Сто років тому, вчасно п’ятирічного вивчення Байкалу географом і геологом И. Д. Черським, природна обстановка в Прибайкалля, особливо в його південній частині, змінилася дуже помітно. В 1879 році в Култуке було вже 65 дворів з 433 жителями, а в селі Лиственичном, колись колишнім зимовищем і поштовою станцією, - 90 дворів, церква, пристань і більше 400 жителів. На місці перевозу в устя Голоустной виросло село Голоустная з 33 дворами й 172 селянами.

До цього часу в південній частині озера повністю зникли гнездовья більших бакланів. И. Д. Черський не знайшов цих птахів навіть на Бакланьем Камені в бухти Піщаної, де їх у величезній кількості бачив Радде. На Чаячьем Стрімчаку до півночі від Больших Котів пропали гнездовья чайок. Помітно ськоротилася чисельність осетра й омуля, а в деякі ріки, наприклад у Сосновку, омуль перестав заходити на нерест.

Все це незаперечно свідчить, що перші досить хворобливі удари по дикій природі Байкалу були нанесені не залізницею, ставними неводами й вогнепальною зброєю, а луком, кулемкой і заездком - примітивними, але в певних умовах надзвичайно добутливими знаряддями полювання й рибного лову.

На початку нашого століття після появи Транссибірської магістралі збідніння байкальської природи різко приськорилося. Ішли масовані рубання лісу, був майже повністю знищений соболь, різко ськоротилася чисельність лося, мазала й багатьох інших коштовних тварин. У тридцяті роки на Байкалі перестали гніздитися сірі гусаки й тайгові гуменники. Зовсім не стало гусака-сухоноса, що у великій кількості жив у дельті Селенги. До початку шістдесятих років сгинули більші баклани. Зникають лебеді-кликуни, у кілька разів ськоротилася чисельність орлана-белохвоста, дуже рідкими стали ськопа й чорний шуліка. Усе рідше зустрічаються в берегів виведення гоголя, великого й довгоносого крохаля. Усього кілька гнізд червоної качки можна виявити в берегів і островів Малого Моря й на південному Байкалі. На північно-заході озера швидко ськорочується ареал горбоносих турпанів.

Особливо помітно зубожіла фауна островів, і зокрема Ольхона. Уже вчасно роботи академічної експедиції Палласа на ньому не залишилося соболі, виловленого аборигенами. Потім поступово зникли марали, козулі, дрохви, більші баклани.

Такі деякі сумні підсумки стихійного натиську цивілізації на дику природу Прибайкалля.

Висновок

Людина не тільки впливає на режим ряду природних озер, але й створює штучні озера - водоймища - з метою найбільш повного й комплексного використання природних вод. Їхній режим заздалегідь проектується з урахуванням впливу фізико-географічних факторів і запитів народного господарства й надалі регулюється гідротехнічними заходами. У зв’язку із цим режим водоймищ здобуває ряд особливостей, що відрізняють їх від озер.

Поряд з водоймищами широко розгорнулося будівництво ставків, які забезпечують населені пункти гідроенергією, служать джерелом водопостачання, використовуються для рибництва й розведення водоплавного птаха.

Значення озер у народному господарстві також велико. На озерах широко розвинені рибне господарство й рибні промисли, по озерах проходять транспортні шляхи, з озерних відкладень добувають мінеральну й органічну сировину. У ряді районів озера є основними джерелами водопостачання. Лікувальні бруди (донні відкладення) деяких озер широко використовуються в медицині.

Список літератури

А. Авакян, Водоймища, М., Думка

Б. Богословський, Озероведение, М., МГУ

Л. Таллин, Історія сучасних озер, М., Наукова школа

М. Закопалов, Загальні закономірності виникнення й розвитку озер, С. - П-Г, Наука

Pages: 1 2 3 4 5