Містерію, дію якої розгортається в «місцевості біля раю», відкриває сцена піднесення молитви Ієгові. У молінні бере участь все нечисленне «людство»: вигнані з райських кущ у воздаяние за гріх Адам і Ева, їхні сини Каїн і Авель, дочки Ада й Селла й діти, зачаті дочками Адама від його ж синів. Проти побожності, що не міркує, батьків і брата, покірно приемлющих караючу долоню господню, інстинктивно повстає Каїн, що втілює собою безустанне вопрошание, сумнів, невгасиме прагнення у всім «дійти до самої суті». Він цілком щирий, визнаючись: «Я ніколи не міг погодити / Тою, що бачив, з тим, що говорять мені». Його не задовольняють ухильні відповіді батьків, у всім посилаються на Його всеблагі веління: «У них на всі питання / Одна відповідь: «Його свята воля, / А він є благ». Всесильний, так і благ?»

Адам, Ева і їхні діти віддаляються до денних праць. Каїн, Що Міркує, залишається один. Він почуває наближення якоїсь вищої істоти, що «величественней ангелів», яких Каїнові доводило бачити на околицях раю. Це Люпифер.

У трактуванні образа вічного опонента предвечного, низринутого з небесних височіней і приреченого на невпинні скитания в просторі, але незломленого духом, усього отчетливее виявилося сміливе новаторство Байрона - художника й мислителя. На відміну від більшості літераторів, так чи інакше касавшихся цієї теми, автор містерії не проявляє ні найменшої упередженості; у його баченні Сатани немає й тіні канонічної стереотипності. Симптоматично, що Люцифер Байрона не стільки дає прямі відповіді на питання, якими засипають його Каїн і вернувшаяся навіщо-те Пекла, скільки вселяє їм думка про імперативну необхідність вічного вопрошания, про рятівничість пізнання як ключа до безсмертя духу. Всім своїм поводженням він спростовує ходяче подання про себе як низькому, корисливому спокуснику. І Каїн не має сил не повірити йому, коли той недвозначно заявляє: «Нічим, / Крім правди, я не спокушаю».

Терза_ проклятими питаннями про таємницю свого існування, про закон смерті й кінцівки всього сущого, про загадку невідомого, Каїн молить прибульця дозволити його сумніву. Той пропонує йому зробити подорож у часі й просторі, обіцяючи Аді, що через годину або два той повернеться домийся

Невичерпна по винахідливості романтична фантазія Байрона знаходить вираження в другому акті містерії, що розгортається в «безодні простору». Подібно Данте й Вергілію в «Божественній комедії», тільки в специфічній романтичній ритміці й образності, почасти навіяною величчям мильтоновской барочної поетики, вони минуть минулі й прийдешні мири, у порівнянні з якими Земля ничтожней піщини, а заповітний Едем - менше шпилькової голівки. Каїнові відкривається безмежність простору й нескінченність часу. Люцифер незворушно коментує: «Є багато чого, що ніколи не буде / Мати кінця… / Лише час і простір незмінні, / Хоча й зміни тільки пороху / Приносять смерть».

На незлічимій безлічі планет, що пролітають перед їхніми поглядами, довідається приголомшений Каїн, є й свої едеми, і навіть люди «иль істоти, що вище їх». Але його цікавість неутолимо, і Люцифер показує йому похмуре царство смерті. «Як величні тіні, що витають / Навколо мене!» - викликує Каїн, і Сатана відкриває йому, що до Адама Землю населяли вищих істот, не схожі на людей, але силою розуму набагато їх що перевищували. Ієгова покінчив з ними «змішанням стихій, що перетворили / Особу землі». Перед ними пропливають примари левіафанів і тіні істот, яким немає назви. Їхнє видовище велично й скорботно, але, по запевненню Люцифера, незрівнянно з лихами й катастрофами, які ще грядут, яким призначено випасти на частку адамова роду. Каїн засмучений:

він любить Аду, любить Авеля й не в силах упокоритися з тим, що всі вони, все суще піддано загибелі. І він знову просить Сатану відкрити йому таємницю смерті. Той відповідає, що син Адама поки ще не в силах осягти її; треба лише уразуметь, що смерть - врата. «Каїн. Але хіба смерть їх не відкриє? /Люцифер. Смерть - / Переддень. /Каїн. Так, виходить, смерть приводить / До чого-небудь розумному! Тепер / Я менш боюся її».

Каїн усвідомить, що його «провідник» по незлічимих мирах, загубленим у часі й просторі, не уступає міццю всесильному Ієгові. Але хіба сам Люцифер - не орудье Божие?

И отут Сатана вибухає. Немає й ще раз немає: «Він переможець мій, але не владика… / …Не припиниться / Велика нещадна боротьба, / Доколе не загине Адонаи / Иль ворог його!»

И на прощання дає йому рада: «Один лише добрий дарунок / Дало вам древо знання - ваш розум: / Так нехай він не тріпотить грізних слів / Тирана, що примушує вірити / Всупереч і почуттю й розуму. / Терпи й думки - твори в собі / Мир внутрішній, щоб зовнішнього не бачити: / Зломи в собі земне єство / И прилучися духовному початку!»

Лише безсмертя духу здатне перешкодити всемогутності смертної долі, відведеного Ієговою людям, - такий прощальний урок, преподаний героєві Сатаною

Повернувшись до близьких, Каїн застає їх за роботою: вони готовлять вівтарі до жертвопринесення. Але жертвопринесення - знак смиренності перед долею, заздалегідь уготованным і несправедливим; проти нього-те й повстає вся жагуча, неприборкана натура Каїна: «Я сказав, / Що краще вмерти, чим жити в мученьях / И заповісти їхнім дітям!»

Від нього в жаху отшатывается лагідна, любляча Ада, мати його дитини; м’яко, але наполегливо примушує його до спільного приношення жертви Авель

И отут уперше нагадує про себе не присутній на сцені, але незмінно, що нагадує про себе персонаж, містерії - Бог: він прихильно приймає закланного молодшим братом, скотарем Авелем, агнця й далеко розкидає по землі плоди - жертву хлібороба Каїна. Авель незворушно радить братові принести на вівтар нові дарунки всевласникові. «Каїн. Так його відрада - / Чад вівтарів, що димляться від крові, / Страждання маток, що бекають, борошна / Їхніх дітищ, що вмирали під твоїм / Ножем благочестивим! Ладь із дороги!»

Авель стоїть на своєму, повторюючи: «Бог мені дорожче життя». У приступі неконтрольованого гніву Каїн вражає його в скроню головень, схопленої сжертвенника.

Авель умирає. На стогони старшого сина, що повільно усвідомлює вчинене, Адама збігаються його близькі. Адам розгублений; Ева проклинає його. Пекла робко намагається захистити брата й чоловіка. Адам велить йому назавжди покинути ці місця

З Каїном залишається тільки Ада. Але перш ніж почати тягнути мириаду сумовитих незліченних днів, братовбивці має бути пережити ще одне випробування. З небес спускається ангел Господень і накладає на його чоло незгладиму печатку

Вони збираються в нелегкий шлях. Їхнє місце - у безрадісній пустелі, «до сходу від раю». Роздавлений своїм злочином Каїн не стільки виконує волю батька й Ієгови, скільки сам відміряє собі кару за гріх. Але дух протесту, сумніву, вопрошания не вгасає

у його душі: «Каїн. ПРО, Авель, Авель! /Ада. Мир йому! /Каїн. А мені?»

Ці слова завершують п’єсу Байрона, що трансформувало містерію про смертний гріх у хвилююче таїнство непримиренного богоборства

Н. М. Пальців