Що ми називаємо “патріотизмом”? Відповідь на це питання неоднозначний. Але, так чи інакше, для простоти судження можна вмовитися вважати першим, хто більш-менш виразно трактував поняття “патріотизм”, Володимира Даля, що трактувало його як “любов до вітчизни”. “Патріот” по Далеві - “аматор батьківщини, ревнитель про благо його, отчизнолюб, отечественник або отчизник”. Радянський енциклопедичний словник нічого нового до вищенаведеного поняття не додає, трактуючи “патріотизм” як “любов до батьківщини”.

Однак, сучасні поняття “патріотизму” зв’язують свідомість людини з емоціями на прояви впливів зовнішнього середовища в місці народження даного індивіда, його виховання, дитячих і юнацьких вражень, становлення його як особистості. Разом з тим організм кожної людини, як і організми його співвітчизників, сотнями, якщо не тисячами ниток пов’язаний з ландшафтом його перебування із властивим йому рослинним і тваринним миром, зі звичаями й традиціями даних місць, зі способом життя місцевого населення, його історичним минулим, родовими коріннями. Емоційне сприйняття першого житла, своїх батьків, свого двору, вулиці, району (села), звуків пташиного щебетання, тріпотіння листя на деревах, колиханья трави, зміни пір року й пов’язаних із цим змін відтінків лісу й стани водойм, пісень і розмов місцевого населення, їхніх обрядів, звичаїв і способу життя й культури поводження, характерів, вдач і всього іншого, що не перечесть, впливає на розвиток психіки, а разом з їй і на становлення патріотичної свідомості кожної людини, становлячи найважливіші частини його внутрішнього патріотизму, що закріплюють на його підсвідомому рівні

Саме тому самими твердими каральними мірами радянської влади проти ворогів народу, запропонованими Леніним, минулому розстріл або висилка із країни без права повернення назад. Таким чином, позбавлення людини батьківщини навіть більшовиками по ступені важкості покарання прирівнювалося красстрелу.

Складового поняття “патріотизм” і “патріот”:

1. Одне з найважливіших - наявність серед основних здорових емоцій будь-якої людини шанування місця свого народження й місця постійного проживання як своєї Батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, повага місцевих традицій, відданість до кінця свого життя даної територіальної області. Залежно від широти сприйняття місця свого народження, що залежить від глибини свідомості даного індивіда, границі його батьківщини можуть простиратися від площі власного будинку, двору, вулиці, селища, міста до районних, обласних і крайових масштабів. Для власників вищих рівнів патріотизму широта їхніх емоцій повинна збігатися із границями всього даного державного утворення, іменованого Батьківщиною. Нижчими рівнями даного параметра, що граничить із антипатріотизмом, є міщансько-обивательські поняття, відбиті в приказці: “Моя хата скраю, нічого не знаю”.

2. Любов, терпимість до своїх земляків, що проживають на даній території, бажання допомагати їм, відучувати від усього дурного, повага до своїх предків, пам’ять про родовід і коріння. Вищий показник даного параметра - доброзичливість до всіх своїх співвітчизників, що є громадянами даної держави, тобто усвідомлення того суспільного організму, називаного в усьому світі “націями по громадянству”.

3. Маленькі щоденні “подвиги” у благо поліпшення стану своєї батьківщини, її облаштованості, допомоги й взаимовиручки своїх земляків і співвітчизників (починаючи від підтримки порядку, охайності й зміцнення дружніх відносин із сусідами у своїй квартирі, під’їзді, будинку, дворі до гідного розвитку всього свого міста, району, краю, Вітчизни в цілому).

Що ж визначає ступінь патріотизму кожного індивіда? Це й широта розуміння границь своєї батьківщини, і ступінь любові до своїх земляків і співвітчизників, а також перелік щоденних діянь, спрямованих на підтримку в належному стані й розвиток її території й проживаючих на ній жителів. Все це також є критерієм рівня істинно патріотичної свідомості. Ніж ширше територія, що патріот уважає своєю батьківщиною (аж до границь своєї держави), чим більше любові й турботи він проявляє до своїх співвітчизників, чим більше щоденних діянь він робить для блага даної території і її мешканців по наростаючі (свій будинок, двір, вулиця, район, місто, область, край і т.д.), тим більший патріот дана людина, тим вище й щирий його патріотизм

