«Мені смішно згадати, як я думивал і як ви, здається, думаєте, що можна собі влаштувати щасливий і чесний мирок, у якому спокійно, без помилок, без каяття, без плутанини жити собі потихеньку й робити не тороцясь, акуратно всі тільки гарне. Смішно!.. Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати й знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій - щиросердечна підлість». Ці слова Толстого з його листа (1857) багато чого пояснюють у його житті й творчості. Проблиски цих ідей рано виникли у свідомості Толстого. Він не раз згадував гру, що дуже любив вдетстве.

Її придумав старший із братів Толстих - Николенька. «Отож він-те, коли нам із братами було - мені п’ять, Митеньке шість, Сереже сім років, оголосив нам, що в нього є таємниця, за допомогою якої, коли вона відкриється, всі люди зробляться щасливими; не буде ні хвороб, ніяких неприємностей, ніхто ні на кого не буде гніватися, і все будуть любити один одного, усе зробляться муравейними братами. (Імовірно, це були «моравские брати»; про які він чув або читав, але на нашій мові це були муравейние брати.) И я пам’ятаю, що слово «муравейние» особливо подобалося, нагадуючи мурах у купині».

Таємниця людського щастя була, за словами Николеньки, «написана їм на зеленій паличці, а паличка ця зарита в дороги на краю яру Старого Замовлення». Щоб довідатися таємницю, треба було виконати багато важких умов… Ідеал «муравейних» братів - братерство людей усього миру - Толстої проніс через все життя. «Ми називали це грою,- писав він наприкінці життя,- а тим часом геть усе гра, крім цього…» Дитячі роки Толстого пройшли в тульському маєтку батьків - Ясній Галявині. Матері Толстой не пам’ятав: вона вмерла, коли йому не було двох літ

В 9 років він втратив і батька. Учасник закордонних походів часів Вітчизняної війни, батько Толстого належав до числа дворян, що критично ставилися до уряду: він не побажав служити ні наприкінці царювання Олександра I, ні при Миколі. «Зрозуміло, я нічого не розумів цього в дитинстві,- згадував багато пізніше Толстой,- але я розумів те, що батько ніколи ні перед ким не принижувався, не змінював свого жвавого, веселого й часто глузливого тону. І це почуття власного достоїнства, що я бачив у ньому, збільшувало мою любов, моє замилування перед ним».

Вихователькою осиротілих дітей Толстих (чотирьох братів і сестри Машеньки) стала далека родичка сім’ї Т. А. Ер-гольская. «Найважливіша особа в змісті вплив на моє життя»,- говорив про неї письменник. Тетенька, як неї називали вихованці, була людиною рішучого й самовідданого характеру. Товстої знав, що Тетяна Олександрівна любила його батька й батько любив її, але їх розлучили обставини. Збереглися дитячі вірші Толстого, присвячені «милій тетеньке». Писати він почав років семи. До нас дійшов зошит за 1835 рік, озаглавлена: «Дитячі забави. Перше відділення…». Тут описані різні породи птахів. Первісне утворення Толстої одержав будинку, як прийнято було тоді у дворянських сім’ях, а сімнадцяти років надійшов у Казанський університет. Але заняття в університеті не задовольняли майбутнього письменника

У ньому пробудилася потужна духовна енергія, який сам він, бути може, ще не усвідомлював. Юношач багато читав, міркував. «…З деякого часу,- записувала в щоденнику Т. А. Ергольская,- вивчення філософії займає його дні й ночі. Він думає тільки про те, як поглибитися в таємниці людського існування». Видимо, із цієї причини дев’ятнадцятирічний Толстой покинув університет і виїхав у Ясну Галявину, що дісталася йому в спадщину. Тут він намагається знайти застосування своїм силам. Він веде щоденник, щоб давати собі «звіт кожного дня з погляду тих слабостей, від яких хочеш виправитися», становить «правила для розвитку волі», береться за вивчення багатьох наук, вирішує поліпшити життя селян

