Тема любові й дружби, проблема їхнього співвідношення й впливу на долю як однієї людини, так і всього людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку літератури. По-новому ця проблема була освітлена в XX столітті, в епоху катаклізмів, політичної й соціальної нестабільності, коли починає формуватися нове відношення до загальнолюдських цінностей. Письменники XX століття часто зображують дружбу й любов як єдину моральну категорію в що валить і гине світі. У романах письменників «загубленого покоління» (Ремарк, Хемингуэй) ці поняття є тим потрібним початком, що допомагає героєві вижити

«Загублене покоління» - це покоління, що пережило першу світову війну й оказавшееся духовно спустошеним. Ці люди відмовляються від визнання яких-небудь ідеологічних догм і шукають сенс свого існування в простих людських відносинах. Почуття товариства, що майже злилося з інстинктом самозбереження й почасти керівне їм, проводить крізь війну душевно самотніх героїв Ремарка в романі «На західному фронті без змін»; воно ж визначає відносини героїв його роману «Три товариші». Герой Хемингуэя в романі «Прощай, зброя» відрікається від своєї військової служби, від того, що прийнято йменувати моральним боргом людини, відрікається заради відносин з улюбленої, і його позиція здається переконливою. Людина XX століття постійно коштує перед очікуванням кінця миру, перед очікуванням власної смерті або смерті улюбленої істоти

Кэтрин, героїня роману «Прощай, зброя», умирає, як умирає й Пит у романі Ремарка «Три товариші». Герой втрачає відчуття свідомості власного життя. У фіналі обох романів герой дивиться на мертве тіло, що перестало бути тілом улюбленої жінки. У роман вплітається підсвідоме міркування автора про природу людської любові, про її духовну сутність. Фізичне володіння улюбленою жінкою осмислюється як священний акт, як з’єднання двох люблячих людей у світі, що протистоїть цій любові, що охоплений війною або ненавистю

У романі Хемингуэя «По ккому дзвонить дзвін», що зображує війну в Іспанії, герої люблять один одного, щодня перебуваючи на порозі смерті. Але за ті кілька днів, поки вони ще в силах розпоряджатися власними долями, вони заново осмислюють все своє життя, знаходять у ній найважливіше й, таким чином, внутрішньо протистоять смерті. У творчості іншого великого письменника XX століття, Антуана де Сент-Екзюпері, тема любові й дружби пов’язана з поняттям відповідальності. В одному з найбільш значних своїх добутків, у філософській повісті-казці «Маленький принц», один з героїв, Лис, говорить: «Ти завжди у відповіді за ті, кого приручив».

Це виречення стало знаменитим. Герой Сент-Екзюпері несе відповідальність перед всім Всесвітом. Маленький принц учиться любити й захищати свою примхливу троянду, на яку не схожа жодна інша троянда у Всесвіті. Герой повести «Південний поштовий», льотчик, як і більшість героїв Сент-Екзюпері, відповідає за ту пошту, що він зобов’язаний доставити людям

Повість завершується повідомленням про його смерть і про те, що пошта уцелела. Для Сент-Екзюпері важливий сам принцип відносини до людей. Любов як моральний початок поширюється й на сам мир. У літературі ХХ. століття виникає ще одна дуже важлива тема - тема захисту миру ціною дружби й любові, тема протистояння Злу за допомогою морально-етичних принципів

Наприкінці 1940-х рр. (після закінчення другої світової війни) виходить роман-епопея Дж. Р. Р. Толкиена «Владар кілець». Автор зображує боротьбу Добра й Зла в масштабах Средиземья, умовного казкового простору, де діють гноми, ельфи, хоббиты. Але на матеріалі міфу Толкиен вирішує проблему, безпосередньо коснувшуюся людей XX століття. Друга світова війна - один з тих планів, які задіяні в романі, хоча, зрозуміло, не єдиний

В образі Братерства Хоронителів Толкиен втілює ідею про здатність-дружби, внутрішньої згуртованості людей різних культурних традицій (різних живих істот) протистояти світовому Злу. Одна з основних особливостей літератури XX століття полягає в її неразывной зв’язку з явищами громадського життя. Міркування про дружбу й любов проходить на тлі соціально-політичних потрясінь і, по суті, невіддільно від міркування про долі людства в XX столітті. Але у творчості Франсуазы Саган тема любові й дружби звичайно залишається в рамках приватного життя людини

