Своє передове місце місто завойовує в поезії не тільки як символ, але і як конкретне поле діяльності творчих сил епохи. Його поетичний образ у цьому зв’язку стає безпосереднім описом нового буття: виробництва, будівництв, побуту

Естетика символізму у свій час виробила песимістичне подання про місто як про духовний організм, самотньо й загублено развивающемся в надрах темної й свавільної історичної стихії, що готова в будь-який момент зруйнувати й знищити його інтелектуальний, планомірний і цілеспрямований початок. Варіювалися мотиви неміцності й приреченості міста, невідомості його долі. Особливо часті ці мотиви в поезії, питавшейся осмислити роль у розвитку російських націй Петербурга, міста, «створеного начебто всупереч стихіям». Пізніше це подання про крихкість міста ототожнилося в розумах деякої частини інтелігенції з поданням про неясну долю революції, оточеної безкраїм морем селянської стихії. В 1926 р. у статті «Поет села» П. С. Коган писав: «Доля революції… пов’язана з тим, чи запалиться темне море селянства яскравим світочем свідомості або саме заллє й загасить палаючого червоного світоча. Про що шумлять листи таємничих лісів, що несуть революції мовчазні рівнини й що відбувається там, у глибині душі багатомільйонної сільської маси? Перед таємний селянської Русі ще обережно зупиняється російська революція». У другій половині 20-х років ці подання стають уже анахронізмом. Тепер поезія сприймає місто вже по-новому, як би підладжуючи свій власний ритм під подих і пульс його планомірної перебудови. Такі вірші Маяковського з їх урбаністичним світовідчуванням, що радикально обновилося; але отчетливее всього соціалістичне місто, що перебудовує увесь світ, і в тому числі селянську стихію, знайшов своє втілення в поезії комсомольських поетів з її орієнтацією на нового героя - заводського хлопчика, узятого вже не в космічних пролеткультовских масштабах, а в обстановці реального виробничого побуту, де, за словами В. Саянова,

…каждою гайкою пригвинчений До заводського гуркоту день.

Життя робочого хлопчика в «комсомольських» віршах дана в широкому суспільно-політичному ракурсі (ненависть до класових ворогів пролетаріату, революційна пильність, участь у господарському будівництві, загострене увага до дріб’язків побуту, виробничий ентузіазм). Але відразу в теплих тонах рисуються й частки, інтимні сторони буття: любов, дружба. Духовний мир героя ґрунтовно розвантажений від максималізму поетів «Кузні». образи, Що Зустрічаються у вірші, техницистской естетики служать не абстрактно символічним цілям, а локальної конкретизації характеру персонажа, як в А. Решетова («На Неві»):

Адже завтра й у різці й у пилки Взиграет паші ремесло, Так натискай, Щоб весла вили Щоб човен лебедем несло

Цієї ж мети «пожвавлення» героя, його приземлення із пролеткультовских висот служить рясно представлений у віршах В. Саянова й А. Решетова професійно-виробничий жаргон, термінологія («підйомник», «від реального до укладання», «нредфабком», «цехсовещание», «тракторострой», «фордзон») молодіжний жаргон («з підпайки», «житуха», «поднатирим зіниці», «наша бражка», «обождь», «тютелька в тютельку», «угрохает»). Особливо насичена такими слівцями мовлення героїв Безименського. В основному це характерна для 20-х років газетно-публіцистична лексика комсомольського активу: «висуванство», «занротоколил», «райкомщик», «губкомол», «партсовбаня», «запінилося рабочье плем’я», «молодчаги» і проч.

По поетизація міста здійснювалася й більш абстрактно, поза конкретно-виробничою й злободенною тематикою, на рівні морально-філософських узагальнень. У чудовому «Монолозі городянина» (1926) Н. Дементьєва панує ідея міської унікальності. Місто з’являється як носій найвищої стадії підйому людського буття й духу в їхній напруженості, динамізмі й творчій суті. Там «кожний крок, хоча б і хворого, Включений у созвездье загальних швидкостей».

Багато складніше й драматичнее вирішувалася в поезії кінця 20-х років проблема села, волею революції як би поставлена на перехресті вікових доріг Росії, її минулого й майбутнього