У світовій культурі є книги, без яких неможливо уявити собі художній розвиток людства. Всі нові й нові покоління відкривають їх і знаходять там відзвук своїм думкам і почуттям, надіям і тривогам. До таких вічних наших супутників належать великі утвори класика росіянці у світової літератури Лева Толстого

Добутку другої половини 50-х років Поразка Росії в Кримській війні загострило соціальні й суспільні протиріччя, що зложилися в російському житті до середини 50-х років. Переломний період в історії російського суспільств і російської літератури відбився й у творчості Толстого. Від військової тематики письменник звертається до проблеми найбільш актуальної в умовах російського життя середини 50-х років - селянської. Однак зміна тематики не міняє основного напрямку творчості Толстого. Його нові добутки - «Ранок поміщика» (1856), «Люцерн» (1857), «Козаки» (1852- 1853) запам’ятали різні варіанти шукань героя, що переступив поріг юності, і, отже, генетично були пов’язані з автобіографічною трилогією

На початку 80-х років відбувається рішучий перелом у поглядах Толстого на життя, її моральні основи, на суспільні відносини. Лев Толстої, що належав по народженню й вихованню до вищої поміщицької знаті в Росії, «порвав з усіма звичними поглядами цього середовища й у своїх останніх добутках обрушився зі страстною критикою на всі сучасні державні, церковні, суспільні, економічні порядки, засновані на поневоленні мас, на вбогості їх, на руйнуванні селян і дрібних хазяїв взагалі, на насильстві й лицемірстві, які від верху до низу просочують все сучасне життя».

Письменник стає виразником ідей і настроїв російського патріархального селянства, що й визначило як сильні, так і слабкі сторони його світогляду й творчості. Тепер Толстой на всі явища життя, на всі сторони експлуататорського суспільства дивиться очами народу. Він послідовно захищає інтереси «землеробського класу», призиває до знищення зла й насильства у всіх їхніх різновидах, але без застосування сили. Мова йде не про проповіді байдужості, байдужності до пануючого зла, несправедливості, гнобленню. Товстої призиває до боротьби з ними, однак боротьба ця повинна бути ненасильницької, безкровної, тому що будь-яке насильство (у тому числі й революційне), на думку письменника, тільки збільшує зло. «Як вогонь не гасить вогню, так зло не може згасити зла»,- писав Толстой у трактаті «У чому моя віра?».

Вчення про моральне самовдосконалення, про непротивлення злу насильством, що Толстой розглядав як діючий засіб у боротьбі із суспільною несправедливістю, визначало характер його творчості кінця XIX - початку XX в. У публіцистичних добутках «Сповідь», «У чому моя віра?», «Царство божие усередині нас», «Так що ж нам робити?» і інших Толстой з повною щирістю розповідав про свої нові погляди. З позицій патріархального селянства він критикував не тільки основи життя панівних класів, але відкидав навіть завоювання культури й цивілізації, як тільки вони, по думці Толстого, не сприяли поліпшенню життя простого трудового народу, були недоступні для сприйняття селян і не приносили їм прямої й безпосередньої користі. Він не робив виключення й для своєї власної художньої творчості попередніх періодів

Прагнучи реалізувати на практиці свої нові вимоги до літератури, а також ширше поширити свої нові погляди, Толстой створив ряд народних оповідань («Чим люди живі», «Два брати й золото», «Упустиш вогонь - не згасиш», « чиБагато людині землі потрібно» і ін.), близьких по стилі до фольклорних добуткам - притчам, казкам, легендам. Він розглядав свої народні оповідання як своєрідне практичне руковод-

ство в повсякденному житті, як досвід створення нової літератури, адресованої читачам всіх станів і всіх віків. Максимально просто й дохідливо він викривав несправедливість усього будуючи, затверджував ті вічні загальнолюдські істини, які з дитячого років були близькі йому,- про братерство і єдність людей, про любов до людей як основі людського існування й т.д. Ці піднесені ідеї нерідко виражалися в нього у формі релігійної проповіді, містили повчання про християнську лагідність і терпіння

