Модина Вікторія 10а НАПОЛЕОН РАСКОЛЬНИКОВА Й НАПОЛЕОН АНДРІЯ БОЛКОНСКОГО “На відміну від плеяди видатних західноєвропейських поетів-романтиків, у сприйнятті яких образ Наполеона був ще оточений героїчним або високим трагічним ореоломе Толстой і Достоевскийе показали, що сама ідея “наполеонизма” глибоко нелюдська, егоїстична, буржуазна й антидемократична по своїй сутності” Наполеона можна по праву назвати культовою фігурою IXX століття, що виражає суть епохи потрясінь. Тема “сильної особистості”, що живе тільки спрагою абсолютної влади над “тремтячою твариною” була досить актуальна в умовах бурхливо, що розвивається капіталізму, у Росії, і тому вона прикувала увагу багатьох письменників того часу. Пушкіна й Лермонтов у багатьох своїх добутках зверталися до особистості Бонапарта. Він володів розумами й душами багатьох літературних героїв, наприклад, Євгенія Онєгіна, у якого в кабінеті стояв “стовпчик з куклою чугунною під капелюхом, з похмурим чолом, з руками, стислими хрестом”; молодого француза Жюльена Сореля з “Червоного й чорного” Стендаля. Люди, що жили насправді й створені фантазією письменників, схилялися перед Наполеоном, наслідували йому, мріяли про подвиги подібних тим, які він зробив. У середині IXX століття два геніальні росіяни письменника Ф. М. Достоєвський і Л. Н. Толстой звернулися до цієї теми

З тих самих високих, гуманістичних позицій вони виступали із критикою індивідуалізму, античеловеченой моралі “надлюдини”, що заперечує за іншими право надходити вільно, що підкоряє їх своєї деспотичної влади. Герої романів “Злочин і покарання” і “Війна й мир” різночинець Родіон Розкольників і князь Андрій Болконский рідні брати по своєму морально-психологічному вигляді. У першу чергу їх ріднить свідомість своєї переваги, що з’явилося сприятливим психологічним ґрунтом для розвитку їхніх індивідуалістичних рис, домагань на владу

От чому, Наполеон, як ідеал сильної особистості, дуже захоплював їх. Студент Розкольників вибудував свою жорстоку філософію, Що полягала в наступному: всі люди підрозділяються на дві категорії: “тварини тремтячі”, безмовно приймаючий порядок речей, і “творці історії”, “сильні миру цього”, люди моральні норми, що порушують, і громадський порядок, генії, яким “усе дозволено”, а розвиток суспільства відбувається за рахунок попрання перших останніми. Ідеалом “надлюдини” у Раскольникова є Наполеон. Для героя Достоєвського це особистість, що діє за правилом “усе дозволено”, людина, що могет пожертвувати всім заради досягнення власної вигоди

Це геній, що упевнений, що має право розпоряджатися людською долею, сотнями життів. Він, не замислюючись, посилає тисячі людей на загибель у Єгипет, залишає свою армію замерзати в снігах Росії без тіні жалості й жалю. Такий кумир Раскольникова. Парубок заздрить здатності імператора переступити через всіх і всі, його all so ch. ru 2001 2005 байдужості, спокою, холоднокровності

На перший погляд здається, що Андрій Болконский думає зовсім про іншого Наполеона. Уперше про пристрасть князя до цієї історичної особистості ми довідаємося в салоні Ганни Павлівни Шерер: ” Не можна не зізнатися, Е Наполеон як людина велика на Аркольском мосту, у госпіталі в Яффі, де він чумним подає руку, але Е але є інші вчинки, які важко виправдати”. Князь захоплюється блискучою кар’єрою Бонапарта, що проробило шлях від поручика до імператора й намагається закрити очі на нього жорстокість

