Зміст п’єси тісно пов’язане з історичними подіями. У цей час у російському суспільстві були захисники феодалізму й кріпосництва. У комедії зштовхнулися два століття - «вік нинішній» з «століттям минулому». Яскравий представник «століття минулого» - так зване фамусовское суспільство. Це знайомі й родичі Павла Опанасовича Фамусова - богатого, знатного пана, у будинку якого відбувається дія комедії. Це князь і княгиня Тугоуховские, баба Хлестова, чоловіки Горичи, полковник Скалозуб. Всіх цих людей поєднує одна точка зору на життя. Вони всі жорстокі кріпосники. У них уважається нормальним явищем торгівля людьми. Кріпаки щиро служать їм, іноді, рятують їхня честь і життя, а вони можуть виміняти їх на хортиць собак

Так на балі в будинку Фамусова Хлестова просить Софію, щоб та від вечері дала подачку для її арапки - дівки й собачки. Хлестова не бачить ні якої різниці між ними. Сам Фамусов кричить на своїх слуг: «У роботу вас, на поселенья вас!». Навіть дочка Фамусова Софія, вихована на французьких романах, говорить своїй покоївці Лізі: «Послухай, вільності ти зайвої не бери!» Головне для фамусовского суспільства - це багатство. Ідеалами для них є люди в чинах. Фамусов ставить за приклад Чацкому Кузьму Петровича, що був поважний камергер, «із ключем», «багатий і на багатій був одружений». Павло Опанасович бажає для своєї дочки Софії такого нареченого, як Скалозуб, тому що він «золотий мішок і мітить у генерали». Фамусовское суспільство також гарне характеризує байдужне відношення до справ. Фамусов - «керуючий у казенному місці» і за цілий день він займається справами тільки один раз, на настійну вимогу Молчалина Фамусов підписує паперу, незважаючи на те, що в них «противуречье є, і багато чого недельно». Павло Опанасович уважає «Підписано, так із плечей геть». Потрібно відзначити відношення представників фамусовского суспільства до служби. На їхню думку, служити повинні тільки родичі. Фамусов говорить: «При мені служащие чужі дуже рідкі; усе більше….трини, своячки дитинки». Ці люди нічим не цікавляться, крім обідів, вечерь і танців. Під час цих звеселянь вони злословлять і брешуть, один одному лицемірять. Вони «низькопоклонники й ділки», «підлесники й підлабузники». Павло Опанасович згадує про свого дядька Максимі Петровичі, великому вельможі: «Коли ж треба підслужитися, і він згинався в перегин.» Фамусов також з більшим шануванням зустрічає передбачуваного нареченого своєї дочки Скалозуба, він говорить: «Сергій Сергеич, до нас суду - з, прошу покірно…» «Сергій Сергеич, дорогою. Кладіть капелюх, сденьте шпагу…» Всіх представників фамусовского суспільства ріднять погляди на утворення й освіту. Подібно Фамусову вони щиро впевнені в тім, що «ученье - от чуму, ученість - от причина, що нині пущі, чим коли, божевільних «розвелося людей, і справ і думок». А полковник Скалозуб, що не відрізняється розумом, розповідає про новий проект шкіл, ліцеїв, гімназій, де будуть учити «стройовому кроку, а книги збережуть тільки для більших оказій.» Фамусовское суспільство не визнає російську культуру й мову. Їм ближче французька культура, вони схиляються перед нею й перед французькою мовою. Чацкий у своєму монолозі говорить, що французик з Бордоіль, не знайшов тут ні звуку російського, ні російської особи». Вони все единодушно ставляться до Чацкому, що є представником усього нового й передового. Їм незрозумілі його ідеї й прогресивні погляди. Чацкий намагається довести свою правоту, але все закінчується для нього не дуже добре. Вони поширюють слух про його божевілля, тому що не хочуть глянути на навколишній світ по - іншому. Так Грибоєдов описує конфлікт між двома таборами: табором прихильників кріпосного права й табором передових мислителів того часу