Але плани самовиховання виявляються занадто вуж грандіозними, а мужики не розуміють молодого пана й не бажають приймати його благодіянь. Товстої метається, шукає мети в житті. Він те збирається їхати в Сибір, то відправляється в Москву й проводить там кілька місяців - по власному визнанню, «дуже безладно, без служби, без занять, без мети»; те їде в Петербург, де успішно здає в університет іспити на ступінь кандидата, але не завершує й цього починання; те збирається надійти в Конногвардейский полк; те раптом вирішує орендувати поштову станцію… У ці ж роки Толстої серйозно займається музикою, відкриває школу для селянських дітей, береться за вивчення педагогіки… У болісних пошуках Толстої поступово приходить до тієї головної справи, якому присвятили все інше життя, - до літературної творчості. Виникають перші задуми, "появля-р ются перші начерки

В 1851 році разом із братом Миколою Толстой відправився; на Кавказ, де йшла нескінченна війна з горцями,- відправився, однак, із твердим наміром стати письменником. Він бере участь у боях і походах, зближається з-новими для нього людьми й у той же час напружено працює. Товстої задумав створити роман про духовний розвиток людини. У перший же рік кавказької служби він написав «Дитинство». Повість чотири рази перероблялася. У липні 1852 року перший свій закінчений твір Толстой послав Некрасову в «Сучасник». Це свідчило про велику повагу молодого письменника кжурналу.

Проникливий редактор, Некрасов високо оцінив талант починаючого автора, відзначив важливе достоїнство його добутку - «простоту й дійсність змісту». Повість була надрукована у вересневому номері журналу. Так у Росії з’явився новий видатний письменник - це було очевидно для всіх. Пізніше друкуються «Отроцтво» (1854) і «Юність» (1857), що склали разом з першою частиною автобіографічну трилогію

Головний герой трилогії духовно близький авторові, наділений автобіографічними рисами. Цю особливість творчості Толстого вперше відзначив і пояснив Чернишевський. «Самозаглиблення», невтомне спостереження над самим собою було для письменника школою пізнання людської психіки. Щоденник Толстого (письменник вів його з 19 років протягом всього життя) був своєрідною творчою лабораторією. Вивчення людської свідомості, підготовлене самоспостереженням, дозволило Толстому стати глибоким психологом. У створені їм образах оголюється внутрішнє життя людини - складний, суперечливий процес, звичайно схований від сторонніх очей. Товстої розкриває, за словами Чернишевського, «діалектикові людської душі», тобто «ледь уловимі явища… внутрішнього життя, що переміняються одне іншим зі чрезвичайнбй швидкістю й невичерпною розмаїтістю».

Коли почалася облога Севастополя англо - французькими й турецькими військами (1854), молодий письменник домагається перекладу в діючу армію. Думка про захист рідної землі надихала Толстого. Прибувши в Севастополь, він повідомляв братові: «Дух у військах вище всякого опису… Тільки наше військо може стояти й перемагати (ми ще переможемо, у цьому я переконаний) за таких умов». Свої перші севастопольські враження Толстої передав в оповіданні «Севастополь у грудні» (у грудні 1854 року, через місяць після початку облоги).

Оповідання, написаний у квітні 1855 р., уперше показав Росії обложене місто в його справжній величі. Війна зображувалася автором без прикрас, без голосних фраз, що супроводжували офіційні звістки про Севстополі на сторінках журналів і газет. Буденна, зовні безладна суєта міста, що стало військовим табором, переповнений лазарет, удари ядер, вибухи гранат, мучення поранених, кров, бруд і смерть - от та обстановка, у якій захисники Севастополя просто й чесно, без зайвих слів виконували свою важку працю. «Через хрест, через назву, з погрози не можуть прийняти люди ці жахливі умови: повинна бути інша, висока спонукальна причина,- говорив Толстой.- І ця причина є почуття, що рідко проявляється, соромливе в російському, але лежаче в глибині душі кожного - любов до батьківщини».

Півтора місяця Толстої командував батареєю на четвертому бастіоні, самому небезпечному із всіх, і писав там у перервах між бомбардуваннями «Юність» і «Севастопольські оповідання». Товстої піклувався про підтримку бойового духу своїх соратників, розробив ряд коштовних військово-технічних проектів, клопотав про створення суспільства для освіти солдатів, про видання журналу для цієї мети. І для нього усе очевидніше ставала не тільки велич захисників міста, але й безсилля кріпосницької Росії, що позначається в ході Кримської війни. Письменник вирішив відкрити ока уряду на положення росіянці армії

Pages: 1 2