Не маю заперечень проти того, що характери героїв твору обумовлені иоціальним становищем суспільства в пореформеному селі, коли загальнолюдські цінності й повага до традицій почали зазнавати змін. І ці зміни були не на краще. Але мені б хотілося виділити у «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького один образ серед інших, бо, на мою думку, цей образ є більш значущим І символічним, що втілює в собі нехтування народними традиціями, народною етикою і народною мораллю.

Перечитаймо уважно твір ще раз, але під таким кутом зору: хто є призвідцем усіх побутових конфліктів? Звичайно, Мотря. Хто перший зробив крок на стежці помсти у взаєминах свекрухи і невістки? Мотря. Хто розпалив сварку, яка закінчилася тотальним нищенням горшків? Мотря. Хто затіяв колотнечу, що призвела до тяжкої травми літньої жінки (Кайдашихи)? Мотря. Хто дітей мнцьковував, подаючи найгірший приклад поведінки? Звичайно, Мотря! Яку б подію ми не взяли, пов’язану зі сварками, в центрі її буде Мотря. Тому, на моє переконання, образ Мотрі слід розглядати як образ-символ всього того негативного, що принесла в суспільство реформа. Символізм виявляється ще й у тому, що протягом усього твору Мотря жодного разу не демонструє якогось доброго пчинку. Тимчасове затишшя у стосунках має вигляд позитивного вчинку з боку Мотрі. Але ми, як читачі, розуміємо, що це тимчасово. Чоловік через деякий мис після одруження намагається протидіяти їй, але розуміє, що все це даремно І починає сприймати її як якесь неминуче лихо, що оселилося поруч і його треби терпіти. Бажання помститися за кривду недовгого проживання зі свекрухою рухає Мотрею все життя. Це перетворюється на нав’язливу ідею, її не зупиняє навіть те, що діти часто наслідують батьків у вчинках, словах, поглядах на життя. Яким прикладом може бути Мотря для своїх дітей? Звісно, це зовсім не означає, що вони стануть копією своєї матері, але наслідування вчинків матері призводитиме до багатьох конфліктів і непорозумінь із оточенням, і їм ще довго доведеться позбавлятися поганих звичок.

Символічним є також і те, що під впливом вчинків Мотрі навіть Мелашка перетворюється на лайливу і злу жіночку. Та це не зовсім так. Я сказав би інакше: нона починає розмовляти з Мотрею тією мовою, яка є зрозумілою і доступною їй (крім лайки, вона іншої мови не розуміє), бо в інших ситуаціях Мелашка цілком добропорядна жінка із вразливою душею, і тільки те, що додано реформою у стосунки між людьми (образ-символ Мотрі) спонукає її чинити опір таким чином. Мотря без будь-яких докорів сумління переступає узвичаєні правила і це шокує оточуючих, доводить до розгубленості, а далі починається стихійний пошук боротьби з таким лихом, як нехтування звичаями.

Тож поміркуймо над образом Мотрі як образом-символом перехідного періоду різних суспільних формацій. І дай Боже, щоб це не торкнулося нашого суспільства, бо легко перекреслюються правила, а нові писати - надто складно.,

Семантика образу Омелька Кайдаша з повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» Образ Омелька Кайдаша змальовано в побутовому реалістичному плані. Крок за кроком минає у повісті сумне життя затурканого селянина. Його недолі автор співчуває, хоча й насміхається із його нерозсудливих вчинків, з його сімейної війни. Але цей сміх гіркий, в якому бачимо сум. Кайдаш втратив авторитет голови родини, не може зрозуміти, чому це його не слухають діти, виглядає нещасною людиною.

Письменник виявив тонку спостережливість, уміння знаходити найхарав терніші індивідуальні риси у портретній характеристиці Кайдаша. «Одного літЦ нього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів у повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота з хворосту були відчинені навстіж. Густа тінь у воротах повітки при ясному сонці, при ясному сонці, здавалася чорною. Ніби намальо* ваний на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рука- вами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів  було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, І наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі зморшки. Кучеряве і посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».

