Якщо Анаксагор учив, що Сонце, Місяць і зірки - суть кам’яні брили або камені, що відірвалися від Землі й потім розжарилися, те Левкипп і Демокрит дотримувалися точки зору, що ці небесні світила представляли собою скупчення атомів, що спочатку носилися за межами нашого космосу, і лише потім захоплені останнім. Справа в тому, що оболонка космосу приєднувала до себе всі, чого тільки не стосувалася. Будучи раніше вологими й илообразними, ці з’єднання висохнули й, кружляючись разом з космічним вихром, запалилися. Відносно відстаней небесних світил до Землі обоє корифея грецької атомістики висловлювали різні думки. Левкипп, частково випливаючи Анаксимандру, уважав Сонце найбільш вилученим з небесних світил; нерухливі зірки він поміщав на більше близькій відстані, а Місяць перебував у нього ближче всього до Землі й до центра космосу. Нижче всього, по Демокриту, перебуває Місяць, потім іде Сонце, потім нерухливі зірки, що ж стосується планет, то вони в нього перебували «не на одній висоті».

Оформлення Платоном класичної моделі античного космосу

Розглянемо картину космосу, викладену Платоном у діалозі «Тимей». У цьому діалозі оповідання про пристрій космосу веде якийсь Тимей з Локр, як видно, піфагорієць, «найглибший знавець астрономії». Однак всі загальні міркування й обґрунтування, що втримуються в діалозі, безсумнівно належать самому Платонові

Космос для Платона занадто доконаний і прекрасний, щоб причиною його виникнення можна було б уважати «природу». Космос у цілому розглядається Платоном як добуток, створений вищою творчою силою - Деміургом - у наслідування якомусь ідеальному прототипу. У міфічному описі створення космосу Деміургом виділимо деякі положення платоновской космології, що мають принципове значення

Процес миротворения є процес упорядкування речей, «які спочатку перебували не в спокої, але в нестрункому безладному русі».

Створений богом космос є «жива істота, наділена душею й розумом».

Цей живий космос, будучи доконаним, единственен.

Оскільки космос є видима й відчутна істота, основними компонентами при його створенні послужили вогонь (носій зримої предметності) і земля (носій відчутної предметності). Між вогнем і землею поміщені два середніх члени - повітря й вода. Між чотирма елементами існує відношення пропорції

Кожний із чотирьох елементів увійшов до складу космосу цілком, щоб із залишків не міг народитися інший космос, і щоб ніщо не могло діяти на космос, руйнуючи його.

Космосу як доконаній істоті додана форма абсолютно гладкої сфери, усюди рівновіддаленої від центра

У центрі космосу поміщена його душа, звідки вона поширюється по всьому його протязі й наділяє його ззовні.

У тілі космосу Деміург виділив два обертові кола, що відповідають, згідно нашої термінології, площини екватора й екліптики. Зовнішнє коло виражає собою природу тотожного (щирого, благого), його рух єдиний і неподільно. Внутрішнє коло означає природу іншого (мінливого, нерозумного); він підрозділений на сім нерівних кіл, по яких рухаються Місяць, Сонце й п’ять планет. Із планет називаються тільки «зірка Гермеса»(Меркурій) і «Ранкова зірка»(Венера).

Співвідношення між сімома колами визначаються числами комбінованої геометричної прогресії:1,2,3,4,8,9,27.

Разом з космосом було створено й час, як «рухливий образ вічності».

У центрі космосу міститься Земля, що також має сферичну форму

Платон зробив істотний крок на шляху до встановлення принципу всесвітнього тяжіння: вага є прояв прагнення родинних по своєму(елементарному) складу речовин з’єднуватися один з одним. Для того, щоб прийти до цього принципу, залишалося зробити ще один крок: допустити, що сили притягання існують взагалі між будь-якими речами, що мають тілесну природу

Pages: 1 2