ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ

Глава перша.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАИЛИЙСЬКОГО АЛАТАУ

Загальні риси природи Геологічна будова

Глава друга.

СУЧАСНЕ ЗАЛЕДЕНІННЯ ЗАИЛИЙСЬКОГО АЛАТАУ

Оледнение Заилийського Алатау Морфологічні типи льодовиків Залежність розміром заледеніння від висоти гір

Глава третя.

ЗАЛЕДЕНІННЯ НА ПІВНІЧНОМУ СХИЛІ ЗАИЛИЙСЬКОГО АЛАТАУ

Басейн р. Узункаргали Басейн р. Чамалган Басейн р. Каськелен Басейн р. Аксай Басейн р. Більша Алматинка Гірничо-льодовиковий басейн Туюксу Басейн р. Лівий Талгар Басейн р. Середній Талгар Басейн р. Правий Талгар Басейн р. Иссик Басейн р. Тургень

Глава четверта.

ЗАЛЕДЕНІННЯ НА ПІВДЕННОМУ СХИЛІ ЗАИЛИЙСЬКОГО АЛАТАУ

Басейн р. Чонгкемин Басейн р. Чилик

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВВЕДЕННЯ

Льодовики Казахстану здавна залучали до себе увага вчених. Історія дослідження льодовиків нерозривно пов’язана з історією дослідження природи й природних ресурсів у цілому й характеризується п’ятьома етапами.

Перший етап - дореволюційний. Льодовики в той час вивчалися в основному Російським географічним суспільством. Головна увага приділялася географії й морфології льодовиків. Це був етап загального знайомства із заледенінням гір Казахстану.

Перші відомості про льодовики Заилийського Алатау з’явилися в літературі досить пізно. Вони ставляться до 1899 року, і стосуються одного з найбільш вилучених від населених пунктів Чилико-Кеминського гірського вузла. Більше докладне вивчення льодовиків Заилийського Алатау почалося з 1902 року з ініціативи З, Е. Дмитрієва. Першими з відкритих і описаних їм були Туюксуськие льодовики, що залягають у верхів’я ріки Малої Алматинки. С. Е. Дмитрієв вивчав їх з 1902 по 1908 рік. Він провів спостереження за швидкостями руху льоду й просторовим його станом, відвідав і описав ряд льодовиків у верхів’ях рік Иссик, Чилик і Середній Талгар. В 1916 р. льодовики у верхів’ях рік Великий і Малої Алматинок вивчав В. Д. Городецький.

Після революції 1917 р. у зв’язку з новими завданнями по використанню природних ресурсів темпи розвитку гляціології в Казахстані стали швидко рости. Одночасно розширювалося коло досліджуваних льодовикових явищ, і заглиблювалися проведені дослідження. Другий етап вивчення льодовиків починається з 1922 року й триває до 1936 р. Основоположником гляціологічної науки в Казахстані є Н. Н. Пальгов.

ДО 30-м років у гляціологічних дослідженнях Казахстану поряд з геолого-геоморфологичеським напрямком одержує розвиток і новий підхід до вивчення льодовиків, якому можна назвати гідрометеорологічним. В 1930 р. виходить друком “Каталог льодовиків Середньої Азії” , ськладений Н. Л. Корженевським. В 1937 році вийшла у світло монографія С. В. Калесника “Гірські льодовикові райони СРСР” . У неї включені основні відомості про льодовики Казахстану, якими розташовувала на той час гляціологічна наука.

З 1937 до 1957 р. ішло подальше поглиблення й розширення гляціологічних досліджень у Казахстані. До питань морфології льодовиків приєдналися питання про режим і роль льодовиків у харчуванні рік. Великі вузли заледеніння були охоплені топографічними зйомками. За матеріалами багаторічних спостережень виявилися багато закономірностей, що ставляться до взаємодії льодовиків і географічних компонентів гір. Уточнювалося значення льодовиків у стоці гір, що харчуються ними.

Початок четвертого етапу гляціологічних досліджень у Казахстані було покладено Сектором географії АН Каз. РСР в 1957 р. у зв’язку з Міжнародним геофізичним роком.

У період МГГ і наступні роки гляціологічні дослідження, що проводилися головним чином у Заилийськом і Джунгарському Алатау, були спрямовані на вивчення процесів нагромадження, перетворення й витрати льоду на льодовиках залежно від їх енергообмена. Виходячи із цього, досліджувалися взаємодії заледеніння й клімату, сучасний стан, просторовий розподіл, потужність заледеніння і його сучасна еволюція.

П’ятий етап - сучасний період розвитку гляціології.

