Оповідач - Мидзогути. - син бідного провінційного священика. Ще в дитинстві батько розповідав йому про Золотий Храм - Кинка-кудзи - у старій столиці Японії Кіото. За словами батька, не було на світі нічого прекрасніше Золотого Храму, і Мидзогути став часто думати про нього: образ Храму оселився в його душі. Мидзогути ріс кволою, хворобливою дитиною, до того ж він заїкався, це віддаляло його від однолітків, розвивало замкнутість, однак у глибині душі він уявляв себе те нещадним государем, те великим художником - володарем душ

У селищі на мисі Нариу, де жив батько Мидзогути, не було школи, і хлопчика забрал до себе дядько. По сусідству з ними жила гарна дівчина - УИКО. Один раз Мидзогути підкараулив її й зненацька вискочив на дорогу, коли вона їхала на велосипеді, але від хвилювання не міг виговорити ні слова. Мати дівчини поскаржилася на нього дядькові, і той жорстоко вилаяв його. Мидзогути прокляв УИКО й став бажати їй смерті. Через кілька місяців у селищі відбулася трагедія. Виявилося, що в дівчини був коханий, що дезертирував з армії й ховався в горах. Один раз, коли УИКО несла йому їду, її схопили жандарми. Вони вимагали показати їм, де ховається випадний матрос. Коли Уико привела їх до храму Конго на горі Кахара, її коханий застрелив її з пістолета, а потім застрелився сам. Так збувся проклін Мидзогути.

На наступний рік батько на кілька днів взяв його із собою в Кіото, і Мидзогути вперше побачив Золотий Храм. Він був розчарований: Золотий Храм здався йому звичайною триповерховою будовою, що стемніла від старості. Він подумав, уже чи не ховає від нього Храм свій щирий вигляд. Бути може. Прекрасне, заради того, щоб захистити себе, і повинне ховатися, обманювати людський погляд?

Настоятель Храму преподобний Досэн був стародавнім приятелем батька Мидзогути: замолоду вони три роки прожили пліч-о-пліч послушниками в дзэнском монастирі. Батько, що страждав сухотою, Мидзогути, знаючи, що його дні полічені, попросив Досэна подбати про хлопчика. Досэн обіцяв. Після повернення з Кіото Золотий Храм став знову опановувати душею Мидзогути. «Храм переборов випробування реальністю, щоб зробити мрію ще пленительней». Незабаром батько Мидзогути вмер, і хлопчик відправився в Кіото й став жити при Золотому Храмі. Настоятель прийняв його в послушники. Залишивши гімназію, Мидзогути надійшов у школу при буддійській академії Риндзай. Не в силах звикнути до того, що він тепер так близький від прекрасної будови, Мидзогути по многу раз на дню ходив дивитися на Золотий Храм. Він молив Храм полюбити його, відкрити йому свою таємницю

Мидзогути подружився з іншим послушником - Цурукава, Він почував, що Цурукава не здатно любити Золотий Храм так, як він, тому що його преклоніння перед Храмом ґрунтувалося на свідомості власного каліцтва. Мидзогути зачудувався, що Цурукава ніколи не глузував з його заїкуватості, але Цурукава пояснив, що він не з тих, хто звертає увагу на такі речі. Мидзогути кривдили глузування й презирство, але ще сильніше він ненавидів співчуття. Тепер же йому відкрилося щось нове: щиросердечна чуйність. Доброта Цурукава ігнорувала його заїкуватість, і Мидзогути для нього залишався самим собою, меж тим як раніше Мидзогути думав, що людина, що ігнорує його заїкуватість, відкидає всю його істоту. Цурукава часто не розумів Мидзогути й завжди намагався побачити в його думках і вчинках шляхетні спонукання. Ішов сорок четвертий рік

