Естрагон сидить на горбку й безуспішно намагається стягнути з ноги черевик. Входить Володимир і говорить, що радий поверненню Естрагону: він вуж думав, що той зник назавжди. Естрагон і сам так думав. Він провів ніч у канаві, його били - він навіть не помітив хто. Владимир міркує про те, що важко все це винести поодинці. Треба було думати раніше, якби вони давним-давно, ще в дев’яності роки, кинулися з Ейфелевої вежі вниз головою, те були б серед перших, а тепер їх навіть наверх не пустяться

Володимир знімає капелюх, трясе її, але з її нічого не випадає. Владимир зауважує, що, видно, справа не в черевику: просто в Естрагону така нога. Владимир задумливо вирікає, що один з розбійників був урятований, і пропонує Естрагону покаятися. Він згадує Біблію й дивується, що із чотирьох євангелістів тільки один говорить про порятунок розбійника, і все чомусь вірять йому. Естрагон пропонує піти, але Володимир уважає, що йти не можна, адже вони чекають Годо, і якщо він не прийде сьогодні, те треба буде чекати на нього тут завтра Годо обіцяв прийти в суботу. Естрагон і Володимир уже не пам’ятають, чи чекали вони Годо вчора, не пам’ятають, субота сьогодні або якийсь іншої день

Естрагон задремивает, але Володимирові відразу стає самотньо, і він будить товариша. Естрагон пропонує повіситися, але вони ніяк не можуть вирішити, кому вішатися першим, і зрештою вирішують нічого не робити, тому що так безпечніше. Вони почекають Годо й довідаються його думку. Вони ніяк не можуть згадати, про що вони просили Годо, здається, вони обертали до нього щось начебто невизначеного благання. Годо відповів, що він повинен подумати, порадитися із сім’єю, списатися яке з ким, поритися в літературі, звіритися з банківськими рахунками й тільки після цього прийняти рішення

Чутний пронизливий крик. Владимир і Естрагон, пригорнувшись друг до друга, завмирають від страху. Входять Лаки з валізою, складним стільцем, кошиком з їжею й пальто; навколо шиї в нього мотузка, кінець якої тримає Поццо. Поццо клацає батогом і поганяє Лаки, сварячи його на чому світло коштує. Естрагон робко запитує Поццо, не Годо чи він, але Поццо навіть не знає, хто такий Годо. Поццо подорожує один і радий зустріти собі подібних, тобто тих, хто створений по образі й подобі Божому. Він не може довго обходитися без суспільства. Вирішивши сісти, він велить Лаки подати стілець. Лаки ставить на землю валіза й кошик, підходить до Поццо, розкладає стілець, потім відходить і знову берет у руки валіза й кошик. Поццо незадоволений: стілець треба поставити ближче. Лаки знову ставить валізу й кошик, підходить, переставляє стілець, потім знову бере в руки валіза й кошик. Владимир і Естрагон дивуються: чому Лаки не поставить речі на землю, навіщо він увесь час тримає їх у руках? Поццо приймається за їжу. З’ївши курчати, воно кидає на землю його кости й розкурює трубку. Естрагон робко запитує, чи потрібні йому кістки. Поццо відповідає, що вони належать носієві, але якщо Лаки від них відмовиться, Естрагон може їх взяти. Оскільки Лаки мовчить, Естрагон підбирає кості й починає їх гризти. Владимир обурюється жорстокістю Поццо: хіба можна так звертатися з людиною? Поццо, не обертаючи уваги на їхній осуд, вирішує викурити ще одну трубку. Владимир і Естрагон хочуть піти, але Поццо запрошує їх залишитися, адже інакше вони не зустрінуться з Годо, якого так чекають

