Молодого Пьера Безухова Л, Н. Толстой показує нам уперше в салоні Ганни Павлівни Шерер як явний порушник як громадського спокою, так і плавного плину вечора взагалі. Його від усіх у вітальні відрізняє розумний, спостережливий погляд. Саме він, а не величезний ріст або коричневий фрак вселяє Ганні Павлівні занепокоєння. Пьера привітають ухилом, що ставитися до людей самої нижчої ієрархії. Він незаконний син єкатерининського вельможі, графа Безухова, і пізніше його законний спадкоємець. Він через коротку годину стає власником тисяч душ і мільйонів. І тепер він бажаний гість всіх салонів і будинків обох столиць. Граф Лев Толстой, поза всякими сумнівами, дуже любити графа Пьера Безухова. Він робить його самим завидним нареченим Росії й видає за нього заміж дурна й розбещена істота, блиськучу петербурзьку красуню Елен Курагину. І робить це Толстой швидко, немов квапиться, немов йому необхідно стварити сваєму улюбленцеві такі умови, усередині яких життя стає неможлива.

Судячи з непрямих авторських натяків, Пьеру в момент появи в Петербурзі близько 21 долі. Він неуважний, товстий і незграбний. На качану роману ще гуляла й безобразник. Його життя хаотичне й нерозумно. Однак вану має головні й, отже, істотний зміст. Такий є дуже напружена внутрішня духовна діяльність. Пьер як би симвалізує постійне становлення й удоськоналювання. По всіх усюдах він іншої. Пошуки привадять Пьера в масонську ложу. На якийсь година він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння. Однак отут, як і раніше, як на ниві господарської або іншої діяльності, його осягає розчарування. Пьер Безухов неськінченно добрий. Його доброта - моральна константа його душі. Він любити Наташу Ростову

Після скандалу, пов’язаного з невдалим викраденням її Курагинім, і незлагоди йз князем Андрієм він єдиний, хто по-справжньому здатний зрозуміти неї. Він добрий і вже тому заслуговує бути щасливим. Він мріє про славу. Він молодий, і тому слава йому необхідно. Він стріляється на дуелі й важко ранити кривднико. Він ще здатний до руйнівних і непередбачених учинків - Він хоче вбити Наполеоно. Алі здається, серед сваїх сумнівів, метань, невдач, багатства й безглуздої суєти він знайшов головні. Душу. Палю безсмертну душу. Її не можна замкнути або вбити. Платон Каратаев, Соколик, ласькавий і ненав’язливий учитель праведного й покійного життя. У нього Пьер Безухов сприйняв здатність підкорятися природному перебігу подій, здатність молитися й бути почутим. Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною й неуважною людиною.

Однак його внутрішнє життя стало інший. Вану придбала якусь подвійність, внерелигиоз-ную значимість. І це несподіваним образом міняє життя. У столиці дивним чи образом ті від модної недуги, чи ті від модного лікування, як у мильній опері, за лаштунками вмирає графиня Елен Безухова. Пьер щаслива женитися на Наташе. Через ще сім років Пьер - видний суспільний діяч, батько сімейства. І він, і Наташа щиро й дуже сильно люблять один одного. Алі про що вані думають, завтратившись удвах? «Ти знаєш, про що я думаю? - ськазала вано. - Про Платона Каратаеве. Як він? Схвалив би тобі тепер?» І мі розуміємо, що період становлення й шукань закінчився. Наступивши годину щирої духовної зрілості. Що відбудеться з Пьером далі, мі не довідаємося ніколи. Для цього й був написань у романі настільки щасливий епілог. Однак моральний аспект дозваляє судити про евалюцію образи Пьера в наступному тварчості Толстого: від Безухова до Левину в «Ганні Карениной» і далі до Дмитра Нехлюдову з «Васькресіння».

Вищі духовні моральні цінності, усвідомлення яких веде героїв до гармонії з миром, - від що затверджує російська класична література XIX століття. У романі «Війна й мир» Л. Н. Толстой на прикладі Пьера Безухова показує людину, що шукає істину й робить це не розумом, а серцем. На мій погляд, письменник не випадкова звертається у своєму добутку до 1812 долі. Події цього години позначилися на людях різних станів, змусили їх по-новому осмислити життя, зрозуміти, що в ній є самим коштовним і дорогим. Тобто сама героїчна епоха 1812 долі допомагає людині прийти до повної згоди з життям, знайти її зміст. Пьер Безухов - один із самих улюблених і дорогих Толстому героїв.

