В XX столітті поети залишають відокремлені діброви й попадають у місто. Поезія стає міською. Для Маяковського звертання до теми міста було, крім того, пов’язане з футуризмом - мистецтвом чисто міським. Тема міста докладно розробляється в дожовтневій творчості Маяковського

Місто Маяковського постійно перебуває в русі, що породжує плутанину. Рух зв’язаний зі звучанням: «На царство базарів коронований шум»; «Руді дияволи, здіймали автомобілі, над самим вухом підриваючи гудки». Суміш постійного руху й звучання породжує епітет: адище міста. Місто Маяковського - це суцільне накопичення речей і техніки

На одному пейзажі сполучаються вивіски, оселедці з Керчі, трамвай, аероплани, ліхтарі, залізо поїздів. Речі Маяковським пожвавлюються («у рейках коливався рудуватий хтось», «Лебеді ший дзвонових, гніться в сільцях проводів»). Місто душить мистецтво, і тому в місті Маяковського живуть «брати письменники», які постійно налякані містом, що можуть писати тільки про «пажів, любов, палаци й бузку кущ». Втіленням міського мистецтва стають майбутні вивіски. Місто Маяковського кровожерливий («Туман із кровожерливою особою канібала жувала несмачних людей»), вона вимагає смертей

Звідси - постійний мотив смерті, що з’являється й у метафорах Маяковського («Де міста повішені й у петлі хмари застигли веж криві веси - іду один ридати, що перехрестям розп’яті городові»). Смерть у місто приносить і війна, причому це нещастя для всіх міст (Ковно, Відень, Рим, Петербург). Місто під час війни страждають («Пальці вулиць ламало Ковна»). Головний герой міста - юрба, втілення міста. Юрба жахлива, місто губить у ній усе людське

У місті немає місця окремій людині («Збитий старикашка шарили окуляри»), юрба робить його смішним. Тим більше в місті немає місця поетові, хоча поет і вміщає в себе юрбу, вона не розуміє його. Це звело на Голгофи аудиторій Петрограда, Москви, Одеси, Києва, і не було ні одного, котрий не кричав би: «Розіпни, розіпни його!» Але нехай юрба знає тільки два слова («сволота» і ще якесь, здається - «борщ»), поет повинен «не слухати, а рвати їх». А тому що юрба не приймає душу поета, він вкладає її в речі, одушевляючи їх (« губами, ЩоСтомилися по пещенню, тысячью поцілунків покрою розумну морду трамвая»). У місті немає місця любові. Жінка якщо й любить, то не людини, а його м’ясо

Звідси - «ворогуючий букет бульварних повій», публічні будинки. Постійно згадується Вавилон - всесвітнє місто блуду. Вульгарна любов пов’язана з міською атрибутикою: «Жінки - фабрики без диму й труб - мільйонами виробляли поцілунки, - усякі, більші, маленькі, - м’ясистими важелями губ, що шльопають,». Місто Маяковського - місто капіталізму, і це важливо.

Місто «маячить у димах фабрик», росте, жиріє. У віршах про місто Маяковський використовує звичайний прийом зображальності. «А в небо злиплі губи застромили кам’яні соски» - про високі будинки й низьке петербурзьке небо. Основні кольори в зображенні міста - іржавий, димчастий, чорний і червоний^-червоний-червоний-криваво-червоний. У віршах Маяковського з’являється заклик: «Киньте міста, дурні люди!

», але поет міцно пов’язаний з містом. «Місто в павутині вулиць» - от декорація трагедії «Володимир Маяковський», до нього ж він вертається й в «Хмарі в штанях», і в «Війні й світі», і в «Людині». Отже, з містом у дожовтневій творчості Маяковського всі чотири його «геть» - «Геть ваші любові!», «Геть вашу релігію!

», «Геть ваше мистецтво!», «Геть ваш лад!». Однак у зображенні старого, постарілого міста вловлюються багато традиційних тем, наприклад Блоку й Достоєвського (місто блуду, місто, задушливий для живих людей, місто капіталізму, місто жорстокості, місто речей). Розробляється й використовується традиційна тема Петербурга - Петра. У вірші «Остання Петербурзька казка» перший раз використовується прийом пожвавлення пам’ятника, але юрба жене ожилого Петра на поле, і Петро виявляється «в’язнем у власному місті».

Революція валить старе місто («Човном підводної йшов до дна висаджений Петербург»). «Ми розливом другого потопу перемиємо мирів міста», - проголошує Маяковський загибель старого міста у вірші «Наш марш». «Ми» - руйнуюча й Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру сила, що творить, міняє місто

Всі чотири «геть» втілюються при зламуванні старого міста й при будівництві нового міста. Місто стало соціалістичним, у ньому народилася нова велика любов до Батьківщини й народу, по містах ідуть «мільйони безбожників, язичників і атеїстів». Нове революційне мистецтво залишається міським, воно виходить на нього вулиці

Старе - змітається, нове мистецтво пожвавлює місто: «Вулиці - наші кисті. Площі - наші палітри». У поемі «150 000 000» Маяковський робить міськими звичні поетичні атрибути: «Ми візьмемо й придумаємо нових троянд - троянди столиць у пелюстках площ». Старе місто ще поки дає про себе знати. У ньому залишаються обивателі («за зевакой зевака, штани пришедшие Кузнецьким клешить»), міщани, бюрократи, хулігани

Місто й після революції зберігає в собі безліч пороків, а тому поет обертає на нього й свою сатиру («Мої прогулянки крізь вулиці й провулки»). Однак будуються нові міста, над якими «розвівається червоний прапорець». І Маяковський малює чер ти сучасного йому міста: місто техніки, електрики, метрополітену, машин, нових заводів. Нове місто «скипає й будується», але будівництво тільки почате, і сучасне місто - тільки переддень того ідеального « міста-саду», про яке мріяв поет як про місто майбутнього