Разом з героєм роману Якобом Фабианом ми проживаємо короткий відрізок часу - може бути, кілька тижнів або ще менше. За цей строк герой в основному терпить втрати - він втрачає роботу, втрачає близького друга, від нього йде улюблена. Нарешті, він втрачає саме життя. Роман чимсь нагадує полотна імпресіоністів. З летучих, як би необов’язкових діалогів і не занадто послідовних різнорідних подій раптом проступає картина життя, захопленої врасплох і відбитої з надзвичайною силою, різкістю й об’ємністю. Це оповідання про те, як серце не витримує гнітючого протиріччя часу

Про ціну непоказного опору обставинам на рівні окремої особистості. Дія відбувається на самому початку тридцятих років у Берліні. У Європи - більша зміна. «Учителі пішли. Розкладу уроків як не бувало

Старому континенту не перейти в наступний клас. Наступного класу не існує». Так позначає свій час головний герой. При цьому собі він з безжалісною чесністю призначає роль споглядальника

«В інших людей є професія, вони просуваються вперед, женяться, роблять дітей своїм дружинам і вірять, що все це має сенс. А він змушений, причому по власній волі, стояти під дверима, дивитися й час від часу вдаватися у відчай». Головна драма Фабиана в тім, що він занадто неабияка, глибока й моральна особистість, щоб задовольнитися вульгарними міщанськими цілями й цінностями. Він наділений ранимою, чуйною душею, незалежним розумом і гострою «сміховинною потребою співучасті» у що відбувається. Однак всі ці якості виявляються непотрібними, незатребуваними

Фабиан належить до загубленого покоління. Зі шкільної лави він потрапив на фронт першої світової війни, а звідти повернувся з гірким досвідом ранніх смертей і хворим серцем. Потім він учився, писав дисертацію по філософії

Прагнення до «співучасті» пригнало його в столицю, що він характеризує як збожеволілий кам’яний мішок. Мати й батько залишилися в маленькому тихому містечку, де пройшло його дитинство. Вони із працею зводять кінці з кінцями, існуючи за рахунок малюсінької бакалійної крамниці, де раз у раз доводиться уценивать нехитрий товар. Так що розраховувати героєві доводиться тільки на самого себе

Коли ми зустрічаємося з Фабианом, йому тридцять два роки, він знімає кімнату в пансіоні й працює в рекламному відділі сигаретної фабрики. До цього він трудився в якімсь банку. Тепер весь день складає безглузді віршики до рекламних оголошень, а вечора вбиває за склянкою пива або провина. Його собутыльниками стають те веселі цинічні газетярі, те якісь дівиці сумнівного поводження

Але життя Фабиана йде як би по двох руслах. Зовні вона неуважна, беззмістовна й повна злочинного легкодумства. Однак за цим коштує інтенсивна внутрішня робота, глибокі й точні міркування про час і про себе. Фабиан - один з тих, хто розуміє суть пережитого суспільством кризи й з неспроможною гіркотою передбачає близькі катастрофічні зміни

Він не може забути про те, що по країні розсипана безліч калік зі знівеченими тілами й особами. Він пам’ятає вогнеметні атаки. Будь проклята ця війна, повторює він про себе. І задається питанням: «Невже ми знову до цього докотимося?» Фабиан страждає, як може страждати сильна й талановита людина, що прагне врятувати людей від загибелі, що загрожує, і не знаходить можливості це зробитися

Ніде Фабиан не поширюється про ці переживання, навпроти, йому властива їдка іронічна самооцінка, він про усім говорить глумливо й зовні приймає життя, яка вона є. Але читачеві все-таки дозволено заглянути в глиб його душі й відчути її нестерпний біль. У Берліні ростуть суспільна апатія й невір’я в здатність уряду поліпшити економічне становище. Над країною висить гнітючий страх інфляції й безробіття. Два полярних табори - комуністи й фашисти - крикливо намагаються довести кожного свою правоту

Однак герой роману далекий і від тих, і від інших. Характерний епізод, коли Фабиан удвох із другом Стефаном Лабуде вночі на мосту застають перестрілку двох таких горі-політиків. Спочатку друзі виявляють пораненого комуніста, якому надають допомогу. Через кілька метрів вони натикаються на націонал-соціаліста - теж пораненого. Обох забіяк відправляють у лікарню в одному таксі.

