Святополк сіл у Києві по смерті батька свого, і ськликав киян, і став давати їм подарунки. Вони ж брали, але серце їх не лежало до нього, тому що брати їх були з Борисом.

Коли Борис уже вернувся з військом назад, не знайшовши печенігів, прийшла до нього звістка: «Батько в тебе вмер». І плакався по батьку гірко, тому що любимо був батьком більше всіх, і зупинився, дійшовши до (ріки) Альти. Ськазала ж йому дружина батьківська: «От у тебе батьківська дружина й військо. Піди, сядь у Києві на батьківському столі». Він же відповідав: «Не підніму руки на брата свого старшого: якщо й батько в мене вмер, то нехай цей буде мені замість батька». Почувши це, воїни розійшлися від нього. Борис же залишився стояти з одними своїми отроками.

Тим часом Святополк, здійснившись беззаконня, сприйняв думку Каїнову й послав ськазати Борисові: «Хочу з тобою любов мати й додам тобі ще до отриманого від батька володінню», але сам обманював його, щоб як-небудь погубити. Святополк прийшов уночі у Вишгород, таємно призвав Путшу й вишгородських чоловіків боярських і ськазав їм: « чиВіддані ви мені серцем?» Відповідали ж Путша з вишгородцами: «Згодні голови свої ськласти за тебе». Тоді він ськазав їм: «Не говорячи нікому, ступайте й убийте брата мого Бориса». Ті ж обіцяли йому негайно виконати це…

Послані ж прийшли на Альту вночі, і коли підступили ближче, те почули, що Борис співає заутреню, тому що прийшла йому звістка, що збираються вбити його… «Господи! За що помножилися вороги мої!…Господи Ісусові Христі! Як ти в цьому образі з’явився на землю заради нашого порятунку, собственною волею давши пригвоздить руки свої на хресті, і прийняв страданье за наші гріхи, так і мене сподобь прийняти страждання. Я ж не від ворогів приймаю страждання, а від власного брата, і не постав йому, господи, це в гріх». І, помолившись, ліг на постіль свою.

І от напали на нього, як звірі дикі, через намет, і просунули в нього списа, і простромили Бориса, а разом з ним простромили й слугу його, що, захищаючи, прикрив його своїм тілом. Тому що був він улюбленець Бориса. Був отрок цей родом угорець, по ім’ю Георгій; Борис його сильно любив, і поклав він на нього гривню золоту більшу, у якій він і служив йому. Убили вони й багатьох інших отроків Бориса. З Георгія ж… не могли вони швидко зняти гривню із шиї, і відітнули голову його, і тільки тоді зняли гривню, а голову відкинули ладь…

Бориса окаянні загорнули…у намет, поклали на віз і повезли, а він ще дихав. Святополк же окаянний, довідавшись, що Борис ще дихає, послав двох варягів прикінчити його. Коли ті прийшли…, те один з них витяг меч і простромив його серце. І так помер блаженний Борис, прийнявши з іншими праведниками вінець вічного життя від Христа Бога…І поклали тіло його в церкві Василя, таємно принеся його у Вишгород…

Святополк же окаянний став думати: «От убив я Бориса; як би вбити Гліба?» І, замисливши Каїнову справу, послав, обманюючи, гінця до Гліба, говорячи так: «Приїдь сюди ськоріше, батько тебе кличе: сильно він хворий». Гліб негайно ж сіл на коня й відправився з малою дружиною, тому що був послушлив батькові. І коли прийшов він на Волгу, то в поле запнувся кінь його об яму й ушкодив собі небагато ногу. І прийшов у Смоленськ, і відійшов від Смоленська недалеко, і став на Смядине в насаді (човну).

У цей же час прийшла від Предслави звістка до Ярослава про смерть батька й послав Ярослав ськазати Глібові: «Не ходи: батько в тебе вмер, а брат твій убитий Святополком». Услихав це, Гліб голосно возопил зі слізьми, плачучись по батьку, але ще більше по браті… І коли він молився зі слізьми, раптово прийшли послані Святополком погубити Гліба. І отут раптом захопили послані корабель Глєбов, і оголили зброю. Отроки ж Глєбови впали духом. Окаянний же Горясер, один з посланих, велів негайно зарізати Гліба. Кухар же Гліба, ім’ям Торчин, вийнявши ніж, зарізав Гліба, як безвинного ягняти…

Отже, Гліб був убитий, і був він кинутий на березі між двома колодами, потім же, взявши його, відвезли й поклали його поруч із братом його Борисом у церкві святого Василя…

Святополк же окаянн і злий убив Святослава, пославши до нього до гори Угорськой, коли той біг в Угри. І став Святополк думати: «Переб’ю всіх своїх братів і стану один володіти Русською землею».

(«Повість минулих літ»)

Літописне ськазання про вбивство Бориса й Гліба

Пам’ятники літератури Древньої Русі XI - початку XII століття. М., 1978. С. 147-155.