова з п’єси “За двома зайцями” Михайла Старицького.

Марія Костянтинівна Заньковецька — справжнє її прізвище Адасова (1860—1934) — в сильних драматичних ролях захоплювала глядача силою свого темпераменту, глибиною і щирістю сценічних переживань. Вона з перших же кроків у ролі приковувала до себе увагу зали і не випускала її ні на хвилину до останнього спуску завіси, залишаючи надовго слід у душі зворушеного і схвильованого глядача.

У комічних ролях її жвавість і природні веселощі запалювали навіть наймлявішу і байдужу до всього людину. Прославилась актриса особливо ролями Галі з п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”, Олени з п’єси КарпенкаКарого “Глитай, або ж Павук”.

Наближають учнів до сценічного втілення творів драматургії такі методичні прийоми, як читання в особах, інсценізація. Однак для якісного їх використання необхідне перш за все виховання кваліфікованого читача, детальна робота над правильним, свідомим, виразним читанням драматургічного тексту, вдумливий його аналіз.

О. Бандура, Н. Волошина, Є. Пасічник та інші методисти стверджують, що під час ідейнохудожнього аналізу твору необхідно зберегти безпосереднє читацьке сприйняття, не руйнувати, а посилювати його. Образи і почуття, що виникли під час читання твору, спонукають учнів до роздумів, допомагають зробити понятійні узагальнення. Якість аналізу літературного тексту залежить від активності розумової діяльності учнів, тоді формуються власні судження і виникають переконання.

Отже, важливим є аналіз твору через його читання, що веде до розвитку образного мислення учнів. Дослідник В. Халін підкреслює одну зі специфічних рис художньої літератури як мистецтва слова. “Характерною особливістю художнього твору є його глибока смислова наповненість, збагачення слова в контексті цілого. Літературний твір є певною художньою цілістю, підпорядкованою, вираженню того змісту, який називають другим планом, підтекстом, який і є метою художнього мовлення автора”.

Уривок з п’єси для читання та інсценізації повинен бути невеликим, і робота над ним має супроводжуватись певним завданням. Так, під час читання та інсценізації уривка з п’єси І. Котляревського “Наталка Полтавка” (ява 10, дія друга) повинні проявлятися “внутрішня” дія, внутрішні вагання, переживання героїні, бо ж вони ведуть героїню до єдино правильного рішення — ні за що не погоджуватися на одруження з нелюбом:

Наталка (выходя поспешно). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка (печально). Посватана… Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скільки одвилювалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг

—        завидний жених. Не бойсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра… (заплакала). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце… (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворсклу?.. Або там, або ні з ким.

Отже, підвищення рівня викладання літератури в 9—11 класах потребує ознайомлення учнів зі сценічним втіленням зарубіжної та української драматургії, що підвищить інтерес до її вивчення, поглибить розуміння виучуваного матеріалу, буде сприяти подальшому розвитку образного мислення, загальному розвитку школярів.

Література

1.         Бобир О.В. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. — К.: Знання, 1984. — 32 с

2.         Ваніна І. Українська шекспіріана. — К.: Мистецтво, 1964.— 230 с.

3.         Дурилін С.М. Творча єдність. З історії українськоросійських театральних зв’язків, — К.: Держ. видво образотворчого мистецтва та музичної літератури, 1957. — 172 с

4.         Кисіль О. Український театр. — Київ: Мистецтво, 1968.258с.

5.         Лаврусевич Н. Психологопедагогічні умови сприймання новелістики старшокласниками // Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — № 1. — С 11—16.

6.         Корніенко Н.М. Лесь Курбас: Репетиція майбутнього. —          Київ: Факт, 1998. — 469 с

7.         Тобілевич Софія. Корифеї українського театру. — К.: Мистецтво.1947. — 113 с.

8.         Халін В. Особливості художнього сприймання літератури у порівнянні зі сприйманням інших видів мистецтва // Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №1. — С 8—11.

9.         Юрский Сергей, Кто держит паузу. — М.: Искусство.

—        1989. — 318 с.

О. А. Гордієнко, кандидат педагогічних наук Житомирський державний університет імені Івана Франка

Збережи - » Ознайомлення учнів зі сценічним втіленням драматургії . З'явився готовий твір.