Поетичний доробок М.Рильського займає в історії укр.літ. значне місце. Класичність і майстерна простота його творів, мелодійність і краса мови, її народнопісенний характер, глибока філософія поетичних узагальнень – все це зробило поезію М.Рильського популярною серед широких читацьких кіл. Джерело такого впливу митця на читача у гармонійному поєднанні найкращих рис українського фольклору з найвищими досягненнями літературної традиції. Вийшовши із справжнього інтелегентського середовища, поет засвоїв його гуманістичні і демократичні ідеали. Вони знайшли художнє вираження у ще учнівських, досить не самостійних віршах першої збірки «На білих островах» (1910р.) Рильський близький у своїх мистецьких уподобаннях до неокласиків, він стоїть осторонь літературної боротьби, намагаючись лише через поезію висловити те, що хвилює.

Мінливі і кофліктні настрої, стихійне прагнення до радості, злитість з природою рідної землі, яку він зберіг на все життя, пишучи прекрасні пейзажні вірші, - такі основні мотиви лірики раннього Рильського. Його збірка «Синя далечінь» вважається найбільш неокласичною, бо написана у роки існування групи українських неокласиків (М.Зверов, М.Драй - Хмара).

Люби природу…

Вона це мати. Будь же сином!

Пізніше Рильський органічно з’єднує цей мотив своєї поезії з мотивом змалювання рідної землі, витворюючи одну з основних її тем - тему любові до Батьківщини.

Багато з віршів мають джерелом дитячі спогади про рідне село, про людей, які його оточували. Мов до живої істоти, звертається поет до лісу у вірші «Розмова з другом», ніби продовжуючи цю розмову у віршах «Ліс», «Береза», «Маркові дуби». Автор любить ліс і поле, ранкову зорю, кування зозулі і голос перепела в степу. Він вважає, що люди збідніють духовно, якщо дивитимуться на ліс тільки як на постачальника матеріалів для будівництва. Поет радіє з того, що «Ліс зустрів його як друга», для нього він береже чисті ріки, «кохання чисте». Світлими почуттями живе ліричний герой мініатюри «Поле чорніє». Серце його радіє приходу весни, пробудженню природи, він закоханий у рідну землю, пристрасно любить життя:

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари…

Земле, як тепло нам із тобою.

Ця земля родюча і багата, поет у захваті від гармонії, яка панує у світі. Осінню прощається ліричний герой зі своєю коханою - серпанком смутку пройняті рядки відомої поезії «Яблука доспілі». У пям’яті залишається краса саду, чари осінньої пори:

«Гей, поля жовтіють, і синіє небо…»

Для поета рідна земля – це і рідне село, і вся велика Батьківщина. У вірші «Серпень з вереснем» перед читачем оживають безмежні луки, знайома з дитинства «земля медова», тихе надвечір’я. В уяві постають агронавти – молоді мореплавці, що прокладають шлях у майбутнє. Поет майстерно використовує уособлення і метафори, традиційні порівняння для глибокого розкриття змісту. До найвідоміших віршів, у яких розкрито тему любові до Батьківщини, належать: «Україні», «Слово про рідну матір», «Моя Батьківщина». Останні написані у роки війни, але сповнені непохитної віри у перемогу. Поет будує вірш на основі контрасту: зображує чарівні картини природи мирного краю і залиті кров’ю, знедолені фашистською навалою.

Рильський з гордістю згадує історію народу, його культурні надбання: від Сковороди до Лисенка і Заньковецької. Він упевнений, що земля, яку сходив босими ногами Тарас, яку «скропив дрібними росами - сльозами», - така земля і такий народ незборимі:

Хто може випити Дніпро…

Хто наше золото – серебро

Плугами кривди переоре.

По – новому поет осмислює традиційний образ Бояна з «Слово о полку Ігоревім». Це не просто митець, що у важкий час з народом, це уособлення вільного і гордого духу цього народу - духу нескореності.

Цю тему - поет і народ, роль митця у житті суспільства - Рильський перетворює на один з лейтмотивів творчості. Основні програмні засади своєї позиції він виклав у вірші «Декларація поета і громадянина «, оскільки для нього природне і необхідне таке поєднання. Як один з аспектів цієї проблеми – ставлення до рідної мови. Для Рильського мова є частиною невмирущої душі народу, а кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення («Мова»):

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову…

У відомому вірші «Рідна мова» поет змальовує тернистий шлях укр. мови у століттях: її хотіли запрягти, осліпити і повести у рабств. Але вона гідна вищої долі, бо дала світу талант Котляревського і Шевченка, Лесі Українки і Франка. Автор використовує художній прийом персоніфікації, говорячи про мову як про найдорожчу людину:

«Мужай, прекрасна наша мово… Живи, народу вільне слово».

Особливе місце в українській поезії займає інтимна лірика М.Рильського. Весь спектр почуттів: від зародження кохання до глибокої і сильної любові – знайшли своє худ. втілення у його віршах. Поет часто використовує форму сонета, удосконалюючи цей традиційний ліричний жанр, розширюючи його тематичні межі. Доля окремої людини з її радощами і болем, доля людини у світі (цикли»Рибальські сонети», «Чернігівські сонети») хвилює Рильського завжди. Згадаймо прекрасні зразки таких віршів: «Не грай! Не грай!», «Не бійся смутку»,»На білу гречку впали роси». Їхній ліричний герой сумує за коханою, порівнює її з далекою піснею, з музикою місяця, з осіннім смутком. Його серце сповнене любові і проливає сльози, коли коханої немає:

Ти не прийдеш, не прилетиш…

Максим Рильський не лише творив власну поезію душі, але й відомий як один із наймастерніших перекладачів поезії та прози. Він створив також свій поетичний варіант «Слово про Ігорів похід». У кожний вірш митець ніби «вводить самого себе», у щоденному і побутовому вміє побачити, а потім художньо втілити вищі художні цінності. У 20х роках М.Рильський сказав про себе: «Сучасність заговорила». Його поезія справді була завжди актуальною, найкращі її зразки зберігають свою сучасність і сьогодні, коли Україна, яку він так любив, переживає новий етап свого національного відродження.

Збережи - » Мотиви лірики Максима Тодейовича Рильського . З'явився готовий твір.