Теперішній патріот поважає громадян усякої іншої країни й не буде шкодити ім. Він виступає за тих і за те, що зміцнює й розвиває його батьківщину й проти тих і того, хто й що її руйнує, наносить їй той або інший збиток. У своїй країні щирий патріот разом з іншими співгромадянами-патріотами бореться з тими, хто наносить їй збиток, а це можуть бути тільки сограждане-непатриоти з низьким рівнем або дефектами свідомості, або взагалі вороги Батьківщини. У цьому зв’язку дуже легко зрозуміти, наскільки не патріотами є в нас ті, хто сіяє навколо ворожнечу до своїх співвітчизників, гнітить своїх співгромадян, лихословить, смітить, отруює навколишню природу, браконьерствует, веде нездоровий спосіб життя. Бійка або ворожнеча із сусідом, нападки членів однієї партії на членів іншої, уболівальників однієї футбольної команди на вболівальників іншої, алкоголізм, наркоманія, нестатутні відносини в армії, корупція, казнокрадство - все це елементи прояву різних форм не патріотизму Вроссии.

Індивідуальн, груповим і масовим можуть бути як патріотизм, так і не патріотизм. Тому роз’яснення його основ, патріотичне виховання й всебічна освіта збільшують число патріотів і поглиблюють їхнє здорове почуття відданості Батьківщині, у той час як невихованість, неуцтво, відхід від дійсності, міщансько-обивательська відчуженість, алко- і наркозависимость, різного роду численні психічні та інші відхилення множать число не патріотів, псевдо- і лжепатриотов.

Патріотизм - глибоко індивідуальне, таємне почуття, що перебуває в душі (підсвідомості) людини. Він або є, або його немає зовсім. Про патріотизм судять не за словами, а по справах кожної людини. Патріот не той, хто сам себе так називає, а той, кого будуть шанувати таким інші, але насамперед його співвітчизники. Таким чином, сьогоденням (ідеальним) патріотом можна вважати тільки людини, що постійно зміцнює своє фізичне й моральне здоров’я, добре вихованого, утвореного й освіченого, що має нормальну сім’ю, що почитає своїх предків, що ростить і виховує в кращих традиціях своїх нащадків, що містить у належному стані своє житло (квартиру, під’їзд, будинок, двір) і постійно поліпшуючий свій побут, спосіб життя й культуру поводження, що працює в благо своєї Батьківщини, що участвуют в суспільних заходах або організаціях патріотичної орієнтації, тобто спрямованих на об’єднання співгромадян з метою досягнення патріотичних цілей і спільного виконання патріотичних завдань того або іншого ступеня складності й важливості по облаштованості й розвитку своєї Батьківщини, по оздоровленню, множенню числа своїх освічених співвітчизників

Міркування: Військово-демократичні традиції й патріотизм

Кожна людина незалежно від його віросповідання, раси, пристрастей ставиться до певних соціальних груп: нації, клас, соціальний шар, виробничий колектив, колектив по інтересах і так далі. Будь-яка спільність має свої характерні риси, а її члени, як правило, пишаються своєю приналежністю до неї. У результаті можна говорити про різні приватні варіанти патріотизму: класовий, національний, професійний і інші. Військових людей звичайно цікавить військово-професійний патріотизм

У нашій історії прийнято вважати, що зародження патріотизму пов’язане з виникненням регулярної армії. У її основі - два потішних полки молодого Петра I. Коли дворяни-підлітки доходили зрілого віку, ці полки стали своєрідними військовими училищами, що випускали офіцерів у піхоту й кавалерію. Офіцерів-фахівців готовили відкриті за наказом Петра навігаційної, артилерійської, інженерна школи. З розвитком регулярної армії й становленням принципово нового офіцерського корпуса одержує остаточне оформлення військово-професійний патріотизм, як вираження сутності людей, що присвятили своє життя захисту Батьківщини. У своїх основних рисах він доходить і до наших днів

Риси військово-професійного патріотизму обумовлені цілком об’єктивними обставинами. Армія на Русі завжди шанувалася, а військова людина, як правило, був улюбленцем народу. XX століття нараховує всього дві ситуації, коли зацікавлені сили збуджували громадськість Росії проти армії й флоту. Перший раз - після російсько-японської війни 1904-1905 років, другий - після розпаду СРСР і переходу до ринкових відносин

У нашій армії були досить сильні військово-демократичні традиції, втілені такими генералами й адміралами, як Петро I, Г. Потьомкін, А. Суворов, М. Кутузов, Ф. Ушаков, П. Нахимов, М. Скобелєв, М. Драгомиров, С. Макаров, М. Фрунзе, И. Исаков, К. Рокоссовский, Г. Жуків, Н. Кузнєцов і багато інші

Pages: 1 2