Протягом всієї тисячолітньої історії людство одержало багато страшних уроків. Вічні цінності виявилися хибкими, людина - сповненим егоїзму й непомірних бажань, природа - втіленням апокаліпсиса. Але тільки XX століття принесло людству щире розуміння даремності життя. Друга світова війна відкрила й продемонструвала найстрашніше, що є в природі людини, істоти мислячого. Зблякли ікони нової філософії

Навчання Ницше й Шопенгауэра дало виродливу недоспілу мораль. У такому випадку утворення нової концепції, що виправдувала б існування людини, стало зовсім необхідним. Про свого нового духовного проводиря мир довідався в післявоєнні роки

Їм виявився французький мислитель, прозаїк, есеїст, публіцист Альбер Камю. Нобелівська премія 1957 року в області літератури підтвердила статус письменника. Найвідоміший добуток Альбера Камю - роман-притча “Чуму”.

У романі, у буквальному значенні, розповідається про жахливу епідемію чуми в одному з міст французької Північної Африки, а в алегоричному - про боротьбу європейського руху Опору проти фашизму. Головним змістом “Чуми” є боротьба із усяким злом взагалі. Потрібно визнати, що, у відмінність, скажемо, від Радянського Союзу, де боротьба з фашизмом була дійсно питанням життя й смерті, для жителів Європи участь в Опорі було скоріше справою честі усі права захищені 2001-2005 і совісті. Тому однієї з основних проблем роману є проблема вибору між байдужістю й конформізмом, з одного боку, і розпачливим прагненням до волі, звільненню - сдругой.

Роман “Чуму” складений у вигляді хроніки. Автором цих подій є лікар - доктор Рие. Він визнає тільки факти, тому в його викладі події втрачають домішку яких-небудь художніх прикрашань. Взагалі-Те боротьба із чумою - справа практично безнадійне. Тверезо розуміючи це, доктор Рие ні на секунду не припиняє своєї роботи, ризикуючи власним життям

Завдяки логіці й серйозності доктора, ми бачимо реальну картину епідемії. Місто заповнене пацюками, які переносять інфекцію й самі ж болісно вмирають. Так само, як і пацюка, умирають сотні людей, заразившись бацилами чуми

Тривають протиепідемічні заходи, людей уже ховають у братських могилах, а місцевий транспорт (трамваї) стає засобом для перевезення трупів. Природно, що це жахливі картини. Але набагато страшнее те, що міські жителі, оточені карантинними постами, внутрішньо міняються

У них з’являється дивна байдужість до долі навіть близьких людей, вони намагаються як можна безудержнее веселитися, начебто це допоможе уникнути зараження або прогнати хвороба. Камю остаточно й безповоротно затверджує: чуму калічить не тільки тіло, але й душу. Чума - це спосіб мислення, замкнутий на самому собі

При цьому письменник погоджується, що люди по своїй природі “скоріше добрі, чим злі”, але духовна цінність також здатна до руйнування. Єдино правильним повинне бути протистояння злу, навіть коли немає ніяких перспектив і надії на майбутнє. Навколо доктора Рие збираються інші герої “Чуми” - Тарру, Рамбер, Гран

Ці люди теж виконують свій професійний і громадянський обов’язок, зневажаючи власною безпекою, спокоєм у рідному будинку. Особливо цікава доля паризького журналіста Рамбера, що, очутившись у зачумленому місті, спочатку поривається виїхати з нього, повернутися додому, до улюбленого, але незабаром розуміє, що може бути дуже корисний саме тут, у вогнищі епідемії. Тому Рамбер залишився працювати в санітарній бригаді. Альбер Камю був учасником французького руху Опору, і мав можливість на власному досвіді простежити закономірність розвитку епідемії фашизму

Не зрячи письменник вирішив описати саме епідемію чуми, тому що збудник цієї небезпечної хвороби може протягом багатьох лет спокійно чекати своєї години, щоб послати пацюків издыхать на вулицях щасливого міста. У романі “Чуму” епідемія закінчилася більш-менш благополучно й життя пішла своєю чергою. Насправді ж, кожний, хто залишився живий, кожний, кого не торкнулося чорне крило хвороби, тепер до самої смерті буде пам’ятати про чум у цьому містечку й у своєму житті. Чуму всесвітнього зла причаїлася десь за високими стінами сучасних міст

Вона чекає своєї години, щоб блискавично поширитися по мирі у вигляді воєн, розбратів, епідемій, економічних криз і т.п. Яка рада можна дати людству, що живе чекаючи чуми? Прислухаємося ще раз до голосу Альбера Камю: “Для людини без шор немає прекрасніше видовища, чим свідомість єдності з дійсністю, що перемагає”.