У 70-80-х роках Костомаров брав активну участь і в громадському житті, зокрема у виробленні принципів університетської реформи та проекті заснування вільного університету, підтримував модне тоді захоплення жінок працювати в артілях, редагував перше посмертне видання творів Т. Шевченка, виступав як літературний критик, вів багаторічну полеміку з реакційними колами про українську мову й літературу, цікавився роботою «Киевской старины». 1862 р. розпочав видавати серію популярних книжок для народного читання (припинено у зв’язку з Валуєвським указом). Він одвідує місця історичних подій в Україні, Росії, Литві, бере участь в археологічних з’їздах у Києві й Тифлісі, в травні 1864 р. здійснює поїздку за кордон. 1864 р. Костомарова обрали професором Харківського університету, але як «українофіла» до викладання не допустили. Незважаючи на погіршення стану здовор’я (особливо 1875 р.), Костомаров закінчує 1885 р. видавання 12 томів «Актов Южной и Западной Росии», збирає матеріали для написання історії України, переробляє й доповнює свою магістерську дисертацію та починає її друкувати («Об историческом значении русского песенного народного творчества»). Постійно звинувачуваний в українофільстві та сепаратизмі, знаходить певну підтримку серед членів українського товариства, що склалося тоді в Петербурзі (П. Чубинський, О. Русов, П. Мартинович, Д. Мордовець та ін.).

1875 р. по смерті матері до Костомарова в Петербург переїздить А. Л. Крагельська, яка протягом останнього десятиріччя стає дбайливою помічницею свого непрактичного й хворого чоловіка. Помер Микола Іванович Костомаров 18 квітня 1885 р., похований у Петербурзі на Волковому кладовищі.

Pages: 1 2 3