Найбільший добуток російського письменника - роман Л. Н. Толстого “Війна й мир” - висвітлює важливі сторони народного життя, погляди, ідеали, побут і вдачі різних шарів суспільства в мирний час і в тяжкі дні війни. Автор таврує вище світло й з теплом і гордістю ставиться до російського народу протягом усього оповідання. Але й вище світло, що поєднує все дворянство, має своїх героїв. Тим, хто глибоко байдужий до долі батьківщини, Толстой протиставляє сім’ї Болконских і Ростових

Незвичайне, яскраве й коротке життя князя Андрія Болконского наповнені постійними моральними шуканнями, прагненням до пізнання сенсу життя, до добра й правди. При першому ж знайомстві із князем Андрієм ми бачимо в ньому неспокійної людини, незадоволеного своїм теперішнім життям. Бажаючи бути корисним Батьківщині, мріючи про військову кар’єру, князь Болконский в 1805 році їде на службу в армію. У цей час він захоплений долею Бонапарта. Службу в армії Болконский починає з нижчих чинів у числі ад’ютантів у штабі Кутузова й, на відміну від штабних офіцерів, таких, як Друбецкой, не шукає легкої кар’єри й нагород

Князь Андрій по своїй натурі - патріот, він почуває відповідальність за долю Батьківщини, за долю російської армії й вважає за необхідне бути там, де особливо важко, де вирішуються долі того, що йому дорого. Серед основних питань, які хвилюють Толстого, - щирий патріотизм і героїзм російського народу. Товстої в романі багато говорить про вірних синів Батьківщини, готових віддати життя за порятунок батьківщини

Один з них - князь Андрій Болконский: “Побачивши Маку й услыхав подробиці його загибелі, він зрозумів, що половина кампанії програна, зрозумів всі труднощі положення російських військ і жваво уявив собі, що очікує армію й ту роль, що він повинен буде грати в ній”. Князь Андрій наполягає на тому, щоб його направили в загін Багратіона, якому було доручено затримати ворога, не дозволити йому відрізати “шлях повідомлення з військами, шедшими з Росії”. Слова Кутузова: “Коли із загону його прийде завтра одна десята частина, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 я буду Бога дякувати” - не зупинили Болконского. “Від цього я й прошу відправити мене в цей загін”, - відповідав він. Народження дитини й одночасно смерть дружини, перед якою він почував свою провину, на мій погляд, збільшили, якщо так можна виразитися, духовна криза Болконского. Йому здається, що його життя кінчене

Він розчарувався у всім: “Я живу й у цьому не винуватий, стало бути, треба як-небудь получше, нікому не заважаючи, дожити до смерті”, - говорить князь Андрій Пьеру. І, по-моєму, саме під впливом Пьера почалося духовне відродження князя Андрія: “… у перший раз після Аустерлица він побачив те високе, вічне небо… і щось давно заснуле, щось краще, що було в ньому, раптом радісно й молодо прокинулося в його душі”. А зустріч із Наташей Ростовой у Втішному остаточно будить його кжизни.

Любов до життєрадісній, поетичній Наташе народжує в душі Андрія мрії про сімейне щастя. Наташа для нього стала другим, новим життям. У ній було те, чого не було в князі, і вона гармонійно його доповнювала. Після визнання Наташе запал Андрія затихає. Тепер він почуває відповідальність за Наташу, він хоче цього, і в той же час боїться

Вислухавши батька, Андрій відкладає весілля на рік. Наташа й Андрій - дуже різні люди. Вона молода, недосвідчена, довірлива й безпосередня. У нього за спиною вже ціле життя, смерть дружини, син, випробування важким воєнним часом, зустріч зі смертю. Тому Андрій не може до кінця зрозуміти суті молоденької дівчини, що зовсім не має життєвого досвіду

Наташа живе почуттями, Андрій - розумом. І знову Андрія осягає глибоке розчарування. У його відсутність Наташа не може жити спокійно, їй потрібні рух, почуття, зміна обстановки, нові події, нові знайомства, і вона попадає в мир, де живуть Элен, Анатоль, князь Василь - цинічні, холодні представники вищого світла. Наташа не може встояти проти звабника - Анатоля

Всі мрії про сім’ю зруйнувалися в душі Андрія: “Той нескінченний звід, що віддаляється, неба, що стояв над ним колись, раптом перетворився в низький, що виразно давив на нього звід, у якому все було ясно, але нічого не було вічного й таємничого”. І князь Андрій знову вертається у свою стихію - в армію. Там він повинен думати в першу чергу не про себе, а про інтереси своєї Батьківщини, про життя своїх солдатів. Болконский “…

весь був відданий справам свого полку. Він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавий з ними. У полицю його називали “наш князь”.

Ним пишалися й любили”. Напередодні Бородінського бою князь Андрій був повний твердої впевненості в тім, що російська армія виграє майбутню битву. Він вірив у народ, своїх солдатів, у правоту боротьби за Батьківщину. Андрій ходив по траві, любувався красою рідної землі, розглядав квіти, землю, листи, трави. І в цей мирний і спокійний момент він одержує смертельне поранення

Перетерплюючи найтяжкі страждання, усвідомлюючи, що вмирає, він перед таїнством смерті випробовує почуття загальної любові й всепрощення. У цей трагічний момент відбувається ще одна зустріч князя Андрія з Наташей. Війна й страждання зробили Наташу дорослої, тепер вона розуміє, як жорстоко надійшла з Болконским, зрадила такої чудової людини через свою дитячу захопленість. Наташа на колінах просить у князя прощення. І він прощає її, він знову неї любить

Любить уже неземною любов’ю, і ця любов скрашує його останні дні в цьому світі. Умираючи, Болконский з’єднується з вічністю. До цього він прагнув завжди, але не міг з’єднати небесне й земне. Князь Андрій зумів це зробити, обретя віру