Головними напрямками гляціологічних досліджень у цей час варто визнати створення служби постійних спостережень за коливаннями льодовиків; розробку проблеми механізму й ролі швидких продвижек льодовиків у сьогоденні й минулому; вивчення динаміки й сучасної еволюції льодовиків; дослідження моделей розрахунку й прогнозу елементів льодовикового клімату, теплового й водного балансів нивально-гляциональной зони; розвиток методів аналізу й розрахунку акумуляції снігу в районах зі ськладної фогриорией на основі ландшафтної індикації використання супутникової інформації й фізичного моделювання; удоськоналювання методики реконструкції рельєфу і товщини льодовиків минулого.

Поряд з науковими проблемами й завданнями перед гляціологією як наукою в цей час поставлений ряд чисто практичних завдань. От головні з них: розробка наукових основ регулювання стоку з льодовиків з метою іригації (включаючи як штучне танення льодовиків, так і збереження й консервацію льоду) ; дослідження лавин і гляциальних селів з метою розробки методів їхнього прогнозування; вивчення просторового поширення, географічних умов розвитку вічної мерзлоти, вплив її на природні ландшафти й господарську діяльність людини у високогірних районах Казахстану; використання гірничо-долинних районів для відпочинку, туризму й гірськолижного спорту.

У цей час гляціологічна наука в Казахстані має у своєму розпорядженні значні дані для рішення питань про життєдіяльність сучасних і древніх льодовиків.

Хребет Заилийський Алатау являє собою одну із крайніх північних дуг гірської системи Тянь-Шаню. На географічних картах Хребет Заилийський Алатау позначається в межах від р. Чилик на схід до р. Чу на заході.

У цих границях він має загальний протяг близько 280 км. Північними схилами хребет звернений до рівнини, передгірна смуга якої є родючим оазисом. Розтягшись колосальним бар’єром, розсіченим по гребені на вістря й приплющені вершини, гірський ланцюг губиться своїми кінцями в синій імлі далеких обріїв. Значна її частина, що займає центральне положення, покрита “вічними” снігами. Тут протягом близько 150 км перебуває область сучасного заледеніння. У ній трьома притупленими конусами, насадженими на широку й стрімчасту брилу, виділяється найвища вершина хребет - Талгарський пік (4973 м) . Навколо Талгарського піка групуються кілька вершин, що досягають висоти 4500 м. Ця центральна ділянка Заилийського Алатау зветься Талгарського гірського вузла (“Заледеніння Тянь-Шаню” , 1995 р.) .

Маючи основне простягання з північного сходу на південний захід, рівне 20 км, Талгарський вузол упирається своїм південним кінцем у такий же вузький, як він і сам, але більше короткий гребінь, що з’єднує Заилийський Алатау з паралельним йому на півдні хребтом Кунчей Алатау (по-казахському - “Песьковие гори, звернені до сонця” ) .

Вища крапка Хребта Заилийський Алатау - Талгарський пік - ділить весь хребет по довжині на дві нерівні частини. Східна, обмежена р. Чилик, тягнеться на відстані близько 130 км, а західна, що притиськається до долини р. Чу, простирається майже на 150 км. Чим ближче до своїх країв, тим менше стає абсолютна висота хребта. Біля долини р. Чилик вона знижується до 2300 м, а на західному - до 2000 м і нижче. Підніжжя гір у краю рівнини лежить на висоті 700-900 м над рівнем моря, а гребінь центральної частини хребта піднімається над нею в середньому на 3500 м. У міру видалення від найвищого підняття в сторони відносна висота гір зменшується до 1500-2000 м. Великій різниці у висотах головного хребта супроводжує асиметрія поперечного профілю хребта: північні схили значно ширше й положе південних.

Середній ухил поверхні в центральній частині хребта на північній стороні становить 6-80, а південний 180 і більше (Токмагамбетов, 1976) .

Орографія й морфологічні особливості гір Заилийського Алатау мало благоприятствуют сучасному заледенінню. Від головного вододілу хребта переважно в меридіональному напрямку відходять ветвящиеся гребені другого порядку, що розділяють: основні річкові басейни. Хребет Заилийський Алатау, як і багато хребтів Тянь-Шаню, відрізняється плоськовершинностью вододільних просторів. Окраїни вододільних плато розчленовані древніми льодовиковими перогами й цирками, а також верхів’ями полонин, де створюються найбільш сприятливі умови для нагромадження снігових мас. Таке розчленовування різко виражене в серединній частині основного хребта, де він має найбільші висоти. Тут саме значне заледеніння зосереджене навколо головної вершини - піка Талгар - і інших, сусідніх з нею.

Річкова мережа Заилийського Алатау ставиться переважно до басейну р. Або, що впадає в оз. Балхаш, і лише частково до безстічного басейну р. Чу.

По положенню джерел, характеру харчування й водному режиму всі ріки цієї території чітко підрозділяються на три типи: гірський, передгірний і рівнинний.

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Льодовикові морфоструктури Північного Тянь-Шаню . З'явився готовий твір.