Для того щоб уявити собі все надзвичайне багатство фауни Байкалу, досить згадати, що, наприклад, байкальські бокоплави становлять біля однієї третини цих тварин світової фауни.

Розмаїтість органічного миру вражає уяву, але не менш феноменально і його своєрідність. Безліч тварин, що живуть в озері, і рослин не зустрічаються більше в жодній водоймі земної кулі.

У Байкалі 848 видів ендемичних тварин - близько 60% і 133 виду ендемичних рослин - 15%. У фауні озера 97 ендемичних пологів (кожний четвертий рід ендемичен) і 11 сімейств. Все це дозволяє виділити озеро в Байкальську подобласть Голарктики, рівноцінну величезної по площі Європейсько-Сибірської подобласти. Деякі дослідники зводять його в ранг Байкальської зоогеографічної області.

Отже, по ряду деяких основних особливостей природи - вік, розміри, глибина, глибина кристалічного ложа, запаси води, її чистота й прозорість, різноманіття й ендемизм органічного життя Байкал зовсім незвичайна прісна водойма, причому більшість його особливостей виняткові в масштабах земної кулі.

Така екстраординарність Байкалу ставить його в один ряд з найбільшими пам’ятниками природи світового значення.

Завдання збереження цього чуда природи лягло на плечі нашого суспільства, і ми повинні її вирішити.

Байкал завжди вражав мандрівників дикістю й первозданністю своєї природи, користувався славою одного із самих ведмежих кутів Сибіру в прямому й переносному значенні цих слів. Один з ранніх натуралістів - Густав Радде ремствував, що засилля ведмедів "не дозволило" йому проникнути в хащу лісів і "змусило" відмовитися від сходження на гольці півострова Святого Носа.

"Байкал дивний, і недарма сибіряки величають його не озером, а морем. Вода прозора незвичайно, так що видно крізь неї, як крізь повітря; колір у неї ніжно-бірюзовий, приємний для ока. Береги гористими, покритими лісами; навкруги дичина непроглядна, безпросвітна. Достаток ведмедів, соболів, диких кіз і всякої дикої всячини. " Таким побачив Славне море А. П. Чехов в 1890 році під час поїздки на Сахалін.

З тих пор пройшло чи ледве не ціле сторіччя. Байкал змінився. На його берегах виросли міста й заводи, уздовж південного узбережжя від порту Байкал до Посольського сміття пройшло залізниця, поруч - широке асфальтоване шосе. На багато десятків кілометрів простягнулися бетонні дамби, волнобои й хвилерізи. Близько 30 кілометрів північного узбережжя недавно розрізала Байкало-Амурська магістраль. У бухті Піщаної, Утулике, на берегах Посольського сміття й у багатьох інших місцях все літо не змовкає шум на туристських базах. Води озера вдень і вночі борознять гуркітливі теплоходи, катери й самохідні баржі. Стрімкий і всюдисущий "моськітний флот" - усілякі "прогресси" "обі" і "казанки" зробили легкодоступними самі віддалені бухточки й острова. Якщо наприкінці п’ятидесятих років на всьому північно-східному узбережжі допотопним стаціонарним "Л-6" була оснащена один єдиний рибальський човен, то зараз у кожного населеного пункту можна побачити десятки, сотні човнів з підвісними моторами.

Район Малого Моря в розпал туристського сезону пропуськає багато тисяч машин із шанувальниками відпочинку на природі, рибалками. Навіть у північного краю Ольхона можна побачити машини й намети відпуськників. Іркутськ, Улан-Уде, Ангарськ і багато інших міст шлють сюди цілі юрби моторизированних гінців.

Цей бурхливий потік цивілізації є яськравим прикладом стихійного натиську на природу.

Чи зуміє природа Байкалу витримати такий небувалий наплив техніки й людей? Що варто робити, щоб запобігти або хоча б послабити швидко прогресуючу антропогенну ерозію місцевих ландшафтів?

Для того, щоб відповісти на ці питання, потрібно заглянути в минуле озера й постаратися побачити ті зміни в його природі, які відбулися в останні сторіччя.

Збідніння природи Байкалу

Глибоко помилкова думка, що збідніння природи Байкалу почалося недавно й що до появи механізованих засобів транспорту й сучасної техніки озеро залишалося природним заповідником. Уже вчасно появи на Байкалі перших росіян землепроходцев у його природі відбулися помітні зміни: у прибайкальських степах зникли майже всі види копитних тварин, в озері Орон до півночі від Байкалу була винищена нерпа.

