При тлумаченні МК за основу береться система рядів граматичних форм з однорідним значенням (МК), які протиставляються один одному; її (системи) загальне значення і значення її членів, що, власне, і є тим стрижнем, навколо якого групуються інші засоби вираження подібної семантики. Однак іноді допускається можливість існування ФСК, що не спираються на МК. Так, О. В.Бондарко стверджує, що в основі ФСП не обов’язково центральним, основним є граматична категорія. Ядром можуть виступати: певна синтаксична конструкція, лексико-граматичні розряди (збірні, власне сукупні іменники) і под.

Виваженим видається погляд Г. С.Щура, який розуміє під полем спосіб існування та угруповання лінгвістичних елементів, що належать до різних рівнів мови, які у свою чергу містять спільні (інваріантні) властивості, разом з ознаками, що відрізняють ці мовні одиниці одна від одної [Щур 1974: 68].

Л. П.Іванова робить спробу виділити риси ФСП, що найбільш притаманні головній функціональній категорії. Зокрема вона з’ясовує спільність семантичних функцій у елементів поля, констатуючи, що вони (функції) складають план змісту ФСП. Як правило, ці складові не тотожні поняттєвим категоріям, хоча і ґрунтуються на них. План змісту містить семантичні елементи в інтерпретуванні саме визначеної мови.

Г. С.Щур зазначає, що функціонально-семантичне поле – це мінімальний елемент поля функціонально-семантичної категорії, що є самостійним у плані змісту і в плані вираження (з урахуванням фактів полісемії й синкретизму) [Щур 1974: 69]. Разом з тим він констатує, що не завжди ФСП можна назвати “морфологічним полем”, оскільки на його периферії можуть виявитися неморфологічні, вільні чи напіввільні словосполучення. Тут потрібно говорити про “граматичне поле”, тому що з цієї структури вилучаються ізольовані лексичні одиниці, які семантично зближаються зі значеннями тих чи інших граматичних категорій. Останнім часом все частіше з’являються роботи, в яких поняття “поле” застосовується до груп лексем, в основу угруповання яких покладені екстралінгвістичні характеристики, напр.: групи слів, що позначають дерева, погоду.

Система ФСП є різнотиповою, вона охоплює такі угруповання полів:

А) комплекс полів з акціональним (предикативним) ядром: аспектуальність, темпоральність, поле стану,

модальні поля, персональність;

Б) угруповання полів з предметним (суб’єктно-об’єктним) ядром: суб’єктність / об’єктність; означеність /

неозначеність;

В) угруповання полів з квалітативно-квантитативним ядром: якісність, кількість, компаративність,

посесивність;

Г) угруповання полів з обставинним ядром: поле причини, мети, умови, порівняння, локативності

[Бондарко 1984: 60-61].

За концепцією О. В. Бондарка, можуть виділятися такі два структурні типи ФСП:

1. Моноцентричні – поля, які спираються на ГК [Бондарко 1984: 61] (наприклад, аспектуальність – центр: категорія виду; темпоральність – центр: категорія часу; компаративність – центр: категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників). Центри (ядра) в цих полях є чітко окресленими і цілісними. Моноцентричні поля можуть мати два різновиди: а) ФСП з цілісним граматичним ядром; б) ФСП з комплексним ядром. Наведені приклади моноцентричних полів належать до першої групи. Це поля – гомогенні. Моноцентричні поля з комплексним ядром одержали назву гетерогенні, оскільки базуються на комплексі мовних засобів, які обов’язково взаємодіють між собою і можуть належати до різних рівнів системи мови (морфологічні, синтаксичні, лексико-граматичні засоби, напр., поле часової локалізованості) [Иванова 1995: 67].