Усе боялися, що слідом за Токіо почнуть бомбити Кіото, і Мидзогути раптом зрозумів, що Храм може загинути у вогні війни. Колись Храм здавався хлопчикові вічним, меж тим як сам хлопчик належав до тлінного миру. Тепер він і Храм жили одним життям, їм загрожувала загальна небезпека, їх чекала загальна доля - згоріти в полум’ї запальних бомб. Мидзогути був щасливий, він бачив у мріях місто, охоплений пожежею. Незадовго до кінця війни Мидзогути й Цурукава відправилися в храм Нандзэндзи й, любуючись його околицями, побачили в храмі Тэндзю (частини храмового ансамблю Нандзэндзи), де здавалися внайми кімнати для проведення чайних церемоній, як молода гарна жінка подавала чай офіцерові. Раптом вона розкрила комір кимоно, оголила груди й стисла її пальцями. Із грудей прямо в підставлену чашку офіцера бризнуло молоко. Офіцер випив цей дивний чай, після чого жінка знову сховала свої білі груди в кимоно. Хлопчики були уражені. Мидзогути жінка здалася ожилої Уико. Пізніше, намагаючись знайти побаченому якесь пояснення, хлопчики вирішили, що це було прощання від’їжджаючі на фронт офіцера з жінкою, що народила від нього дитини,

Коли війна закінчилася й Храму перестала загрожувати небезпека, Мидзогути відчув, що його зв’язок із Храмом обірвалася: «Усе буде як колись, тільки ще безнадійніше. Я - тут, а Прекрасне - десь там». Відвідувачів у Золотому Храмі стало більше, і, коли приходили солдати окупаційних військ, Мидзогути вів екскурсію, тому що з усіх, хто жив при Храмі, він знав англійський краще всіх. Один раз ранком у Храм прийшов п’яний американський солдат з повією. Вони сварилися між собою, і жінка дала солдатові ляпас. Солдат розлютився, повалив її й велів Мидзогути наступити на неї. Мидзогути підкорився. Йому було приємно топтати жінку. Сідаючи в машину, солдатів простягнув Мидзогути дві пачки сигарет. Хлопчик вирішив, що подарує ці сигарети настоятелеві. Той зрадіє подарунку, а знати нічого не буде, і стане в такий спосіб мимовільним співучасником зла, доконаного Мидзогути. Хлопчик добре вчився, і настоятелі вирішив його облагодіяти. Він сказав, що, коли Мидзогути скінчить школу, він може надходити в університет Отани. Це була більша честь. Цурукава, що збирався вчитися в Отани на власні засоби, порадів за Мидзогути. Через тиждень до настоятеля прийшла повії й розповіла, як один з послушників топтав її ногами, після чого в неї трапився викидень. Настоятель заплатив їй компенсацію, що вона вимагала, і нічого не сказав Мидзогути, адже свідків події не було. Про те, що настоятель вирішив зам’яти справу, Мидзогути довідався лише випадково. Цурукава ж не міг повірити, що його друг здатний на такий огидний учинок. Мидзогути, щоб не розчаровувати його, сказав, що нічого подібного не було. Він радувався доконаному злу й своїй безкарності

Навесні сорок сьомого року юнак надійшов на підготовче відділення університету. Поводження настоятеля, так нічого й не сказали йому після розмови з повією, було для нього загадкою. Невідомо було й те, хто стане спадкоємцем настоятеля. Мидзогути мріяв зайняти згодом його місце, мріяла про це й мати юнака. В університеті Мидзогути познайомився з Касиваги. Касиваги був клишавим, і заїка Мидзогути порахував, що це сама підходяща для нього компанія. Для Касиваги його клишоногість була й умовою, і причиною, і метою, і сенсом життя. Він розповідав, що одна гарненька парафіянка сходила по ньому з розуму, але він відкинув її любов, тому що не вірить у неї. Він на очах у Мидзогути познайомився з гарною дівчиною з багатої сім’ї й зав’язав з нею інтрижку. Цурукава не подобалося зближення Мидзогути з Касиваги, він не раз застерігав друга, але Мидзогути не міг звільнитися від злих чарів Касиваги.

Якось раз, навмисно вибравши саму сумовиту й вітряну погоду, Касиваги зі своєю подружкою запросили Мидзогути й сусідку Касиваги по будинку на пікнік. Там сусідка Касиваги розповіла про знайому вчительку икэбани, у якої під час війни був коханець, від якого вона навіть народила дитину, але він відразу вмер. Перед відправленням коханця на фронт вони влаштували прощальну чайну церемонію в храмі Нандзэндзи. Офіцер сказав, що хотів би спробувати її молока, і вона націдила йому молока прямо в чашку із чаєм. А потім не пройшло й місяця, як офіцера вбило. З тих пор жінка живе одна

Pages: 1 2