Перші більш-менш докладні відомості про природу Байкалу повідомлені академіком И. Г. Георги - учасником знаменитої академічної експедиції "великого північного натураліста" Петра Симона Палласа. Як свідчить географ Карл Риттер, 13 червня 1772 року Георги "сіл для плавання на плоськодонний напівдощаник, керований 12 матросами з козаків" і "першим з натуралістів обплило озеро, тільки завдяки чому представилася можливість ськласти ськільки-небудь вірну його картину".

Спершу шлях експедиції лежав на північний схід до Малого Моря й острова Ольхону. Ольхон уразив її учасників надзвичайним достатком риби й птахи, а Мале Море - більшими бакланами.

"У протоці, називаній Тонким Морем, - писав Георги, - перебуває 9 бакланьих островів, названих так від надзвичайної безлічі бакланів, що водяться на них. Ськелі цих островів до того суцільно покриті їдким калом бакланів і чайок, що з першого погляду здаються оштукатуреними й вибіленими. " Обігнувши озеро з півночі й просуваючись уздовж узбережжя, мандрівники досягли Чивиркуйського затоки, де їхня уява була вражена неймовірною безліччю околоводних птахів. Особливо багато пернатих гніздилося на островах. Вони побачили, що навіть зростаючі там кедри були "… покриті гніздами чаплею й бакланів; навіть всі окремі стрімчаки настільки покриті калом (гуано) цих птахів, що здаються пофарбованими білою фарбою. Птахи збираються тут такими незліченними зграями, як навряд чи де в іншому місці на материку Старого Світла, саме тому, що достаток риби й особливо омулів у цих затоках також перевершує всяку ймовірність". Ці відомості я ськрізь привожу по "Землезнавству Азії" Карла Риттера.

Хоча вчасно експедиції пройшло більше 130 років з моменту проникнення на Байкал росіян (1643 рік) , мандрівник помітив, що всі росіяни поселенці, що живуть на берегах озера, ськлали б не дуже велике селище. Тут, по його твердженню, легше було зустріти бурого байкальського ведмедя й випадного нерчинського каторжника, чим російського селянина. Про багатьох районах Байкалу, маючи на увазі відсутність слідів діяльності людини, вона писав, що вони схожі на "зовсім безжиттєву пустелю".

Ці свідчення можуть створити враження, що експедиція застала природу Байкалу у всій її первозданній повноті. Але це не зовсім так. Уважно вчитуючись в опис подорожі, можна знайти чимало нарікань на збідніння природи, ськорочення чисельності й навіть зникнення деяких видів тварин.

Байкальський тюлень на той час став дуже рідкий у південно-західній частині озера, а у верхів’ях ріки Верхньої Ангари були остаточно винищені найбільш дорогі чорні соболі. Розповідаючи про природу острова Ольхона, мандрівник не згадує соболя, що був виловлений тут, очевидно, ще в XVII сторіччі. Описуючи півострів Святий Ніс, зауважує, що "дичина там винищена", маючи на увазі, імовірно, соболі й копитних. Дуже цікава вказівка, що "бобрів на Байкалі вже ні, хоча вони часто попадаються ще на гірських ріках Саянського хребта. Тільки на Верхній Ангарі, проти Баунтовського озера, бобри зустрічаються ще часто; говорять, що колись вони водилися й на ріках, що впадають у Байкал. " Таким чином, уже вчасно першої природничо-наукової експедиції навколо озера його природа понесла відчутні втрати. І це не дивно. Наприкінці XVII сторіччя південний Байкал являв собою досить жвавий торговельний шлях між Росією й Китаєм. Вийшовши з Іркутська, купецькі парусно-гребні дощаники піднімалися по Ангарі до Байкалу, потім уздовж берега добиралися до Голоустного, де втримувалася спеціальна переправа через озеро, а далі по Селензі плили до Удинська й Селенгинська, щоб, переборовши ще кілька десятків кілометрів по суші, досягти Кяхти.

У той час у Прибайкалля добували багато осетрів, омулів, тюленів і хутрових звірів. Китайці охоче купували хутро й особливо цінували шкурки дитинчат нерпи, які вживали на опушку плаття. Китай закуповував також жир тюленя як харчовий продукт і для вироблення шкір. Розповідаючи про вперше описану П. С. Палласом таємничої голомянке, И. Г. Георги повідомляє, що її жир витоплюють прибережні жителі й також вигідно збувають китайцям.

В 1855 році, частково повторивши шлях експедиції, Байкал вивчав інший відомий натураліст - Густав Радце. Він також відзначив ськорочення чисельності деяких видів тварин, зокрема кабарги.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Озеро Байкал . З'явився готовий твір.