Письменниця часто зображує життя паризької богеми, до якого належать багато хто її герої, показує падіння сучасних вдач, тобто обрисовує широке соціальне тло, на якому розгортаються колізії її романів. Вона не включає індивідуальну щиросердечну драму героїв у контекст політичного життя країни. Це їй і не потрібно. Кожний герой, будучи частиною суспільства й існуючи за його законами, сповідаючи мораль легкого відношення до любові й дружби, до людських відносин, залишається духовно самотній і пожинає плоди свого настільки приємного легкодумства, свого егоїзму й своєї безвідповідальності

Франсуаза Саган написала свій перший роман в 1953 році. Роман «Здраствуй, смуток» був сприйнятий сучасниками як знамення епохи падіння вдач. У художньому світі Саган немає місця Міцної й по-справжньому сильної людської прихильності: зародившись і окрепнув, це почуття неодмінно повинне загинути

Йому на зміну у світі Саган приходить інше почуття - почуття смутку й розчарування. Завдяки старанням Сесиль вірна й любляча Ганна залишає її батька й гине від нещасного випадку, залишаючи Сесиль і її батькові надію на те, що смерть Ганни не була самогубством. Сесиль знову знаходить відняту в неї радість життя, продовжує існування, повне легкодумства й розваг, але десь глибоко в її свідомості назавжди затаївся смуток. Цей смуток властивий всьому тому поколінню, що зображує Саган, поколінню, що марнує свої сили в погоні за легкими задоволеннями й виявляється нездатним до теперішнього почуття. Жиль Лантье, молодий і процвітаючий журналіст, герой роману «Небагато сонця в холодній воді», уперше в житті зіштовхується із самовідданою й щирою любов’ю, що вносить у його життя Натали.

И він втрачає цю жінку, піддавшись помилковому почуттю власного достоїнства й бажанню бути незалежним. Герої Саган відмовляються служити тому простому принципу, що проголосив герой Сент-Екзюпері, вони відмовляються від відповідальності в любові й дружбі. Ця відмова завжди веде до духовної катастрофи. У трилогії, що поєднує романи «Через місяць, через рік», «Чарівні хмари» і «Загублений профіль», Саган зображує пошуки молодої жінки по ім’ю Жозе. Вона зображує її шлях від любовних захоплень, зрадництв, зрад і примирень до теперішньої любові, що залишає їй надію

У романі «Через місяць, через рік», першому романі трилогії, розказано відразу кілька життєвих історій, обкреслено кілька доль. Основна ідея, що проходить через весь роман і поєднує долі відразу декількох людей, - це ідея неминучості кінця будь-якої любові. «Через місяць, через рік» любов обов’язково закінчиться, почнеться пошук нової, котра навряд чи виявиться тривалою

Людина знає це. І він прагне встигнути насолодитися любов’ю, не прагнучи удержати й зберегти це почуття. Люди, що колись були близькими, поступово втрачають один одного. Жозе не щадить хворобливих ревнощів свого чоловіка Алана, для неї незвичайно важливо ранити його й зачепити його гордість, зберігши при цьому свою. Мабуть, дружба більшою мірою, чим любов, може уцелеть у сучасному світі, що зображує Франсуаза Саган. Дружба задана в романах Саган як якась ілюзія взаєморозуміння між самотніми й приреченими людьми

Любов розуміється як сиюминутное потяг, як потреба в комусь на даний момент. Любов здатна погасити й перебороти почуття боргу й дружби, але коли любов проходить, усе вертається на круги свої. Доминика, героїня роману «Неясна посмішка», свідомо йде на свідомо короткочасний зв’язок з людиною, який вона любить або може полюбити, з яким вона почуває теперішню духовну близькість

При цьому вона зовсім не замислюється над тим, що Люк є дядьків її друга й чоловіком жінки, що вона поважає, над тим, що вчинок Люка стосовно його дружини може знаменувати зовсім не раптову пристрасть до Доминике, а криза сімейних відносин. Героям і героїням Саган взагалі не властиво замислюватися над проблемою боргу, вони не випробовують ніяких моральних коливань, коли зважуються на який-небудь учинок. Можна сказати, що проблема моральності взагалі не зважується на тім художньому матеріалі, що вибирає Саган.

Вона Принципово відмовляється від розмежування вчинків героїв на моральні й аморальні. Герої Саган роблять свій вибір; найчастіше він приводить до нещастя як їх самих, так і їхніх партнерів. У більшості випадків герої Саган відмовляються від необхідності що-небудь вибирати: вони надходять так, як їм зручніше й приємніше в даних обставинах. Герой і героїня роману «Сигнал до капітуляції» залишають своїх партнерів, відмовляються від благополуччя, жертвують матеріальними цінностями заради друг друга

Pages: 1 2 3