Мольєр (Жан-Батіст Поклен) — драматург, поет, актор — створив чудові п’єси, що дотепер не сходять зі сцен багатьох театрів світу: «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп». І однією з найкращих, найяскравіших його комедій є «Міщанин-шляхтич», де автор намалював сатиричний образ буржуа. Головна проблема, на якій побудовано сюжет «Міщанина-шляхтича», відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися рійними дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянські манери, стиль поведінки, одяг, спосіб життя саме про одного з таких буржуа — пана Журдена — розповів Мольєр у своїм комедії. Для міщанина Журдена вже саме дворянське ім’я є гарантією найвищих моральних цінностей, тому він беззастережно в усьому покладається на хитрого дворянина графа Доранта. Через їхні стосунки практично показані реальні спільні відносини. Тому, сміючись над бідолашним Журденом, який будь-що хоче стати схожим на дворян та ще й дочку видати заміж неодмінно за шляхтича, ми разом з ним співчуваємо саме йому. Граф Дорант і маркіза Доримена представляють дворянство.

До того ж на їх прикладі Мольєр показав, що й дворяни можуть бути неправдивими, вередливими, непорядними. Таким і є граф Торліт, який розтринькав свої статки й шукає багату наречену. Та й Доримена покохала його, переконавшись, що він багатий, бо дарує дорогі подарунки. Оби вони також пошилися в дурні.

Про справжні почуття тут і не йшлося. А от на кохання здатні інші герої — Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков’єль. Вони чисті серцем, тому й перемога на їхньому боці. Отже, проблема справжнього й несправжнього, проблема правди й неправди вирішується через смішні ситуації, у які потрапляють герої завдяки неправильному уявленню героїв одне про одного. Змальовуючи смішні події, що сталися з бідолашним Журденом, Мольєр піднімається до широкого узагальнення суспільних явищ, не забуваючи про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.

Перед нами міщанин Журден — головний герой п’єси, що намагається з міщанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне — гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне — немає розуму, він безпросвітно дурний. В немолодих вже літах Журден надумав вивчати філософію (тут він робить велике «відкриття»: виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й «шляхетні» науки якось не укладаються в голові дурного міщанина. Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне: навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна.

Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в «мамамуші» сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів!

Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, — стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.