В описі портрету різко контрастують чорний і білий кольори. Зорові епітети є живописною демонстрацією контрастних типових деталей, до яких вдається Г письменник, змальовуючи портрет Омелька Кайдаша, розкривають не тільки! зовнішні риси героя, а й його характер. Зі сторінок постає виснажена тяжкою! працею людина, яка перетерпіла на своєму віку багато лиха. Про це говорять’ і «здорові загорілі жилаві руки»«, і «густі дрібні зморшки» і «сухорляве й бліде лице». В більшості випадків Кайдаш показаний під час праці. Кайдаш був набожним чоловіком, але його набожність, як і більшості селян того часу, не виходила за межі обрядовості, не торкалася душі. Він ходив щонеділі і на службу, і на вечерню, приходив до церкви, коли та ще була зачинена, за відсутності паламаря служив за нього, світив свічки перед образами і пода- : вав кадильницю священникові. Автор насміхається над релігійністю Кайдаша, і яка не освячує його душу, не робить його кращим, бо не проникає в саме серце, він не спроможний збагнути глибинну суть християнської релігії, а тому й не стає на шлях очищення.

Письменник нодає амбівалентну характеристику героя: «Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток». Із церкви Кайдаш прямує до шинку і пропиває зароблені гроші. За часів кріпаччини йому не належало нічого. Все, що він заробляв - він заробляв для пана. Кайдаш не вміє працювати на себе, на своїх дітей, на свок> і родину. Не стало пана, він працює на шинкаря, не зраджуючи своїм старим*! звичкам - шукати ілюзорного спокою душі у чарці. Невпинно працюючи сам  і залучаючи до роботи своїх синів, він не турбується про збільшення родинного добра, землі, достатку. Натомість вимагає поваги до себе, не розуміючи кумед-ність і принизливість свого поводження у нетверезому стані. П’яний Кайдаш не орієнтується в просторі, не може контролювати свої вчинки, відповідати за них, виглядає смішним і жалюгідним. То ж цілком закономірно, що він втрачає керівні “позиції у власній родині.

У сварках між свекрухою і невісткою він намагається згідно до норм життя патріархальної української родини брати верх, але, втративши авторитет людини через свою пиятику, він не в змозі утримати авторитет батька. У сцені сімейної сварки, яка почалася через дрібницю - мотовило, поразки зазнав не лише старий Кайдаш, поразки зазнали всі члени родини, тому й скрикнули вони в один голос. Поразки зазнав старий патріархальний уклад української родини, який тримався на беззаперечному авторитеті батьків. Порівнюючи членів родини Кайдаша із такими підвищеними образами як скеля, морські хвилі, І.Нечуй-Левицький надає ситуації комічного і водночас трагічного забарвлення. У дрібних кумедних сварках нехтується повага до батьків, любов до дітей, знищується порозуміння, як основа родинної комунікації. То це дійсно сміх крізь сльози.

Після бійки з сином Кайдаш уже назавжди втратив рівновагу. Кайдаш не розуміє, чому руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна, чому син підняв руку на нього, він не вірить у можливість кращого життя, тому почав пити ще гірш, ніж перше пив. Часте вживання горілки призводить Омелька до тяжкого захворювання. Йому, як і героям Гоголя, сп’яну лізе у вічі всіляка містична чортівня. То Омелькі здається, що він загубив очі, то ввижаються чорти, що сидять верхи на свинях або виглядають з печі, то якась коза з червоними очима, з вогнем у роті. Комічні фантасмагорії Кайдаша автор вибудовує на основі народної творчості, чим поглиблює сміховий ефект. Кайдаш, не маючи змоги через власну обмеженість збагнути причини, які роблять його життя нестерпним, покірно звертається до Бога, виконує релігійні обряди, ходить до церкви, старанно постить у п’ятницю, бо переконаний: хто постить у п’ятницю ніколи не потопне у воді.

Pages: 1 2