Німеччина | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Німеччина

В останній третині XIX - на качану XX ст. німецька економіка набула потужного розвитку, поступаючись за темпами зростання лише США. З 1870 до 1913 р. обсяг промислового виробництва в країні збільшився в 6 разів, у тому числі видобуток вугілля -в 7, виплавка чавуну - в 14 і сталі - в 92 рази. Вже в 70-ті роки XIX ст. за рівнем про мислового розвитку Німеччина обігнала Францію, а на качан XX ст., запозбавивши позаду Англію, вона висунулася на перше місце в Європі й стала другою (після США) індустріальною державою світу.

Випереджаючого розвитку в Німеччині набули новітні галузі промисловості, що визначали на тої годину технічний прогрес, - машинобудування та електроенергетика, хімічна й електротехнічна. У країні було зосереджено 2/3 світового виробництва фарб, а потужність німецьких електростанцій лише за перше десятиліття XX ст. збільшилася в 100 разів. Швидкими темпами провадилося також залізничне будівництво. В 1871-1913 рр. довжина залізниць у Німеччині збільшилася в 33 рази

Індустріальне піднесення в країні супроводжувалося концентрацією виробництва на великих заводах і створенням потужних промислових об’єднань, багато з яких монополізували випуск окремих видів продукції. В 1887 р. в імперії було зареєстровано 70 картельних угод, в 1900 -300, а в 1914 р. отут уже нараховувалося до 600 картелів, які об’єднували цілі галузі виробництва. Так, монопольне становище у вугільній промисловості країни посів Рейн-Вестфальський вугільний синдикат (95 % вуглевидобутку Рурського басейну). В електротехнічній промисловості панували фірми АЕГ, « Сіменс-Шуккерт» і « Сіменс-Гальске». Безумовне лідерство на ринку озброєнь Німеччини на качану XX ст. захопив концерн відомого «гарматного короля» Ф. Круппа.

Активну роль в утворенні господарських об’єднань (картелів, синдикатів і концернів) відігравали банки. В 1914 р. 9 берлінських банків, що зосередили половину всіх внесків у країні, малі своїх представників у правліннях 751 промислової компанії. Внаслідок всього цього економічну потужність Німеччини було зосереджено в руках її некоронованих володарів - фінансово-промислових магнатів, таких, як Крупп, Тіссен, Кірдорф, Стіссен, Генземан та ін. Захопивши командні позиції в економіці, ця фінансова олігархія справляла помітний вплив і на політичне життя країни.

Швидке індустріальне зростання Німеччини помітно вплинуло на розвиток зовнішньої торгівлі. В 1901-1913 рр. німецький експорт потроївся, причому левову частку в його структурі посідали машини й готові вироби.

Єдина німецька держава була утворена в січні 1871 р. після переможної для Пруссії та її союзників війни проти Франції. Ще до підписання мирного договору в Дзеркальній залі Версаль-Ського палацу прусський король Вільгельм I був урочисто проголошений німецьким імператором. До складу імперії увійшли всі німецькі держави, за винятком Австрії.

Політичну систему єдиної Німеччини було визначено імперською конституцією, прийнятою у квітні 1871 р. Історичні традиції наклали відбиток на нове державне утворення. Імперія створювалася як союзна держава й складалась із 22 монархій та 3 вільних міст - Гамбург, Любека й Бремена. Провідне місце в імперії посіла Пруссія - ініціатор і головний рушій об’єднання німецьких земель

Вищим законодавчим органом країни ставши рейхстаг (імперський з’їзд), що обирався на підставі загального виборчого права. Проте його законодавчі права були обмежені, тому що будь-який законопроект набирав сили лише за схвалення бундесратом імперії й кайзером. Бундесрат (Союзна рада), по суті, виконував роль верхньої палати парламенту. На відміну від рейхстагу, він не обирався, а складався з представників німецьких монархів і вільних міст. Пруссії належало в рейхстазі 17 місць з 58, вона мала право вето у випадку зміни конституції імперії.