Письменник показує його в постійному русі, у сумнівах і пошуках, у безперервному внутрішньому розвитку. Товстої простежує, як міняється характер Пьера Безухова, формує світогляд передоваї людини епохи - декабристо. Алі життєвий шлях Пьера, повний відкриттів і розчарувань, це не типовий шлях декабриста, а тільки особлива, толстовська версія цього шляху. На качану роману перед нами з’являється товстий, масивний парубок з розумним, боязким і спостережливим поглядом. Пьер Безухов емоційний, м’який, податливий, легко піддається чужому впливу, він виділяється серед інших відвідувачів світського салону своєю природністю, щирістю, простотою. Спочатку Пьер захищає ідеї французької революції, захоплюється Наполеоном, бажає ті «зробити республіку в Росії, ті самому бути Наполеоном…»

Не знайшовши ще сенсу життя, Пьер метається, а через палю наївність, довірливасті, невміння розбиратися в людях робить помилки. Мені здається, що однієї з таких помилок було його одруження на Елен Курагиной. Цим необдуманим учинком Пьер позбавляє собі всякої надії на щастя. Він усвідомлює, що теперішньої сім’ї в нього немає. У Пьере росту невдовалення самим собою. Він розходиться йз дружиною, віддає їй значну частку сваго стану, після чого прагне знайти застосування сваїм силам і здатностям в інших сферах життя. Розірвавши йз дружиною, Пьер, по шляху в Петербург, чекаючи на станції в Торжке коней, задає собі нелегкі питання: «Що погано? Що добрі? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я…» Пошуки правди й сенсу життя привадять його до масонів. Він жагуче бажає «переродити порочний рід людський».

У навчанні масонів Пьера залучають ідеї «рівності, братерства й любові», вано дає героєві віру в ті, що у світі повинне бути царства добра й правди, а вище щастя людини полягає в тому, щоб прагнути до їхнього досягнення. Тому Пьер Безухов починає пошуки можливастей для втілення справедливих і гуманних ідей у конкретну справу. Насамперед він вирішує полегшити частка кріпаків. Він співчуває їм і піклується про ті, щоб покарання були тільки увещательними, а не тілесними, щоб мужики не були обтяжені непосильною роботою, а в шкірному маєтку були засновані лікарні, притулки й школи. Йому здається, що він знайшов нарешті мету й сенс життя: «И тільки тепер, коли я… намагаюся… жити для інших, тільки тепер я зрозумів вусі щастя життя».

Цей висновак допомагає Пьеру знайти теперішній шлях у його подальших шуканнях. Алі незабаром наступає розчарування й у масонстві, тому що республіканські ідеї Пьера не розділялися його «братами», і до того ж Пьер бачить, що й у середовищі масонів існують святенництва, лицемірства, кар’єризм. Всі це принадити Пьера до розриву з масонами й до того, що він попадає в життєвий тупик і поринає в стан безпросвітної нудьги й розпачу. «До чого? Навіщо? Що таке діється на світі?» - ці питання не переставали триважити Безухова

Ця не внутрішня робота, що припиняється, підготувала його духовне відродження в дні Вітчизняної війни 1812 долі. Не будучи військовим, як Андрій Болконський, бажаючи розділити частку країни, виразити ЗБОЮ любов до батьківщини, Пьер бере доля в Бородінському бої. Він формує на сваї засоби полк, бере його на забезпечення, а сам залишається в Моськві, щоб убити Наполеона як головного винуватця народних нещасть. І саме отут мі бачимо, як розкривається повною мірою доброта Пьеро. Він не може бачити численні людські драми, залишаючись при цьому пасивним свідком, і тому, не думаючи про власну безпечу, захищає жінку, заступається за божевільного, рятує з палаючого будинку ребенко. На його очах лагодять насильства й сваваля, стратять людей, обвинувачених у підпалах, яких вані не робили. Всі ці моторошні й тяжкі враження ще більше збільшуються обстановкою полону, де відбувається катастрофа віри Пьера в справедливий пристрій миру, у людину й Бого. Алі в убогому бараку відбувається його зустріч із Платоном Каратаевим, що зблизила героя йз простими людьми. Цей солдат змушує Пьера знову світле й радісно подивитися на мир, повірити в добро, любов, справедливість.

Pages: 1 2