У клініці втомлений лікар зауважує, що в цю ніч доставлено вже дев’ять рятівників батьківщини, «Схоже, що вони хочуть, перестрілявши один одного, знизити кількість безробітних». Стефан Лабуде - єдиний друг Фабиана. У них загальна доля, хоча Лабуде син багатих батьків і не має потреби в грошах. Він близький Фабиану своєю тонкою щиросердечною організацією, щирістю й безкорисливістю

На відміну від Фабиана Лабуде честолюбний і жадає домогтися суспільного визнання. Він докоряє друга в тім, що той живе як би в залі чекання, відмовляється від активних дій і не має твердої мети. Фабиан заперечує йому: «Я знаю мету, але, на жаль, її й метою не назвеш. Я хотів би допомогти людям зробитися чималими й розумними».

Лабуде терпить одну невдачу за іншою. Він одержує страшний удар, довідавшись, що наречена, що причинялася ніжної й жагучої коханої, холоднокровно змінює йому. Кинувшись у політику, він також переживає повне розчарування. Останньою надією залишається його заповітна робота про Лессинге, який він віддав п’ять років і яка тепер чекає університетського відкликання

А поки Лабуде намагається знайти розраду в богемних невибагливих компаніях і випивці. В одній з таких компаній Фабиан знайомиться з Корнелією. Вона розповідає, що недавно в місті й приїхала стажуватися на кіностудії. Фабиан відправляється неї проводжати й виявляє, що приходить до власного будинку. По чудесному збігу Корнелія, виявляється, теж оселилася тут.

Ніч вони проводять разом. Їх ріднить глузлива легкість сприйняття сьогодення й відсутність більших надій на майбутнє. Вони живуть одним удень, і тем повніше й гостріше їхнє взаємне почуття. Уперше Фабиан раптом всерйоз замислюється про можливість для себе простого життєвого щастя

Однак реальність тіснить навіть ці скромні плани. Придя на службу, Фабиан довідається, що він звільнений по скороченню штатів. Йому вручають двісті сімдесят марок розрахунку. Сто з них забирає Корнелія - їй терміново потрібні новий капелюх і джемпер, тому що неї запросили на кинопробы для нового фільму

Ще сто Фабиан платить господарці пансіону за місяць уперед. Сам він відправляється на біржу праці, поповнюючи сумовиті ряди таких же безробітних. Йому задають ідіотські питання, ганяють із одного департаменту в інший, але майже не залишають надій на допомогу. Саме в ці дні відвідати його приїжджає мати. Фабиан не говорить їй про звільнення, щоб не засмучувати, і мати будить його рано ранком і квапить на службу, Фабиан безцільно бродить весь день по вулицях, замість того щоб провести час із матір’ю, що їде в той же вечір назад.

Герой знову намагається знайти роботу. Але він не наділений агресивною чіпкістю й умінням набити собі ціну. «Я міг би встати на Потсдамерплатц, - невесело жартує він, - повісивши собі на живіт табличку приблизно такого змісту: «У цей момент цей парубок нічого не робить, але випробуйте його, і ви переконаєтеся, що він робить усе…» Повернувшись після скитаний по редакціях у пансіон, він знаходить лист від Корнелії. Вона пише, що її взяли на роль і продюсер зняв для неї окрему квартиру. «Що я могла поробити?

Нехай побавиться мною, так вуж трапилося. Тільки вивалявшись у бруді, можна вибратися із бруду». Фабиан виявляється відкинутий назад до небажаній і проклятій зараз для нього волі. Він зустрічається з Корнелією в кафі, але розуміє, що трапилося непоправне. Розмова їх гірка й тяжкий

Йому легше забутися з якою-небудь незнайомою дівицею - заглушаючи тугу. Повернувшись пізно вночі в пансіон, він довідається, що їм цікавилася поліція. Його друг Лабуде мертвий. Він пустив собі кулю в скроню прямо під час нічної гулянки, з револьвера, відібраного колись на мосту в нациста, Фабиану Лабуде залишив лист, у якому повідомив, що його робота про Лессинге одержала нищівне відкликання й цей черговий крах нестерпний для його честолюбства

«Коротше говорячи: це життя не для мене… Я став комічною фігурою, я провалився на екзаменах із двох основних предметів - любові й професії…» Фабиан проводить залишок ночі в постелі мертвого друга. Він дивиться в його особу, що змінилася, і обертає до нього самі таємні слова, не в силах упокоритися із цією безглуздою загибеллю

Пізніше з’ясується, що Лабуде став жертвою злого жарту. його звістка, Що Добила, про зарубану роботу він одержав від бездарного асистента, професор же знайшов працю видатної… Друг залишив Фабиану дві тисячі марок. Фабиан віддає тисячу Корнелії при останній їхній зустрічі: «Візьми половину

Мені буде спокійніше». Сам він сідає в поїзд і їде в рідне місто, до матері й батька. Може бути, тут він знайде спокій? Однак провінція не менш пригнічується

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий зміст “Фабиан” Кестнера по главах - Частина 1 . З'явився готовий твір.