Інший раз у наших місцях задаються такі характери, що, як би багато років не пройшло із зустрічі з ними, про деякі з них ніколи не згадаєш без щиросердечного трепету. До числа таких характерів належить купецька дружина Катерина Львівна Ізмайлова, що розіграла ніколи страшну драму, після якої наші дворяни, із чийогось легкого слова, сталі кликати її леді Макбет Мценского повіту

Катерина Львівна не народилася красунею, але була по зовнішності жінка дуже приємна. Їй від роду йшов усього двадцять четвертий рік; росту вона була невисокого, але струнка, шия точно з мармуру виточена, плечі круглі, груди міцна, носик прямій, тоненький, ока чорне, живі, білий високе чоло й чорні, аж досиня чорні волосся. Видали її заміж за нашого купця Ізмайлова з Тускари з Курської губернії, не по любові або якому потязі, а так, тому що Ізмайлов до неї присватався, а вона була дівчина бідна, і перебирати нареченими їй не доводилося. Будинок Ізмайлових у нашім місті був не останній: торгували вони крупчаткою, тримали в повіті більший млин в оренді, мали дохідний сад під містом і в місті будинок гарний. Взагалі купці були заможні. Сім’я в них до того ж була зовсім невелика: свекор Борис Тимофеич Ізмайлов, людина вже років під вісімдесят, давно вдовий; синів його Зіновій Борисич, чоловік Катерини Львівни, людина теж років п’ятдесятьох з лишком, так сама Катерина Львівна, і тільки всього. Дітей у Катерини Львівни, п’ятий рік, як вона вийшла за Зіновія Борисича, не було. У Зіновія Борисича не було дітей і від першої дружини, з которою він прожив років двадцять, перш ніж овдовів і женився на Катерине Львівні. Думав він і сподівався, що дасть йому бог хоч від другого шлюбу спадкоємця купецькому ім’ю й капіталу; але знову йому в цьому й з Катериной Львівною не пощастило

Бездітність ця дуже багато засмучувала Зіновія Борисича, і не те що одного Зіновія Борисича, а й старого Бориса Тимофеича, так навіть і саме Катерину Львівну це дуже засмучувало. Раз, що нудьга непомірна в замкненому купецькому терему з високим забором і спущеними ланцюговими собаками не раз наводила на молоду купчиху тугу, що доходить до одуру, і вона рада б, бог звістка як рада б вона була понянчиться з дитинкою; а інше й докори їй набридли: "Чого йшла так навіщо йшла заміж; навіщо зав’язала людині долю, неродица", немов і справді вона злочин яке зробила і перед чоловіком, і перед свекром, і перед всім їхнім чесним родом купецьким

При всьому достатку й добрі життя Катерини Львівни у свекровом будинку було саме нудне. У гості вона езжала мало, та й то якщо й поїде вона із чоловіком по своєму купецтву, так теж не на радість. Народ всі строгий: спостерігають, як вона сяде, так як пройде, як устане; а в Катерини Львівни характер був палкий, і, живучи дівчиною в бідності, вона звикла до простоти й волі: пробігти б із цебрами на ріку так купуватися б у сорочці під пристанню або обсипати через хвіртку перехожого молодця подсолнечною лузгою; а отут всі інакше. Устануть свекор із чоловіком ранехонько, нап’ються о шостій годині ранку чаю, та й по своїх справах, а вона одна слоняет слони з кімнати в кімнату. Скрізь чисто, скрізь тихо й порожньо, лампади сіяють перед образами, а ніде по будинку ні звуку живого, ні голосу людського

Походить, походить Катерина Львівна по порожніх кімнатах, почне позіхати з нудьги й полізе по драбинці у свою подружню опочивальню, улаштовану на високому невеликому мезонинчике. Отут теж посидить, подивиться, як у комор пеньку вішають або питлівку зсипають, - знову їй зевнется, вона й рада: прикорнет годинка-інший, а прокинеться - знову та ж нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело, говорять, навіть повіситися. Читати Катерина Львівна була не мисливиця, та й книг до того ж, окромя Київського патерика, у будинку їх не було

Скучною життям жилося Катерине Львівні в богатом свекровом будинку протягом цілих п’яти років її життя за неласкавим чоловіком; але ніхто, як водиться, не обертав на цю нудьгу її ні найменшої уваги