На чолі нової держави стояв кайзер (імператор), який водночас був королем Пруссії й головнокомандувачем армії й флоту. Його було наді лено великими повноваженнями, у тому числі правом розпуску рейхстагу й застосування каральних санкцій проти окремих держав сполучнику. Виконавча влада була цілком незалежною від законодавчої. Канцлер (голова уряду імперії) призначався особисто кайзером і ніс відповідальність тільки перед ним

Конституція 1871 р. зберегла в Німеччині багато рис прусської поліцейської держави й закріпила за юнкерською Пруссією панівне становище в імперії. Алі вона мала й прогресивні аспекти. Хоча формально станові привілеї дворянства не було скасовано, конституція гарантувала всім німцям, незалежно від походження, рівне право на заняття державних посад, володіння власністю й підприємницьку діяльність.

Правлячі кола країни не могли не враховувати швидко зростаючий вплив промисловців і фінансистів. Тому ново державу будувалася з урахуванням інтересів як поміщиків - юнкерів, так і буржуазії. Дворяни продовжували посідати ключові пости в державному апараті, алі німецькому капіталові було забезпечено повну волю дій і державну підтримку всередині країни й за її межами

Наприкінці ХІХ ст. після вступу на престол кайзера Вільгельма ІІ зовнішня політика Німеччини різко активізується, змінюється її спрямованість. Бурхливий розвиток промисловості, яка переросла можливості внутрішнього ринку, змушував правлячі кола країни підтримувати німецьку торговельну експансію в Європі, шукати «нових незалежних місць» для збуту товарів. Ставши на шлях колоніальних загарбань пізніше за інші країни, Німеччина значно поступалася їм у розмірах захоплених територій. Німецькі колонії були у дванадцять разів менші за англійські, а до того ж бідні на сировинні ресурси. Імперське керівництво гостро потерпало від такої «несправедливості» і, активізуючи колоніальну політику, уперше порушило питання про переділ уже поділеного європейськими країнами світу. «Минули вже ті часи, - заявляв у рейхстазі майбутній канцлер Бернгард фон Бюлов, - коли інші народи ділили між собою землі й води… Мі вимагаємо й для собі місця під сонцем».

Перехід Німеччини до «світової політики» відбився в її претензіях на панування в Європі, бажанні закріпитися на Близькому, Середньому й Далекому Сході, прагненні до переділу сфер впливу в Африці. Головним напрямком німецької експансії ставши Близький Схід. В 1899 р. кайзер домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної залізниці, яка мала з’єднати Берлін і Багдад, після чого розпочалося активне проникнення німецького капіталу на Балкани, до Анатолії й Месопотамії.

Просування німців на Схід і неприховані територіальні претензії Німеччини призвели до різкого загострення її відносин з найбільшою колоніальною державою світу - Англією. До качану XX ст. англо-німецькі суперечності стають головними в системі міжнародних відносин. Економічне, політичне і колоніальне суперництво двох країн доповнилося гонкою військово-морських озброєнь. Розгорнувши в 1898 р. Будівництво потужного військового флоту, Німеччина кинула виклик «володарці морів», загрожуючи її посередницькій торгівлі та зв’язкам з колоніями. Плекаючи загарбницькі плани і готуючись до війни за переділ світу, правлячі кола імперії вжили заходів для консолідації своїх сил напередодні майбутньої сутички. Ініціатором «політики згуртування» двох найвпливовіших сил суспільства - юнкерів і великої буржуазії - виступили військові, магнати важкої індустрії, а практично її втілив у життя новий канцлер Б. фон Бюлов ( 1900-1909).

Державна підтримка промисловців і зниження в інтересах експортерів увізних мит в 90-ті роки ХІХ ст. викликали сильне незадоволення землі власників - юнкерів, тому що ринок країни було знову відкрито для дешевої російської пшениці. Намагаючись заручитися підтримкою юнкерів, фон Бюлов провів в 1902 р. через рейхстаг новий митний тариф, який майже вдвічі підвищив мита на ввезене зерно. Після запровадження тарифу в 1904 р. чистий прибуток поміщиків тільки за рік склав 1,5 млрдмарок.

Pages: 1 2

Збережи - » Німеччина . З'явився готовий твір.

Німеччина





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.