Я тільки раз видала рукопашний. Раз - наяву. І тисячу - у сні. Хто говорить, що на війні не страшно, Той нічого не знає про війну. Ю. Друніна Військова тема є основною в добутках білоруського письменника Василя Быкова, тому що він сам пройшов безліч фронтових &copy A L L S o c h. r u доріг, багато чого побачив, пережив, вистраждав. Герої більшості повістей цього чудового письменника - звичайні люди, які виявилися утягненими у військові події волею долі, зі своїми слабостями й недоліками

И цей непростий час перетворить їх, зміцнює їхню віру в перемогу, силу волі й упевненість у своїх силах. Письменник розкриває психологію вчинків цих людей, оголюючи глибини людської душі. Зося Норейко - головна героїня повести В. Быкова “Піти й не повернутися” - сама звичайна ” дівчата-ка”, що до війни вчилася в технікумі й ніколи не відрізнялася ні особливою сміливістю, ні самостійністю. Однак її мрії про майбутнє, її ідеали добра й справедливості “по-хамски й враз розтоптали фашисти”. Війна по-своєму й жорстоко скорегувала життя Зоськи, що стало зв’язковий у партизанському загоні

відповідального й небезпечного завдання, ЩоЙде на виконання, дівчина зовсім не схожа на супермена - вона по-женски переживає, боїться темряви й самітності. Однак найбільше юну партизанку лякає думка провалити завдання й цим підвести товаришів. Поява Антона Голубина - партизана з їхнього загону, умілого бійця, витривалого й сильного хлопця, спочатку радує Зосю, але жіноча інтуїція, що викликала разом з тим у серце дівчини тривогу й сумніви, виявляється права. Довідавшись про самовілля Голубина, а після й про його зрадництво, маленька, слабка й тендітна Зося відмовляється йому підкорятися, рішуче повстає проти. Звідки ж у цій “слабкій недотепі” стільки сміливості, стійкості, внутрішньої сили, що не дозволяє їй здатися?

Так, звичайно, Зося дорожить своїм життям, але не бажає рятувати її за всяку ціну, тому що будь-яке потурання собі в цій ситуації грає на руку ворогам. Фашисти ж для Зоськи - вопло- щенное зло, з яким не можна миритися: “Отут треба втратити останню совість. Вони ж чуму двадцятого століття…

з ними жити неможливо, вони ж звірі… Ми - люди. І ми ніколи їх не приймемо, якщо навіть вони й переможуть”. Зося Норейко не може піти на приводу у своєї слабості, у свого страху, тому що з її життям зв’язана доля дуже багатьох людей, доля Батьківщини, і вона це чітко розуміє: “Ти говориш: немає вибору. Вибір є: або ми, або вони. От у чому наш вибір”.

Саме розуміння неможливості компромісу в суворих умовах війни роблять маленьку й слабку Зосю непохитною й хороброю партизанкою, що прагне будь-що-будь виконати доручене їй завдання. Вона готова витерпіти голод, холод, фізичну утому, навіть насильство, але не здатися, не скоритися. Із честю й достоїнством переборюючи випробування й труднощі, Зося зберігає свою доброту, не дозволяючи серцю зачерствіти й озлобитися

Вона не збирається мстити Антонові, що ледве не вбив її, виступає проти самосуду над ним, тому що й тут прагне до справедливості. Вона задає собі питання: “Але чому він такий?.. Будь-який, самий забитий бідняк з богом забутого села знав, що не можна поступитися совістю, не можна йти проти своїх

Чому ж Голубин не засвоїв цього?” У Зосе Норейко втілилися кращі риси нашого народу, що піднявся у важку мінуту на захист Батьківщини. Забуваючи про себе, такі люди кожним своїм кроком наближали перемогу, і мені дуже жаль, що багато хто з них не зуміли дожити до довгоочікуваної миті. Мені здається, що повести В. Быкова служать своєрідним пам’ятником мужності й цілеспрямованості людей, що пожертвували своїм життям заради великої мети