2. Поліцентричні ФСП, які є слабко центровані, оскільки спостерігаються певні труднощі у виявленні ядра поля. Л. П.Іванова стверджує, що ці структури характеризуються поділом на декілька сфер, кожна з яких має свій центр і периферійні компоненти. Прикладами поліцентричного поля є поля кількості, причини, порівняння, посесивності. Якщо моноцентричні поля будуються на базі однієї висхідної системи у поєднанні із середовищем, то поліцентричні – це об’єднання декількох висхідних граматичних і лексико-граматичних систем, кожна з яких виступає у поєднанні зі своїм середовищем [Иванова 1995: 68]. У межах поліцентричного поля виділяють два основні підвиди: а) ФСП “розсіяної” (дифузної) структури; б) ФСП компактної поліцентричної структури [Бондарко 1984: 62]. У першому випадку спостерігається ряд таких особливостей: 1) слабкий зв’язок різнорідних компонентів поля або повна їх ізоляція один від одного; 2) слабкі межі між центром і периферією, їх зонами (поле означеності / неозначеності). Поле суб’єктності / об’єктності належить до поліцентричного ФСП компактної структури і базується на ГК відмінка, проте, як відомо, ця категорія не єдиний центр поля, оскільки воно охоплює і ті елементи категорії персональності, що пов’язані з характеристикою суб’єктно-об’єктних відношень. Для прикладу наведемо поле кількості, що спирається і на ГК числа, і на граматичний клас числівників, кількісно-іменникові сполучення, тобто є теж поліцентричним [Бондарко 1984: 63].

Як зазначають автори праці „Категория количества в современных европейских языках” [Категория количества 1990: 17-18], структура функціонально-семантичного макрополя кількості в європейських мовах є наступною. Макрополе загалом поділяється на два поля другого рангу: означеної кількості та неозначеної кількості. Перше з них утворюється, у свою чергу, двома полями третього рангу: нумеральності та одиничності. Друге з них утворюється також двома мікрополями другого рангу: множинності (плюральності) та оцінки неозначеної кількості. І нарешті, поле оцінки неозначеної кількості містить два поля четвертого рангу: неозначено великої кількості та неозначено малої кількості. Така структуризація не є жорсткою: різні ділянки мікрополів взаємодіють всередині макрополя і частково переходять одне в інше. Виникають проміжні явища типу мікрополя збірності в зоні зіткнення полів одиничності та множинності.

Виваженим, на нашу думку, буде аналіз поля означеної кількості, зокрема – мікрополя нумеральності. Воно об’єднує засоби мови, що виражають точні числові значення, які можуть бути співвіднесені з елементами натурального ряду чисел. Центр такого мікрополя становлять кількісні числівники [Категория количества 1990:18].

Окрім поля нумеральності, до складу поля означеної кількості входить ще одне поле – поле одиничності (сингулярності). Сама семантика одиничності в межах мікрополя неоднорідна. Ідея сингулярності по-різному втілюється в семантиці ряду лексичних, словотворчих та граматичних засобів. Дослідники відносять до

Периферії лексичного сектору слова, у значенні яких сема „один” лише вторинна чи має фоновий характер (наприклад: Союз, ліга, федерація, в один голос). На наш погляд, такі іменники мають назву „власне сукупні іменники” і становлять одне з мікрополів ФСП сукупності, що міститься в ядерній площині цього поля. Про таке мікрополе ми скажемо пізніше.

Граматичний сектор поля будується навколо граматичної категорії числа однини іменника зі значенням одиничності. Сюди відносяться такі структури, як Чашка чаю, порція новин. У зоні перетину поля одиничності та поля множинності, що важливо підкреслити, є займенники, які дозволяють пов’язувати вказівку на множинність з вказівкою на її індивідуальні члени (Кожний, всякий, будь-який Та ін.).

Друге мікрополе другого рангу становить мікрополе неозначеної кількості [Категория количества 1990: 24], яскравим представником якого є множинність. О. М. Полянський поділяє множинність на такі класи: 1) „неозначена множинність з верхньою кількісною межею”: Взвод, відро, клас; „приблизна множинність”: Біля 40 вагонів; 3) „означена множинність”: П’ять; 4) кількість предметів більша одного: Пара; 5) неозначена сукупність: Табун; 6) нерозчленована множинність: Люди; 7) неозначена множинність, пов’язана з мірою: Багато, мало.

Поле множинності в європейських мовах є типовим розвитком ФСП з морфологічним центром і сполученням морфологічних, синтаксичних, лексико-фразеологічних та словотворчих засобів. Ядром центру поля є форми множини іменників. В основі – не ряд чисел, а уявлення про множинність, за твердженням С. Д.Кацнельсона, дискретну, потенційну, але часто не фактично, раховану та однорідну. До периферії поля множинності належать: іменники pluralia tantum, засоби, що сприяють вираженню повтору, багато-, малоактності дій, багато-, малосуб’єктності дій і под. (Перебачити, навезти, набігти) [Категория количества 1990:26].

Pages: 1 2 3 4 5