Самим великим добутком великого давньоримського поета Овідія є «Метаморфози» («Перетворення») - міфологічна поема епічного характеру, де у вигляді зв’язного оповідання об’єднані численні епізоди з римських легенд і міфів. Задумуючи цей добуток, поет ставив перед собою завдання створити поетичну історію Всесвіту - з моменту перетворення первинного Хаосу в матеріальний світ до перетворення Юлія Цезаря в нову зірку й обожнювання Октавиана Августа. Однак спроби систематизувати величезний міфологічний матеріал по хронологічному принципі не привели до успіху, і поет обмежився розміщенням його за ознаками зовнішньої подібності сюжетів.

Добуток втілює спробу поета звернутися до теми прославляння Рима й самого принцепса, однак, незважаючи на глибокий задум і всілякі славослів’я й лестощі Августові, у поемі проступають прихильність любовній тематиці, іронічне відношення до моралі й релігії, легкість і грайливість тону, риторичне фарбування оповідання. З невичерпної скарбниці греко-римської міфології поет вибрав і обробив сюжети, зв’язані із усілякими перевтіленнями героїв

Нині хочу розповісти про тіла,

перетворені у форми

Нові. Боги, - адже ви перетворення

ці вершили, -

Дайте ж задуму хід і мою від

початку вселеної

До часів, що наступили, безперервну

пісню доведіть

Овідій «Метаморфози».

В «Метаморфозах» автор, широко використовуючи численні сказання й легенди, підкреслює думка про вічність життя і її безперервної мінливості й у той же час висловлює іронічне відношення до міфологічних богів і героїв. Створюючи поетичну картину історії миру, він майстерно використовує Гесиодову систему змін сторіч із метою протиставлення ідеальної моральної чистоти древнього суспільства сучасної одичалости моральних звичаїв:

…Утекли й ганьба, і правда, і вірність, А замість них підлість з’явилася

разом з обманом…

Вийшли на мир і війна, що й златом

руйнує, і залізом,

И в руках закривавлених зброєю злісно гримить…

Серед численних поетичних оповідань Овідія особливу увагу залучають легенди про Фаетон; про самозакоханий Нарцис, що перетворився у квітку; про політ Дедала й Икара; новели про Пигмалионе й Галатею; Пираме й Фисбе; ідилія про Филемоне й Бавкиде, сказання про Орфее й Эвридике. Переказуючи без яких-небудь істотних змін зміст древніх міфів, Овідій нерідко надає їм нове філософське звучання, підкреслюючи сміливі дерзання людини, що прагне відстояти своє щастя в нерівній боротьбі з богами або ж навіть уподібнитися ім. Це підкреслено, наприклад в епітафії на могилі Фаетона:

Похований тут Фаетон, що батьківську вів колісницю; Хоч і не удержав неї, але загинув у стрімкому дерзанні

Кожний міф перетворюється в поета у витончену поетичну новелу, наповнену глибоким змістом і неповторними яскравими характерами, піднесеними, хвилюючими почуттями й життєвим драматизмом. Тут ми бачимо страждання матері, що втратила своїх дітей (Ниоба); любов художника, що дає життя своєму утвору (Пигмалион і Галатея); силу мистецтва, що перемагає смерть (Орфей і Эвридика); трагічну загибель закоханих (Бенкетам і Фисба).

Глибоко поетичн і гуманним є оповідання Овідія про Филемоне й Бавкиде, які прожили разом довгі роки, пронеся любов друг до друга через все своє життя, завжди відкриті й добрі у своєму відношенні до рідним і близьким. Один раз боги влаштували їм складне моральне випробування: під видом бідних утомлених мандрівників попросили в них дозволу переночувати - і їх зустріли тепло й привітно. За це боги пообіцяли Филемону й Бавкиде виконати саме таємне їхнє бажання й виконали свою обіцянку, дозволивши їм умерти одночасно, перетворивши Филемона й Бавкиду у два дерева, які ростуть із одного кореня

Майстерний виклад Овідієм самих несподіваних перевтілень, тонкий психологічний аналіз характерів героїв, неповторна поетичність мовлення дозволили «Метаморфозам» завоювати більшу любов читачів у всім світі

«Метаморфози» Овідія належать до числа найбільших пам’ятників античної літератури, які дуже вплинули на європейську літературу й мистецтво в цілому.

