На шосту весну Катерини Львовниного заміжжя в Ізмайлових прорвало мірошницьку греблю. Роботи в той час, як навмисно, на млин було завезено багато, а прірва вчинилася величезна: вода пішла під нижній лежень неодруженої скрині, і захопити її швидкою рукою ніяк не вдавалося. Зігнав Зіновій Борисич народу на млин із цілої округи, і сам там сиділи безвідлучно; міські справи вуж один старий правил, а Катерина Львівна томилася будинку цілими днями одна-одинешенька. Спочатку їй без чоловіка ще скучней було, а отут начебто навіть як і краще здалося: вільніше їй однієї стало. Серце її до нього ніколи особливо не лежало, а без нього принаймні одним командиром над нею стало менше.

Сиділа раз Катерина Львівна в себе на вишці під віконечком, позіхала-позіхала, ні про що певному не думала, та й соромно їй, нарешті, позіхати стало. А надворі погода така чудесна: тепло, світло, весело, і крізь зелені дерев’яні ґрати саду видно, як по деревах із сучка на сучок перепурхують різні пташки

"Що це я справді раззевалась? - подумала Катерина Львівна. - Сем-Ну я хоч устану по дворі погуляю або в сад пройдуся".

Накинула на себе Катерина Львівна стару штофну шубочку й вийшла

Надворі так світло й міцно дихається, а на галереї в комор такий регіт веселий коштує

- Чого це ви так радуєтеся? - запитала Катерина Львівна свекрових прикажчиків

- А от, матінка Катерина Ильвовна, свиню живу вішали, - відповідав їй старий прикажчик

- Яку свиню?

- А от свиню Ксенію, що народила сина Василья так не покликала нас на крестини, - сміло й весело розповідав молодець із зухвалою гарною особою, обрамленою чорними як смоль кучерями й ледь, що пробивається борідкою

З борошняної кади, привішеної до вагового коромисла, у цю мінуту виглянула товста пика рум’яної куховарки Ксенії

- Чорти, дияволи гладкі, - лаялася куховарка, намагаючись схопитися за залізне коромисло й вилізти із що розгойдується кади

- Вісім пудів до обіду тягне, а пихтерь сіна з’їсть, так і гир недостане, - знову пояснив гарний молодець і, повернувши кадь, викинув куховарку на складене в куті кулье.

Баба, жартівливо лаючись, початку оправлятися

- Ну-ка, а скільки в мені буде? - пожартувала Катерина Львівна й, взявшись за мотузки, стала на дошку

- Три пуди сім фунтів, - відповідав той же гарний молодець Сергій, кинувши гир на вагарню скайму. - Дивина!

- Чому ж ти дивуешься?

- Так що три пуди у вас потягнуло, Катерина Ильвовна. Вас, я так міркую, цілий день на руках носити треба - і те не вморишся, а тільки за задоволення це будеш для себе почуватися

- Що ж я, не людина, чи що? Мабуть теж утомишся, - відповіла, злегка червоніючи, що отвикли від таких мовлень Катерина Львівна, почуваючи раптовий приплив бажання розбовтатися й наговоритися словами веселими й жартівливими

- Ні боже мій! В Аравію щасливу заніс би, - відповідав їй Сергій на неї зауваження

- Не так ти, молодець, міркуєш, - говорив мужичок, що зсипав. - Що є таке в нас вага? Хіба тіло наше тягне? тіло наше, милий людина, у висячому положенні нічого не значить: сила наша, сила тягне - не тіло!

- Так, я в дівках пристрасть сильна була, - сказала, знову не стерпівши, Катерина Львівна. - Мене навіть чоловік не всякий долався

- А ну-з, дозвольте ручку, якщо як це правда, - попросив гарний молодець

Катерина Львівна зніяковіла, але простягнула руку

- Ой, пусти кільце: боляче! - скрикнула Катерина Львівна, коли Сергій стис у своїй руці її руку, і свободною рукою штовхнула його вгрудь.

Молодець випустив хозяйкину руку й від її поштовху відлетів на два кроки всторону.

- Н-Так, от ти й міркуй, що жінка, - зачудувався мужичок.

- Ні, а ви дозвольте так узятися, на-борки, - ставився, розкидаючи кучері, Серега.

- Ну, берися, - відповіла, розвеселившись, Катерина Львівна й підняла догори свої локоточки.

Сергій обійняв молоду господарку й пригорнув її тверді груди до своєї червоної сорочки. Катерина Львівна тільки було ворухнула плечима, а Сергій підняв неї від підлоги, потримав на руках, стис і посадив тихенько на перекинуту мірку

Катерина Львівна не встигла навіть розпорядитися своєї хваленою силою. Червона-Раскрасная, поправила вона, сидячи на мірці, що звалилася із плеча шубку й тихо пішла з комори, а Сергій по-молодецькому кашлянув і крикнув:

- Ну ви, дурні пануючи небесного! Сип, не позіхай, гребла не замуч; будуть вершки, наші лишки

Начебто як він і уваги не звернув на те, що зараз було

- Девичур цей проклятий Сережка! - розповідала, плетучись за Катериной Львівною, куховарка Ксенія. - Усім злодій взяв - що ростом, що особою, що красою, і влестить і до гріха доведе. А що вже непостійний, негідник, пренепостійний-непостійний!

- А ти, Ксенія… того, - говорила, идучи спереду її, молода господарка, - хлопчик-те твій у тебе живий?

- Живий, матінка, живий - що йому! Де вони не потрібні-те кому, у тих вони адже живущи.

- И звідки це він у тебе?

- І-І! так, гулевой - на народі адже живеш-те - гулевой.

- Давно він у нас, цей молодець?

- Хто це? Сергій-Те, чи що?

- Так.

- З місяць буде. У Копчонових допреж служив, так прогнав його хазяїн. - Ксенія понизила голос і доказала: - Кажуть, із самою господаркою в любові був… Адже от, треанафемская його душу, який сміливий!

Збережи - » Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту - Глава друга . З'явився готовий твір.