Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю й талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті “Собаче серце”. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну й агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенський і покладений в основу повести. Професор Преображенський, літній уже людина, живе уединенно в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню

Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нової людини, пересадивши собаці частина людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Кульки. Вічно голодний бідолашний пес Кулька по-своєму недурна. Він оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницкой “з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками”.

Спостерігаючи життя вулиці, воно робить умовиводи: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”; “Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки. Скільком життя врятувало”. Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенський, Кулька розуміє: “Він розумової праці людина…

”, “цей не стане пинать ногою”. I И от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Кульці гіпофіз людини від чоловіка, що померся за кілька годин до операції. Людина цей - Клим Петрович Чугункин, двадцяти восьми років, судився три рази. “Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний

Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний”. У результаті сложнейшей операції з’явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало “пролетарську” сутність свого “предка”. Булгаков так описує його зовнішність: “Людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді…

Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка”. Перші вимовлені їм слова були лайка, перше виразне слово: “буржуї”.

З появою цієї людиноподібної істоти життя професори Преображенський і мешканців його будинку стає сущим пеклом. Він улаштовує дикі погроми у квартирі, ганяється (по своїй собачій сутності) за котами, улаштовує потоп… Всі мешканці професорської квартири в повній розгубленості, про прийом пацієнтів навіть мовлення бути не може. “Людина у дверей мутнуватими очами поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом…

” Хазяїн будинку обурюється: “Недокурки на підлогу не кидати - у сотий раз прошу. Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинитися

Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!” Кульок же говорить йому у відповідь: “Щось ви мене, папаша, боляче утесняете… Що ви мені жити не даєте?

” “Зненацька з’явилася… лабораторне” істота вимагає привласнити йому копіювання заборонене © 2005 “спадкоємну” прізвище Кульок, а ім’я він собі вибирає - Поліграф Поли-Графович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Кульок наглеет прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, чтов цьому йому допоможе домком, що захищає “інтереси трудового елемента”.

В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: “Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?” Незабаром Кульок пред’являє хазяїнові квартири “папір від Швондера”, відповідно до якої йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратних метрів. Швондер також постачає Шарикова “науковою” літературою, дає йому на “вивчення” переписку Энгельса Скаутским.

Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: “А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…” Висновок він робить один: “Треба все поділити”. Причому він навіть знає, як це зробитися

“Так який отут спосіб, - відповідає Кульок на питання Борменталя, - справа не хитре. А те що ж: один у семи кімнатах розселився, штанів у нього сорок пара, а іншої шляється, у бур’янистих ящиках їжа шукає”. Поліграф Полиграфович швидко знаходить собі місце в суспільстві, де “хто був нічим, той стане всім”. Швондер улаштовує його завідувачем підвідділом очищення міста від бродячих тварин

И от він з’являється перед здивованим професором і Борменталем “у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанях і високих англійських чобітках”. По всій квартирі розноситься сморід, на що Кульок зауважує: “Ну, що ж, пахне… відомо: за фахом. Учора котів душили-душили…” Нас уже не дивує, що він узявся за переслідування бродячих собак і кішок, незважаючи на те, що сам учора належав до їх числу

Послідовно “розвиваючись”, він пише донос-пасквіль на свого творця - професора Преображенський. Шарикову далека совість і мораль. У нього відсутні нормальної людської якості

Їм рухає лише підлість, ненависть, злість… У повісті професорові вдалося зворотне перетворення Шарикова у тварина. Але в реальному житті шари-ковы перемогли, вони виявилися живучими. Саме тому ми говоримо сьогодні про таке явище, як шари-ковщина.

В основі цього соціального шару - самовпевнені, нахабні, переконані у своїй уседозволеності, напівписьменні люди (якщо вони взагалі гідні звання людей). Цей новий соціальний клас став опорою тоталітарної держави, у якому заохочувалися клеветничество, доноси, просто сірість. Войовнича посередність - от основа шариковщины. У повісті Кульок знову перетворюється в собаку, а в житті він пройшов довгий і, як йому здавалося, славний шлях, і в тридцяті - п’ятидесяті роки продовжуючи труїти людей, як колись, по роду служби, - бродячих котів і собак. Собаче серце в сполучнику з людським розумом - головна погроза нашого часу

Саме тому повість, написана на початку століття, залишається актуальної й у наші дні, служить попередженням прийдешнім поколінням