Майже у всіх поетів, що виступили в 20-е роки з романтичними віршами про війну, остання збіглася з їхньою молодістю. Але тільки в Йосипа Уткіна, одного із самих в 20-е роки відомих, що писали на ліричній хвилі Єсеніна поетів, самодостатня тема «ніжної» юності не тільки пересилила звучання військової теми, але й визначилася стосовно неї досить абстрактно, чому причиною безсумнівно з’явилася перевага сентиментальності над живим почуттям («Цілий день ідуть солдати. Бруд і молодість в особі»). Сам епітет «ніжний», що зберігає відтінок його почуттєвого вживання, зайво часто повторюється Уткіним у віршах, що відтворять вигляд юності, що беззавітно кидається в бій «за землю, за волю, за робочу частку»: «ніжна молодість», «ніжність песнопенья», «неясність жіноча», «ніжний схід», «плотська ніжність»… Складний мир страстей і почуттів у життєвих афоризмах Уткіна незмінно наділяється в однотонний настрій сумуй по втраченій у військових походах молодості:

И роки, як дим, И радість - як дим, Так горестно життя втратити молодим!

Співчуття зворушливо тендітної, незахищеної юності, майже нізащо ні про що що гине (мотивування класової боротьби ослаблена або відсутній зовсім), здобуває часом пацифістський характер: «гарні, у всім гарному Вони несли свої тіла» - це про «молоденькі», «безвусих» офіцерів ворожої армії. В іншому вірші мати тугою своїх очей безмовно засуджує героя - сина, що не зумів стати на фронті «людиною» і убившего сімнадцять ворогів