Максим Рильський — один з найвидатніших поетів України XX століття. У свідомості багатьох поколінь його ім’я утвердилось як ім’я поета-класика, творчість якого не втрачає свого значення з часом, бо оспівує вічні цінності: правду, любов і красу, що стали духовною основою творчості поета. Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві, але ріс у Романівці на Сквирщині. Його батько Тадей Рильський був сином багатого польського дворянина Розеслава Рильського і княжни Трубецької, мати — неписьменна, але талановита і співуча селянська дівчина з села Романівни. Максим Рильський (на­званий батьком на честь Максима Залізняка) увібрав найкращі риси вдачі своїх батьків. Як син українського дворянина-інтелігента, майбутній поет одержав до­машню освіту. Він виховувався під пиль­ним наглядом батька, який помер дуже рано (на восьмому році Максимового життя), але передав синові аристократичну куль­турну спадщину, почуття власної гідності і віри в себе, поєдна­не із скромністю. Тадей Рильський забезпечив синові і приват­ну гімназію в Києві з хорошими вчителями, і знання іноземних мов та культур. Максим виростав у дворянському оточенні української інтеліген­ції — Лисенків, Страрицьких, Косачів, Ревуцьких. Його дитинство минало в мистецькому середовищі серед книжок та музики — з од­ного боку, і романівських краєвидів та сільського оточення — з дру­гого. Змалку Максим відчував у собі хист до поетичного слова. У сім років хлопчик написав свій перший вірш «Прошак»:

Ішов прошак обідраний, Од всіх людей обижений, Шкода мені прошака, Що у нього гірка доля така. Але я проти Бога не йду, А за старця Молюсь і ввечері і вранці.

Віршик простий, наївний, але з нього видно, яким зростав май­бутній поет. Ці простенькі рядки сповнені співчутливості, доброти і людяності. Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педа­гога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставились до всього українського, сприяло вихованню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, уподобань, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить перша збір­ка його творів. Одержавши домашню освіту, Рильський займався самоосвітою і працею. Пізніше — навчався в приватній гімназії, а з 1915 року став студентом медичного факультету Київського університету. Проте вже через два роки він продовжив навчання на історико-філологічному факультеті. Проте революція і громадянська війна змусили його пе­рервати освіту і переїхати на село, де він вчителював у початковій школі. В автобіографічній поемі «Мандрівка в молодість» Рильський зізнається:

«Студентській лаві б слід тут скласти похвалу, але при­знаюся, що мало я тій лаві в житті завдячую».

Самоосвіта і спілку­вання з селянами сформували світогляд поета. Юний Рильський мав багато талановитих друзів на селі, серед них — Денис Каленюк — співець і рибалка-мисливець, Родіон Очкур — швець і музика-скрипаль. Ці друзі, брати і ще раніше батько ввели Максима в розкішний світ гоголівської України. Поет вчителював у селі аж до осені 1923 р. Правда, вже набувши голосного літературного визнання, він і в Києві ще років шість викла­дав мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків ін­ституту освіти, а в інституті лінгвістичної освіти читав курс теорії перекладу. Київ і Романівна надихали Рильського на творчість. Київ — пе­рехрестя культур, центр класичної освіти, одне з тих міст імперії, куди неодноразово приїжджали європейські театри, відомі музикан­ти. Романівна — край незрівнянних пейзажів, пісень, легенд, ціліс­них людських душ, гідних пера Гоголя і Шекспіра. Максим Тадейович ішов у житті та літературі своїми, неходженими шляхами. В одній з поезій він про це каже так:

«На все дивлюся власними очима».

Його шляхи були позначені і квітами, і тернами.

У літературних колах М. Рильський належав до групи «неокласи­ків» — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на анти­чну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово». Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Освальд Бургард і, звичайно, М. Риль­ський, які прагнули
підняти престиж художнього слова, з його допо­могою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. Цією обставиною спричинено, що М. Рильського теж не обминули реп­ресії: у 1931 році він півроку пробув «під слідством» в Лук’янівській в’язниці Києва, доки не був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду».

Напружена літературна праця М. Рильського тривала й в наступ­ні роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував поезію майстра. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б вона «оспівувалася», «підносилася», «возвеличувалася». Правда, часом дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати. У своїх творах Рильський звернув увагу на високу місію худож­ньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її мож­ливості використовувати скарби минулого при будівництві теперіш­нього і підготовки майбутнього. Так у поезії Рильського стала викристалізовуватися ще одна ма­гістральна тема — духовність, культура, мистецтво. її вияви поміт­ні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали попрати традиції минулого і на голому ґрунті починати будівництво «проле­тарської культури», Рильський і його однодумці високо підносили класичну спадщину. Максим Рильський — один із найвидатніших в українській та світовій літературі майстрів художнього перекладу. Особлива ува­га приділялася поезії з переважно трьох літератур: російської, поль­ської, французької. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Кри­тичні й наукові праці поета були видані за його життя майже 10-ма окремими книгами. Помер М. Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964 року.