Естрагон намагається з’ясувати в Поццо, чому Лаки не ставить свої валізи. Після того як він кілька разів повторює своє питання, Поццо нарешті відповідає, що Лаки має право поставити важкі речі на землю, і як тільки він цього не робить, виходить, він цього не хоче. Імовірно, він сподівається розжалобити Поццо, щоб Поццо його не проганяв. Користі від Лаки як від козла молока, з роботою він не справляється, от Поццо й вирішив від нього позбутися, але по доброті щиросердечної, замість того щоб просто викинути Лаки, він веде його на ярмарок у надії одержати за нього гарну ціну. Поццо вважає, що найкраще було б убити Лаки. Лаки плаче. Естрагон жалує його й хоче втерти йому сльози, але Лаки із всієї сили пинает його ногою. Естрагон плаче від болю. Поццо зауважує, що Лаки перестав плакати, а Естрагон почав, так що кількість злізла у світі завжди залишається незмінним. Так само й зі сміхом. Поццо говорить, що всім цим чудовим речам його навчив Лаки, адже вони разом уже шістдесят років. Він велить Лаки зняти капелюх. Під капелюхом у Лаки довгі сиві волосся. Коли сам Поццо знімає капелюх, то виявляється, що він зовсім лисий. Поццо ридає, говорячи, що не може йти з Лаки, не може його більше виносити. Владимир докоряє Лаки за те, що той мучить такого доброго хазяїна. Поццо заспокоюється й просить Володимира й Естрагону забути все, що він їм говорив. Поццо виголошує пихату промову про красу сутінків. Естрагону й Володимирові нудно. Щоб їх розважити, Поццо готовий наказати Лаки проспівати, станцювати, продекламувати або подумати. Естрагон хоче, щоб Лаки станцював, а потім подумав. Лаки танцює, потім думає вголос. Він вимовляє довгий науково-заумний монолог, позбавлений усякого змісту. Нарешті Поццо й Лаки йдуть. Естрагон теж хоче піти, але Володимир зупиняє його: адже вони чекають Годо. Приходить хлопчик і говорить, що Годо просив передати, що сьогодні він не прийде, але обов’язково прийде завтра. Наступає ніч. Естрагон вирішує не носити більше свої черевики, нехай краще їх візьме хто-небудь, кому вони впору. А він буде ходити босоніж, як Христос. Естрагон намагається згадати, скільки років вони знайомі з Володимиром. Владимир уважає, що років п’ятдесят. Естрагон згадує, як він один раз кинувся в Рону, а Володимир його виловив, але Володимир не хоче ворушити минуле. Вони думають, чи не розстатися їм, але вирішують, що поки не коштує. «Ну що, підемо?» - говорить Естрагон. «Підемо», - відповідає Володимир. Обоє не рухаються сместа.

Наступний день. Та ж година. Те ж місце, але на дереві, напередодні зовсім голом, з’явилося кілька листів. Входить Володимир, розглядає варті посередині сцени черевики Естрагону, потім напружено вдивляється в далечінь. Коли з’являється босий Естрагон, Володимир радується його поверненню й хоче обійняти його. Спочатку той не підпускає його до себе, але незабаром зм’якшується, і вони кидаються один одному в обійми. Естрагону знову били. Владимир жалує його. Їм краще поодинці, але все-таки вони щодня приходять сюди й переконують себе, що раді бачити один одного. Эстратон запитує, чим ним зайнятися, раз вони так раді. Владимир пропонує чекати Годо. Із учорашнього дня багато чого змінилося: на дереві з’явилися листи. Але Естрагон не пам’ятає, що було вчора, він не пам’ятає навіть Поццо й Лаки. Владимир і Естрагон вирішують поговорити спокійно, раз вуж вони не вміють мовчати. Балаканина саме підходяще заняття, щоб не думати й не слухати. Їм чудяться якісь глухі голоси, і вони довго обговорюють їх, потім вирішують почати всі спочатку, але почати - саме важке, і хоча починати можна із чого завгодно, треба все-таки вибрати, із чого саме. Отчаиваться рано. Вся погано те, що думки однаково долають. Естрагон упевнений, що вчора вони з Володимиром тут не були. Вони були в якійсь іншій дірі й всьому вечорі бовтали про тім про сем і продовжують бовтати котрий рік. Естрагон говорить, що варті на сцені черевики - не його, вони зовсім інших кольорів. Владимир припускає, що хтось, кому жали черевики, взяв черевики Естрагону, а свої залишив. Естрагон ніяк не може зрозуміти, навіщо комусь його черевики, адже вони теж жали. «Тобі, а не йому», - пояснює Володимир. Естрагон намагається розібратися в словах Володимира, але безуспішно. Він утомився й хоче піти, але Володимир говорить, що не можна йти, треба чекати Годо.

Pages: 1 2