Вірш складається зі слів. Здається, немає нічого очевидніше цієї істини. І проте, узята сама по собі, вона здатна породити відомі непорозуміння. Слово у вірші - це слово із природної мови, одиниця лексики, яку можна знайти в словнику. І проте воно виявляється не дорівнює самому собі. І саме подібність, збіг його з “словниковим словом” даної мови робить відчутним розходження між цими - те розбіжними, те що зближаються, але відділеними й зіставленими - одиницями: загальномовним словом і словом встихе.

Поетичний текст являє собою особливим образом організована мова. Мова цей розпадається на лексичні одиниці, і закономірно ототожнити їх зі словами природної мови, оскільки це найпростіше й членування, що напрошується, тексту на значимі сегменти. Однак відразу виявляються й деякі труднощі. Як текст на деякій мові: російський, естонський або чеському - вірш реалізує лише деяку частину лексичних елементів даної мови. Ужиті слова входять у більше велику систему, що лише частково реалізується в даному тексті

Якщо ми розглядаємо даний поетичний текст як особливим образом організована мова, те останній буде в ньому реалізований повністю. Те, що представляло частину системи, виявиться всією системою1.

Остання обставина досить істотно. Усякий “мова культури”, мова як деяка моделююча система претендує на універсальність, прагне покрити собою увесь світ і ототожнити себе з миром. Якщо ж які-небудь ділянки реальності не покриваються цією системою (наприклад, “низька природа” або “низька лексика” не входять у мир високої поезії класицизму), те, з її точки зору, вони оголошуються “неіснуючими”.

У результаті складається система, що характеризує дану культуру, мов-моделей, які перебувають між собою відносно ізоморфізму (подоби), взаємно вподібнюючись один одному як різні моделі єдиного об’єкта - усього мира

У цьому змісті вірш як цілісна мова подібно всій природній мові, а не його частини. Уже той факт, що кількість слів цієї мови обчислюється десятками або сотнями, а не сотнями тисяч, міняє вагомість слова як значимого сегмента тексту. Слово в поезії “крупніше” цього ж слова в загальномовному тексті. Неважко помітити, що, ніж лапидарнее текст, тим весомее слово, тим більшу частину даного универсума воно позначається

(*92) Склавши словник того або іншого вірша, ми одержуємо - нехай грубі й приблизні - контури того, що становить мир, з погляду цього поета

Кюхельбекер ужив в “драматичному жарті” “Шекспирови парфуми” вираження:

Пас череди глави моєї…

Пушкін позначив у дужках: “уший?” (XIII, 248).

Чому Кюхельбекер не помітив комічного ефекту цього вірша, а Пушкіну він впав в око? Справа в тому, що “уший” не було ні в поетичному світі Кюхельбекера, ні в тої “вищій реальності”, що була для нього єдино справжньою реальністю. Вони не входили в його модель миру, будучи присутнім як щось внесистемное й не існуюче у вищому змісті

Лексика поезії Пушкіна, при всій приблизності цього критерію, будує іншу структуру миру:

Тепер у нас дороги погані,

Мости забуті гниють,

На станціях клопи так блохи

Заснути мінути не дають…

(”Євгеній Онєгін”)

Тому зовсім однозначні в системі Кюхельбекера вірші для Пушкіна починають звучати як двозначні

Таким чином, словник даного поетичного тексту буде представляти, у першому наближенні, його универсум, а складові його слова - заповнення цього универсума. Відношення між ними сприймається як структура миру

Поетичний мир має, таким чином, не тільки свій список слів, але й свою систему синонімів і антонімів. Так, в одних текстах “любов” може виступати як синонім “життя”, в інші - “смерті”. “День” і “ніч”, “життя” і “смерть” можуть у поетичному тексті бути синонімами. Напроти того, те саме слово може бути в поезії не дорівнює самому собі або навіть виявлятися власним антонімом

Життя - це місце, де жити не можна…

(М. Цветаева. “Поема кінця”)

Будинок - так мало домашній…

(М. Цветаева. “Будинок”)

Але ці ж самі слова, одержуючи в поетичній структурі особливий зміст, зберігають і своє словникове значення. Конфлікт, напруга між цими двома типами значень тим більше відчутні, що в тексті вони виражені тим самим знаком - даним словом

(*93)

А ВИ МОГЛИ Б?

Я відразу змазав карту будня,

хлюпнувши фарбу зі склянки;

я показав на блюді холодцю

косі вилиці океану

На лусці бляшаної риби

прочитав я заклики нових губ

А ви

ноктюрн зіграти

могли б

на флейті ринв?

(У Маяковський)

Словник вірша

я карта косі змазати відразу з а

ви будні бляшана хлюпнути на

фарба нові показати

склянка водостічна прочитати

блюдо зіграти

холодець могти

вилиці

океан

луска

риба

заклик

губи

контюрн

флейта

труба

Насамперед впадає в око номінативний характер словника: мир тексту визначається предметами. Вся іменна лексика вірша легко членується на дві групи: в одну ввійдуть слова зі значеннями яскравості, незвичайності й нещоденності (фарба, океан, флейта, ноктюрн); в іншу - побутова, речова, повсякденна лексика (блюдо холодцю, луска бляшаної риби, ринви). За кожною із цих груп коштує традиційне осмислене у світлі літературної антитези: “поетичне - непоетичне”. А оскільки тексту відразу ж задана опозиція “я - ви”, те сама собою напрошується інтерпретація цього протиставлення:

я —- ви

поезія побут

яскравість вульгарність

Але текст Маяковського не тільки викликає в пам’яті таку систему організації “миру слів” цього тексту, але й спростовує її.

Pages: 1 2

Збережи - » Лексичний рівень вірша . З'явився готовий твір.