Тема любові до України та вірного служіння їй. (У віршах із циклу «Сім струн» змальовано безмежне почуття любові до України. У них чується непохитна віра у кращу долю Вітчизни. Із певним сумом описано роздуми матері, яка впевнена, що треба гартувати волелюбний дух у своїх дітях, аби вони не хилилися, не корилися тяжкій долі, а виростали справжніми людьми. Утвердження художнього слова як зброї у боротьбі. (Леся Українка гартувала своє поетичне слово, була переконана в доцільності своєї письменницької праці. Вона сподівалася, що її слово може «стати кращим мечем на катів». Про це пише поетеса у вірші «Слово, чому ти не твердая криця…». У поезії «Мій шлях» вона переконує: справжній митець той, хто в гурті однодумців іде до народу, віддає життя за істину. У поезії «Сім струн» слово постає як чари проти грізних хмар, а в поезії «Сльози-перли» — як ліки від рабської сплячки. У пошуках «Мій шлях» та «Коли втомлюся я життям щоденним…» Леся Українка мріє про «братерство, рівність, волю». Поетеса вважала, що завдання справжнього мистецтва — правдиво відображати життя, прагнення народу та його сподівання на краще майбутнє.

Мотиви молодості й кохання. У циклі «Мелодії» представлено інтимну лірику. «Сни щасливі» народжуються у поезії «Знов весна, і знов надії…». Світлий мотив поступово росте й набирає сили у віршах «Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі». В основі вірша «Напис в руїні» — факт з історії єгипетського народу, хоча з підтексту твору зрозуміло, що в ньому йдеться про Україну. Саме слово «руїна» асоціюється з історичним періодом у житті України — Великою Руїною, а напис фараона — з пам’ятними знаками Катерини II, Петра І. Поетеса підводить читача до думки, що культура народу належить рідній нації та світові, але аж ніяк не загарбникам і тиранам.

Інтернаціональні мотиви у творчості поетеси. У «Кримських спогадах» Леся Українка порівнювала Крим із розбитим безталанним човном. Вона журилася, що татари живуть у країні, де править неволя. Поетеса мріяла, щоб розбурхане море народного гніву очистило від поневолювачів нещасну країну.) Вершини світової поезії. (У творах Леся Українка порушувала надзвичайно важливі філософські, історичні, політичні, етичні проблеми. У її творах були відповіді на злободенні питання тогочасної дійсності. Українське мистецтво і творчістю Лесі Українки сягнуло вершин світової поезії. Патріот, самовідданий борець, вона багато зробила для Батьківщини.

Звернення до проблеми національної історії у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня» Літературна доля поеми — відображення ставлення до національної ідеї. Драматична поема «Бояриня» була видана окремими виданнями 1914 року, і потім ще у 1918 та 1923 роках. Після цього аж до 1989 року її не те що не друкували, а й не згадували. Свого часу 1929 року була опублікована вступна стаття М. Драй-Хмари до поеми «Бояриня», а відтоді навіть в академічному виданні радянських часів поеми «Бояриня» не було. Вона була заборонена, бо залишалася актуальною і викликала певні асоціації.

Поверненая до проблеми національної історії українців доби Руїни.

Мотиви національної долі народу були провідними у творчості Лесі Українки, бо вона

була свідомою патріоткою і відчувала необхідність захисту українства, відсто

ювання інтересів свого народу. У поемі «Бояриня» відчутні два мотиви. Ця проблема у поемі пов’язана з проблемою національної зради, яку показано через оцінку результатів Переяславської ради вже в дії у розмові між Степаном та братом Оксани Іваном, і та виправдання Степана щодо того, чому він у Москві («На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне») Іван відповідає: «Та певне! Краще зрадити Вкраїну». Мотив націоналіної пасивності цілком відображений у позиції Степана, який говорить, що батько навчав його не здіймати зброю проти брата, а насправді вже зрікся національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя.

Мотив ностальгії виростає з неприйняття московських звичаїв і взаємин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівнях (одяг, принизливий «поцелуйний обряд» та інші). У Оксани зріє думка про те, що Московщина — «неволя бусурманська», «темниця». Адже тут їй невільно не те що жити своїм домом і своїм законом, а вона мас боятися повсякчас немилості царя. Що вже говорити про захист інтересів України! З туги за рідним краєм Оксана починає хворіти, вона тепер і на Україну не може поїхати, бо сором і за себе, і за чоловіка, що «сидів у запічку московськім» в той час, як на Україні лилася кров.

Змальовуючи історію героїв на тлі подій епохи Руїни, Леся Українка, з одного боку, вважає за потрібне подати романтично вивищений образ Оксани — патріотки України, гідної дочки не лише козацького старшини Олекси Перебійного, а й свого краю. Саме через цей образ поетеса осмислює образи Батьківщини, патріотизму, національної честі. Разом з тим Леся Українка подає цілком реалістичні картини, що змальовують достовірні деталі суспільно-політичного, громадського і побутового життя Росії XVII століття: шовінізм, великодержавний цинізм у ставленні; до інших народів, відступництво від договірних статей Переяславської ради 1654 року «Все нам в очі тією присягою тичуть… Чому ж вони самі забули Бога?», рабське догоджання Степан визнає, що змушений «холопом Стьопкою» себе взивати та руки цілувати, як невільник…. Деталі ж побуту, змальовані у «Боярині», нагадують описане М. Лєрмонтовим у «Пісні про купця Калашникова».

Леся Українка досить категорично змальовує Україну як «світ веселий», а Московщину як неволю, «темницю». Але це протиставлення зумовлене не «войовничим націоналізмом», у чому її звинувачували, а ображеним національним почуттям. Вона ніде не культивує національної ненависті і досить самокритично ставиться й до свого народу («ми — паралітики з блискучими очима»). Але, осмислюючи проблеми національної історії часів Руїни, вона осмислювала одночасно й сучасну їй національно-політичну ситуацію, і її поема — крик болю до своїх національних «забудьків», а також нагадування усьому світові про те, що нація з героїчною історією і високими морально-етичними традиціями заслуговує принаймні не на приниження своєї гідності «старшим братом», а на шану.