Добутку поета зібрані у вісім книг, у яких відбилися основні етапи його життя й творчості. При цьому він ніколи не повторювався, постійно освоюючи всі нові й нові поетичні форми й теми

У своїй ранній творчості «співак любові, співак богів», як називав його А. С. Пушкін, відбив різні грані любовного почуття. І кожна його нова книга відрізнялася новим трактуванням цієї теми. Першим збірником Овідія стали «Любовні елегії», де автор виступав в образі зніженого слуги Амуру. Як і було прийнято в жанрі любовної лірики, він присвячує свої вірші коханої, що називає ім’ям Корина. Він не обіцяє улюбленої незліченних багатств, але незмінно вихваляє її у своїх віршах; він заздрить навіть кільцю, що сам подарував їй, тому що воно тепер так близько до його коханої. При цьому вірша Овідія наповнені гумором, іронією. Він зізнається в любові до Корине, але в той же час не ладь захопитися й рабинею, що розчісує її волосся. А про себе він говорить як про «жертву страстей», які шпурляють його, немов челн. Поет жартує над ревнивими чоловіками, які шпигують за своїми дружинами. А істинно доброчесної називає ту жінку, що вірна не зі страху або по примусі, а завдяки внутрішній порядності

Наступним його добутком є збірник «Героїні» - поетичні листи міфічних героїнь своїм коханим. Тут Овідій виявляє нову грань свого таланта - здатність проникати в щиросердечний мир жінки. Він вносить у вже відомі сюжети свою фантазію, уяву, з більшою глибиною й повнотою розкриваючи переживання своїх героїнь. Однак поет виступає не тільки знавцем жіночої психології, але й знавцем вдач усього аристократичного суспільства. Тут любов найчастіше - лише світська розвага, учасники якого як дозвільні молоді люди, так і великосвітські матрони. Разом з тим, автор не проходить повз теперішні страсті й дійсно серйозних почуттів. Така його Пенелопа - уособлення вірної дружини:

Шле Пенелопа, тужачи, блукачеві привіт Одиссею;

Їй не допоможе відповідь: сам скоріше з’явися

На міфологічні сюжети була написана також трагедія «Медея», що, на жаль, не збереглася до наших днів

Наступним етапом творчості поета стала дидактична поема «Наука любові», у якій автор дає практичні ради бажаючої домогтися любові. Овідій виступає тепер у ролі експерта, знавця, у повчальній формі дающего ради й рекомендації, а сама любов розглядається їм як предмет, гідний вивчення й аналізу. У цій книзі проявляються такі якості поета, як спостережливість, тонке знання чоловічої й жіночої психології, дотепність. Він мистецьки сполучить жартівливий і серйозний тон викладу, проявляє себе ерудитом в області історії й міфології. Разом з тим він говорить про вічні цінності, про те, що моральні, моральні якості набагато долговечнее зовнішньої краси; що варто розвивати свій розум, виховувати почуття, збагачувати внутрішній мир. І у всім зберігати почуття міри: «Мистецтво допомагає, якщо воно сховано». За цією книгою пішло продовження - «Засобу від любові», де автор уже дає рекомендації тим, хто хоче позбутися від нерозділеного почуття

Зовсім новим, значним етапом творчості Овідія став його добуток «Метаморфози», що оповідає про різні перетворення людей, міфологічних персонажів, звірів в

рослини, камені, зірки й інші предмети. Ми бачимо тут опис всієї гами людських почуттів, одухотворені картини природи, насичену духовне життя древнього миру. Будучи справжньою енциклопедією міфів, ця поема по своїй жанровій природі не має аналогів в античній поезії. Автор перетворив відомі сюжети, додав їм неймовірну барвистість, наочність і вірогідність. У книзі укладений глибокий загальнолюдський зміст, відбита вся правда людських відносин. Тут є все: любов і ревнощі, підступництво й великодушність, вірна дружба й подружня прихильність, материнська ніжність і багато чого інше

До моменту завершення роботи над «Метаморфозами» відбулася серйозна подія в житті поета - його заслали в посилання. До останнього часу вірогідно не відомі причини, що спонукали Августа прийняти таке рішення, але відомо, що Овідій глибоко переживав свій змушений від’їзд із Рима. Пізніше він описав свої враження в самих темних фарбах. У посиланні їм були написані ще дві знамениті книги: «Скорботні елегії» і «Послання з Понта», які з’явилися дзеркалом особистих переживань і глибоких міркувань поета. У цей час тільки поезія залишалася для нього віддушиною. Тут він глибоко замислюється над темою поета й поезії й доходить висновку, що життя швидкоплинне, люди смертні, але поезія безсмертна. Поет великий своїм творчим дарунком, у ньому він знаходить моральну опору, завдяки йому ім’я автора залишається в століттях:

И якщо істина є в провиденье віщих поетів,

Те й по смерті, земля, я не дістануся тобі

Pages: 1 2

Збережи - » Опис міфологічних сюжетів у поемі Овідія «Метаморфози» . З'явився готовий твір.