И от я буду говорити, як говорив господь на горі Синайської з палаючого куща. Кладіть собі у вуха мої слова. И. Бабель. Як це робилося в Одесі Написані на початку 20-х років оповідання И. Бабеля “Король”, “Як це робилося в Одесі”, “Батько”, “Любка Козак” і ін. утворять собою єдиний цикл, відомий за назвою “Одеські оповідання”. Тяга до екзотики, життєвим парадоксам, до романтичної надзвичайності підштовхнули письменника звернутися до мальовничої Молдаванки, її мешканцям, побуту. Кримінальники, євреї-прикажчики, торговці з’являються перед нами в незвичайному світлі, оскільки щедрий гумор Бабеля змушують нас забути про суворий час і історичні події, коли створювалися ці оповідання

Головний герой циклу Беня Лемент - король биндюжників і грабіжників, ватажок одеських бандитів. Він молодий і гарний собою, дотепний і кмітливий, великодушний і навіть по-своєму чесний. Це, по суті, фантастична й далека від свого реального прототипу фігура, тому що, жартуючи й іронізуючи, Бабель задався метою опоетизувати бандитську сміливість, шляхетність, удачливість і хвацтво, лицарську справедливість Бени Лементу і його друзів — людей “бандитської честі”. Виступаючи в ролі одеського Робін Гуда, Беня і його гвардія грабують “важкі гаманці” багатіїв, щоб позбавити від зайвих лих і прикростей бідних людей, адже “подкладка важкого гаманця зшита зі сліз”.

Сміючись і жартуючи, Бабель піднімає своїх героїв над буденністю й сірістю міщанського життя, немов кидаючи виклики тьмяному й задушливому миру щоденності. Але це не робить одеських бандитів менш неосвіченими й обмеженими, чим вони є насправді. Цей контраст, поряд з екзотичною обстановкою, “смачной” мовленням, мальовничими костюмами одеських грабіжників, виряджених, “як птаха колібрі”, яскравістю подій, роблять героїв “Одеських оповідань” незабутніми

Життя бандитів, що розвертаються перед нами події більше схожі на дії якогось комічного спектаклю, чим на реальність. Створюється враження, що Беня Лемент і його жертви грають у якусь загальну гру, прекрасно знаходячи загальну мову й домовляючись полюбовно, якщо виникає така необхідність, без допомоги влади й поліції (”Поліція кінчається там, де починається Беня”). Саме тому одеські бандити більше розмахують своєю зброєю й, у крайньому випадку, стріляють у повітря, адже в їхньому середовищі вбивство “живої людини” уважається більшим гріхом, за який можна поплатитися життям від рук своїх же товаришів (”Гарну &copy A L L S o c h. r u моду взяв собі - убивати живих людей”).

И. А. Смирин дуже вдало визначив стиль “Одеських оповідань” Бабеля як “іронічну патетику”, адже за бандитською “діяльністю” лицарів Молдаванки бачиться не тільки протест проти багатіїв тартаковских, господинов приставів, товстих бакалійників і їхніх зарозумілих дружин, але й пошуки життєвої правди. Контрастність зображення, своєрідне сполучення побутовизму і яскравого гротеску, лірики й цинізму, пафосу й іронії не тільки створили неповторний колорит цього циклу, але й привели до всенародної популярності “Одеських оповідань”.