Шкільною програмою передбачено вивчення новел М. Хвильового «Кіт у чоботях», «Солонський яр», «Мати», «Я (Романтика)» та повісті «Іван Іванович». Ці твори дадуть учням загальне уявлення про літературну спадщину письменника, оригінального й неповторного таланту, великого громадського й культурного діяча.

Микола Григорович Хвильовий незнань шкільній молоді, та й не тільки їй. Більше п’ятдесяти років його ім’я називалося серед найзапекліших ворогів народу. Заідеологізована наука на догоду офіційним керманичам і тоталітарним вождям лила бруд на нього тільки тому, що він «безумно любив Україну», смертельно хотів «вивести нашу хохляндію на великий історичний тракт», зруйнувати рабську психологію цієї «класичної рабської країни», розбудити важко народжувану українську інтелігенцію від мертвотної дрімоти та поставити її попереду нації, аби не брела вона манівцями, сліпо ступаючи в сліди сумнівних поводирів.

За свій орієнтир М. Хвильовий узяв не «одвічну» Москву, а «новонароджену» психологічну Європу, з її новим соціальним і духовним повівом, новим мистецтвом, новими стилями, творчими методами, різноманітними течіями, угрупованнями, новим мисленням… «Європа - це досвід багатьох віків… грандіозної цивілізації, Європа - Ґете, Дарвша, Баирона, Ньютона й Маркса» і. Алі ж наш інтелігент ще недозрів, бо «без російського диригента наш культурник не мислить собі. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити собі, коли найде їй одній властивий шлях розвитку». Такої орієнтації ідеологічні естети прийняти не могли. Навіть на качану «хрущовської відлиги» один із таких метрів писав: «Цей письменник належавши до прямих епігонів буржуазного декадансу й тому закономірно відійшов у літературне забуття»… А ще тридцять років тому академік О. Білецький після виходу у світ перших творів М. Хвильового назвавши його «основоположником справжньої української прози». Ще тоді його твори сталі

взірцем для багатьох молодих письменників України, його магічний вплив ще довго відчували прозаїки й після трагічного травня 1933 долі. М. Зеров, відомий співає й критик, писав:

• «Широке коло не використаних можливостей, і при тому відсутність справжнього учеництва, знань, авторської вибагливості, мистецького заглиблення - ота атмосфера, у якій виростає наше молоде повістярство. Із усіх можливих стилів прози - скрізь, і завжди один Хвильовий, до того - Хвильовий, сприйнятий як канон, як літературна норма. Дотягніться до цієї норми - і будете «яко боги»!.. Рідко хто з молодих авторів уміє боронити свою самостійність проти «Синіх етюдів» та «Осені».

Про це писав і його друг, співає В. Сосюра: «Хвильовий завдяки своїй чарівній індивідуальності й величезному знанню російської та української літератур… зібрав навколо собі цілу плеяду молодих прозаїків… Його соратниками були, трохи пізніше, Панч, Бражливий, Копиленко, Яновський…, Підмогильний і інші. Можна сказати, й Головко. І на всіх їх була печатка його геніальності».

Відразу зазначимо, що твори М. Хвильового складні для вивчення. Мі не привчені до сприйняття й розуміння такої літератури. Його імпресіоністична побудова новели, сповнена драматичного ліризму, випадає з’ класичної лінії української прози, хоча Хвильовий, як відзначили й критики, є прямимо продовжувачем нашого класика М. Коцюбинського. «Революціонер з голови до п’ят, Хвильовий міцно зв’язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почалися там, де урвалися шукання Коцюбинського»,- писали в 1926 році упорядники літературної хрестоматії «За 25 літ».

Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище Фітільоз) 13 грудня 1893 долі в селищі Тростянець на Харківщині (тепер це Сумська область) у родині вчителів. Великий вплив на формування світогляду й творчих починань справили мати Єлизавета Тарасенко й батько та ті оточення, серед якого зростав хлопець. У листі до М. Зерова Хвильовий згадував своє дитинство: «Батько ніколи не говорив по-українськи, заті бабуся не тільки говорила, айв глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків і т.д. Од бабусі - українська мова, від батька - народницький «душок»… Дякуючи батькові, я рано перечитавши російських класиків, добрі ознайомився з Діккенсом, Гюго, Флобером, Гофманом і т.д.» Від природи допитливий, запальний, непосидючий, хлопчик любив полемізувати, вступати в суперечку не тільки з ровесниками, а й зі старшими, з учителями. Микола закінчив початкову школу, потім продовжив навчання в гімназії. Та за вільнодумство після чотирьох років навчання був з гімназії виключений. Пізніше склав іспит екстерном і одержавши атестат. З цим багажем знань і пішов у люди

Микола мав трьох сестер і брата. В 1904 році батьки розлучилися й Микола залишається з матір’ю. Довелося шукати роботові. Працював у поміщика в економії, мандрував по селах, потім «шалопайнічав» по заводах, цегельнях, деякий година був серед шахтарів Донбасу. Начитавшись Горького, перейнявшись «філософією босяків», помандрував на Південь. «Майже до оголошення війни я працював на Півдні вантажником, підвозчиком, різноробочим. Війна й мобілізація міні протверезила. Тоді мені виповнилося 21 рік - рік призи-ву. Я винний був іти на військову службу». Служив на Волині, Галичині, пройшов землями Польщі, Буковини, Румунії.

• «Цей період свого життя,- писав М. Хвильовий,- я можу характеризувати як період повного духовного занепаду. Ні про якові ідейну роботові я вже не міг мріяти, тому що бачив я тільки одну безкінечну «похідну» дорогу, на якій підстерігало міні безхліб’я, гарматний гул і сіра маса безликих людей».

І лише в 1916 році наступивши перелом - Хвильовий зіткнувся з новими людьми, потрапивши в газову команду. Він включається в активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни, «ставши задумуватися над вільностями України». У кінці 1917 долі після шпиталю повертається додому. І знову у вирі буремних політичних подій, бере доля в боротьбі з денікінцями. З 1921 долі працює на заводах Харкова, веде політичну пропаганду, постійно стежить за розвитком нової літератури, багато читає, стає членом редколегії журналу «Червоний шлях».

Літературну діяльність М. Хвильовий розпочав з 1917 долі. «Спочатку я писав так звані агітки для плакатів і газет у стилі Дем’яна Бєдного. Потім, коли агітаційний період

революції закінчився, я перейшов до художньої творчості»1. У велику літературу він ввійшов як співає «робітничої рані». Разом з В. Сосюрою та М. Йогансеном розпочав нову «еру творчої пролетарської поезії»-. Бурхливі події 1917 долі покликали цих митців до нових творчих поривань. У своєму «універсалі до робітництва й пролетарських митців українських» смороду запишуть: «Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва… Формуємо зажени. Організуємо регулярну армію митців пролетаріату.

Наші лави крилаті сповнюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. У цьому попередники наші й пророки - Шевченко й Франко»2.

Мріялось і вірилось, що наступає жадана епоха вільної творчості, епоха, якої ще не знала Україна від часів царського узурпаторства. Молоді поети в пошуках нових шляхів образно-стильового й жанрового оновлення. Беручи на озброєння творчість своїх учителів і пророків Шевченка й Франка, смороду прагнуть відтворити пореволюційний пафос побудови нового ладу, у який вірили, за який ладні були голови покласти.

В 1925 році М. Хвильовий разом з М. Яловим та ПРО, Досвітнім закладають підвалини нової літературної організації Вапліте, яка видавала спочатку альманах, а потім журнал. Смороду висунули свої принципи, виходячи з тогочасних суспільних подій та духовного відродження української нації. Насамперед це вільний розвиток різноманітних стильових течій без будь-якої дискримінації. Надійним засобом протистояння вульгаризаторським та ліквідаторським домаганням має статі життєлюбне світобаченил, висока професійна майстерність. Найменші спроби спрощення в мистецтві проголошувалися неприйнятними та шкідливими. Ставилися вимоги й до формування світосприйняття нового читача, формування духовної споживи народу за найвищими етичними та ідейно-естетичними критеріями.

Pages: 1 2