До народних оповідань по змісту, внутрішньому пафосу й стилю близька народна драма «Влада темряви» (886), чудова своєю народною мовою, що запам’ятовуються характерами діючих осіб, суворим реалізмом у зображенні сільського побуту. Тут з незвичайної навіть для Толстого прямотою й жорстокістю намальована приголомшлива картина загибелі моральних підвалин патріархального села під впливом проникаючих у неї буржуазних порядків, грошових відносин, «влади темряви». У результаті непоганої по натурі сільський хлопець Микита починає прагнути до багатства й в остаточному підсумку стає вбивцею

Зближаючись із народниками у викритті впливу, що розтліває, міста, Толстой у той же час анітрошки не ідеалізує село. П’єса робить страшне й похмуре враження, незважаючи на фінальне покаяння Микити, до якого він прийшов почасти під впливом свого батька, Якима, що проповідує улюблені ідеї самого Толстого про «життя по правді» і непротивленні

Інший аспект росіянці життя був відбитий у дотепній комедії «Плоди освіти» (890), у якій відчуваються живі традиції поеми «Горі від розуму» і «Ревізора» (швидкість розвитку дії, сатиричні характеристики персонажів, влучна мова, майстерність діалогу). Уже в заголовку втримується певний переклик з попередньою п’єсою Толстого: там тъм&Ш тут світло («освіта»). У дійсності в комедії злоЯ й уїдливо висміюються захоплення утворених і «просвечй щенних» панів спіритизмом, дурні панські витівки, особливо безглузді й навіть образливі на тлі мужицької вбогості. У п’єсі прямо й безпосередньо зіштовхується панський мир з миром народним. Образи селян, що володіють тверезим розумом, ясним свідомістю, створені Толстим із глибоким співчуттям. Вони виступають як судді нікчемної, дурної й по суті темного життя панів. П’єси «Влада темряви» і «Плоди освіти», що втілили єдиний авторський задум, відтворюють дві сторони того самого соціального зла

У дослідницькій літературі уже зроблені багато зіставлень певних образів і мотивів у творчості Толстого й Франко. Однак, як справедливо пише Н. Е. Крутикова, справа навіть не в конкретних аналогіях. Могутній вплив толстовського реалістичного генія виявилося у Франко насамперед «у рішучому повороті до дійсності, у прагненні до художньої типізації добре знайомих явищ і характерів з життя всіх шарів галицкого суспільства, у властивому письменникові увазі до найтонших переживань і психологічних відтінків». Художній досвід Толстого зробив доброчинний вплив на художню творчість Франко, на розвиток складних форм аналізу духовного життя персонажів у його добутках (внутрішній монолог, несобственногпрямая мовлення, психологизация портретів діючих осіб і т.д.). Вивчення «діалектики душі» давало можливість Франко усвідомити закони розвитку особистості в її соціально-історичній обумовленості (збірник «У потчола»).

Створення багатопланового роману в українській реалістичній літературі в останній третині XIX в. було б неможливо без обліку художніх відкриттів Толстого. Так, Панас Мирний, з ім’ям якого зв’язана поява в українській літературі роману-епопеї, багато в чому скористався прикладом свого геніального сучасника. Працюючи над заключною частиною свого роману «Повія» («Повия»), Панас Мирний з напруженим інтересом стежив за публікацією «Воскресіння» і враховував творчий досвід великого російського письменника

Для демократичних українських письменників нового покоління (О. Кобилянская, В. Стефаник, С. Васильченко й ін.) творчі досягнення Л. Толстого, як і інших росіян класиків, сприяли розвитку й дозволу широкого ідейно-художнього значення

Новий етап в історії сприйняття й використання традицій Толстого в українській літературі почався після революції. Переклади його добутків (далеко не всіх!) на

українська мова з’являлися переважно на Західній Україні невеликими тиражами (перекладачі В. Симович, М. Павлик, В. Щурат, Г. Хоткевич, Б. Грінченко й ін.). За роки неодноразово перевидавалися масовими тиражами усе найбільш значні добутки письменника, у тому числі «Війна й мир», «Ганна Каренина», які раніше не були переведені на українську мову (перекладачі О. Кундзич, А. Хуторян, Е. Дробязко й ін.).

Pages: 1 2