Він бачить у ньому безстрашного, честолюбного героя, що взяв Тулон, запропонувавши свій план, доблесно захопив Аркольский міст, кинувшись у гущавину бою із прапором у руках, мужньо потискував руки хворим чумою солдатам у госпіталі. Андрій вірить у силу одиничної волі, у здатність “сильної особистості” по власному розсуді вершити долю народів. Як і багато інших юнаків тої епохи, він мріє про свою годину, коли він зможе показати на що здатно: ” Але де ж? Як же виразиться мій Тулон?” Князь Андрій Болконский і Родіон Розкольників близькі один одному й тому, що їхньої мрії про наполеонівську владу над людьми не були вираженням тільки їхнього індивідуалістичного самоствердження. Цю владу вони припускали використовувати в ім’я загального добра

Розкольників мріє керувати людьми, направити свої сили на перетворення миру до кращого. На відміну від його князь Андрій говорить: ” Хочу слави, хочу бути відомим людям, хочу бути улюбленим имие Я не винуватий, що я хочу цього, для одного цього я живуе Я нічого не люблю, як тільки славу, любов людську”. Болконский заздрить Наполеонові, адже той домігся самої головної з перемог перемоги над своїми поданими: його обожнюють люди. Але, якщо прагнучи стати Наполеоном Розкольників хвилюється, переживає через матір, намагається вберегти сестру Дунечку від шлюбу з негідником Лужиным, випробовує страшні каяття совісті, те для князя Андрій життя близьких людей не більше священне, чим життя “мільйонів людей”: ” И як ні дороги, не милі мені багато з людей батько, сестра, дружина найдорожчі мені люди, але як не дивно й не природно це здається, я всіх їх віддам зараз за мінуту слави, торжества над людьми, за любов до себе людей, яких я не знаю й не буду знати”. І він дійсно переступив би через цю святиню за мінуту слави

Це зближає Болконского з Наполеоном, що сказала: ” Така людина, як я, плює на життя мільйонів людей”. Славолюбство з’явилося для князя силою, готової змести об’єктивні початки моральності. Як для Наполеона, так і для молодих людей наступає їх “Тулон”. Для Раскольникова це вбивство баби, тобто самоперевірка героя: чи витримає він ідею про право сильної особистості на кров, чи є він вибраною, винятковою людиною, Наполеоном: “Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного”. “Тулон” Болконского спочатку дуже схожий на тріумф Бонапарта: ті ж солдати, що здригнулися, що побігли з битви, прапор

Серед повного божевілля, що охопило всіх, він робить те, що задумав ще перед боєм: “От воно! думав князь Андрій, схопивши ратище знамення й побіг уперед з безсумнівною впевненістю, що весь батальйон побіжить за ним”. Однак подвиг князя й подвиг імператора відбувається в різних ситуаціях: коли молодий Наполеон вибіг на Аркольский міст, за ним ішли солдати, тільки на мінуту що заколивалися, тоді як результат Аустерлицкого бою був заздалегідь вирішений. Таким чином, і Розкольників, і Болконский зазнали невдачі. Їхні вчинки приводять до порушення моральних норм і краху моральних цінностей

Однак обоє вони шляхом тяжких випробувань прийшли до усвідомлення даремності й незначності вибраного ідеалу, до гіркого розчарування в Наполеоні. Їх урятувала та сама сила любов і з’єднання з вічним. Лежачи на Аустерлицком поле, князь Андрій перед особою “високого неба” звільняється від своєї таємної віри в Бонапарта, кається

“Він знав, що це був Наполеон його герой, але в цю мінуту Наполеон здавався йому настільки маленькою, незначною людиною в порівнянні із цим високим нескінченним небом, із хмарами, що біжать по ньньому,”. Він повернувся до вічного сім’ї, будинку. Так і любов Соні перетворює Раскольникова, прилучає його до вічних моральних цінностей

Обоє парубка приходять до визнання морального закону, як загальнообов’язкового й об’єктивно існуючого, що приводить до розчарування в кумирі. “На відміну від плеяди видатних західноєвропейських поетів-романтиків, у сприйнятті яких образ Наполеона був ще оточений героїчним або високим трагічним ореоломе Толстой і Достоевскийе показали, що сама ідея “наполеонизма” глибоко нелюдська, егоїстична, буржуазна й антидемократична по своїй сутності”